Кінець 16-го століття не назвеш вельми милостивим для України-Русі. Загострилися соціальні, національні та релігійні відносини. Все більше тогочасних діячів, котрі переймалися долею етнічних українців, вбачали вихід у культурно-культурно-національному відродженні. Удільний князь Василь-Костянтин Острозький не лише схилявся перед православною вірою. На її підґрунті він задумав дати знання українському народу і підняти на високий щабель наукову думку.
У головному місті своїх володінь – Острозі – далекоглядний князь 1576 року заснував словяно-греко-латинську академію. Її освітній рівень для тогочасних слов’ян був нечуваним. Острозька академія виявилася першим вищим навчальним закладом не лише на етнічних землях України-Русі, але й в усій Східній Європі.
Тут панувало традиційне для Середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослов’я та медицини. Спудеї опановували слов’янську, польську, староєврейську, грецьку і латинську мови. В академії унікально поєдналися два типи культур: візантійська і західноєвропейська.
Для викладання у вищому навчальному закладі князь Острозький запросив відомих науковців – грецьких вчених Кирила Лукариса та Емануїла Мосхопуло, котрі свого часу закінчили університет в Падуї, астронома, математика, доктора медицини з Краківського університету Яна Лятоша та багатьох інших знаних професорів.
Василь-Костянтин Острозький власним коштом започаткував і книговидання. Для цієї справи він запросив першодрукаря Івана Федорова. Вже у 1578 році у світ з’явився греко-слов’янський «Буквар» – перший український підручник. У стінах академії 1581 року Федоров видрукував першу повну слов’яномовну «Острозьку Біблію» – шедевр давньоукраїнської поліграфії. А вихованець цього навчального закладу Мелетій Смотрицький написав першу фундаментальну слов’янську «Граматику» (1619р.), яку Михайло Ломоносов назвав «вратами ученості».
Але після смерті князя Острозького академія почала занепадати. Невдовзі його онука Анна-Алоїза Ходкевичева, ревна католичка, передала цей осередок науки єзуїтській колегії й 1636 року академія припинила своє існування.
Однак результати її діяльності не зникли безслідно. Вона стала предтечею Києво-Могилянської академії. У стольному граді митрополит Київський Петро Могила 1632 року об’єднав братську і лаврську школи, створивши тим самим колегію, яка у 1694 році отримала статус академії.
Попервах майбутні викладачі навчалися у відомих університетах Європи. А незабаром вже й сама колегія готувала наукові кадри. В особливій пошані були професори Інокентій Гізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Іреней Фальковський та низка інших вчених.
У той час Києво-Могилянська академія була виразником і носієм духовності українського народу, могутнім чинником його самосвідомості та джерелом ідей боротьби за батьківську віру. Для українців вона була національною святинею, не меншою, аніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд чи Кембрідж для англійців, Сорбонна для французів, Карловий університет для чехів, Яггелонський – для поляків.
Зі стін академії вийшли відомі діячі – Іван Мазепа, Пилип Орлик, Лазар Баранович, Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Григорій Сковорода…
Навчання у колегії відразу було зорієнтоване на західноєвропейську систему освіти. Спудеї, для яких не було станових обмежень, вчилися 12 років. На початках вони вивчали вітчизняну та світову історію й літературу, філософію, математику, риторику, піїтику, граматику, нотний спів, богослов’я, а також слав’яноруську, грецьку, латинську, польську, німецьку, французьку і староєврейську мови.
А вже у другій половині 18-го століття були відкриті спеціалізовані студії, де викладалася механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Спудеї мали можливість опановувати й природничі науки – біологію, мінералогію і зоологію.
Києво-Могилянська академія стала центром освіти Східної Європи. Тут вчилися майбутні науковці Росії, Болгарії, Сербії, Валахії, Греції, Молдови та інших держав.
Зокрема, біологічну і медичну освіту в цьому закладі отримав Костянтин Щепін – перший російський професор медицини, Нестор Амбодик – основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії, Іван Полетика – професор Кельнської академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю. Ази науки у Києві опановував граф Шереметьєв – генерал-фельдмаршал і сподвижник Петра І.
Саме київські вчені простягли руку освітянської допомоги Москві. Як відомо, перший вищий навчальний заклад Росії – слов’яно-греко-латинська академія – була відкрита 1701 року. Організував навчальний процес у ній професор і ректор Києво-Могилянської академії Стефан Яворський. Він же був першим її проректором. За період з 1702 до 1762 років у Московській академії на викладацькій роботі перебувало 95 професорів з Києва, а на посаді ректора – 21 чоловік. Попри це група київських вчених під керівництвом Феофана Прокоповича зініціювала відкриття Академії наук у Петербурзі. Власне українські професори протягом чотирьох років учили Михайла Ломоносова – майбутнього першого російського академіка.
Особливого розмаху набула діяльність києвомогилянців у Росії в перші десятиліття 18-го століття. Ними були засновані школи і семінарії майже в усіх містах Росії – Москві, Петербурзі, Смоленську, Ростові Великому, Тобольську, Іркутську, Холмогорах, Твері, Суздалі, Вятці, Вологді, Рязані, Пскові, Устюзі, Астахані, Костромі, Володимирі-на-Клязьмі та інших містах. Вчителями у цих школах були переважно випускники Києво-Могилянської академії.
Діяльність українських вчених у Росії оцінив ректор Московської академії, архієпископ Смоленський Гедеон Вишневський. Він зазначив: «Мала завжди у достатку вчених людей Академія Київська… І від неї, аки від преславних оних Афін, вся Росія джерело премудрості черпала».
І не лише Росія. У 1733 році на прохання митрополита Сербського Вікентія Йовановича до південних слов’ян відбула група києвомогилянських філософів і богословів на чолі з Мануйлом Козачинським. Ними була реорганізована школа в Сремських Карловцях на зразок Київської академії, а також відкриті численні слов’яно-латинські навчальні заклади на звільнених Австрійською імперією від османського панування землях Сербії та Хорватії. Попри це Козачинський навчав ще й хорватських священиків.
А ректор Києво-Могилянської академії Георгій Кониський започаткував семінарію у Могилеві, що стала центром освіти й науки в Білорусі.
Разом з тим окремі російські державні та церковні діячі вороже ставилися до українських освітян. Патріарх Андріан наклав вето на ввезення до Москви малоросійських книжок. Тут палили праці вчених, які студентами слухали лекції самого Галілея в Падуї, а потім працювали в Росії.
Услід за цим мракобіссям Петро І заборонив взагалі друкувати українською. Ним були накладені великі штрафи на київську та чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Синод наказав перевезти чернігівську друкарню до Москви, отримавши її задарма. А після цього зажадав, аби у Києво-Могилянській академії та у всіх школах України була запроваджена російська мова викладання.
Не маючи достатньо професури, Петро І примусив скоротити число спудеїв києвомогилянки з двох тисяч до 161-го. Тому кращі науковці вимушені були перебратися до Москви. Серед них – Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших.
Посівши трон, не надто грамотна Катерина ІІ не лише продублювала накази про заборону української мови у навчальних закладах. Її прислужники спалили велику бібліотеку Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років.
Даремно прихильники академій робили непоодинокі спроби перетворити цей заклад на університет. Добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини ІІ так і не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення бодай будь-якиз ознак автономії та історичної памяті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань, як гетьманство. Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію – осередок української освіти та культури. Указом Синоду від 14 серпня 1817 року академію було закрито. Така подяка «старшого брата» за науку.