Перший із трьох прикарпатських «майданівців» після лікування в Саксонії повернувся додому. На залізничному вокзалі в Івано-Франківську Юрія Довжанського, який з Німеччини прибув літаком спершу до Києва, зустрічали друзі, колеги з Долинської школи-інтернату, де він, випускник факультету фізвиховання Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, працює вчителем фізкультури.

На пероні сердечно привітали «майданівця» і громадянин Німеччини, нині житель с. Березівки Тисменицького району Курт Зіммхен та депутати обласної ради Тарас Парфан і Микола Палійчук — усі вони були причетні до відправлення трьох потерпілих на столичному Майдані наших краян разом зі ще трьома жителями Рівненщини до саксонських клінік. А журналісти прямо тут, на вокзалі, взяли у Юрія Довжанського експрес-інтерв’ю. Він розповів:

— Ще двоє прикарпатців та один рівненець з важчими пораненнями залишилися для тривалішого лікування в Саксонії. Рівень медицини у тамтешніх клініках набагато вищий від того, що я, так би мовити, мав нагоду відчути на собі у київській і калуській лікарнях. На лікування до Німеччини мені пощастило поїхати завдяки Тарасові Парфану та іншим добрим людям — навіть не знаю всіх. В університетській клініці Дрездена мене заново оперували, оточили турботою, чуйно ставились до мене всі — починаючи від санітарок та медсестер і закінчуючи професорами. За це їм щиро вдячний. Прооперованим у німецьких клініках потрібно майже вдвоє менше часу, ніж у нас, щоб вони могли виписатися в нормальному самопочутті для доліковування в амбулаторних умовах вдома. І я вже, як бачите, розгинаю руку на 60-70%, а розробити її повністю зможу під час кількамісячної реабілітації вдома — це нашим медикам цілком під силу.

— А ви, Юрію, якщо це, звісно, не таємниця, якого поранення зазнали під час протестних акцій у Києві?

— Вогнепальне поранення правої руки з ушкодженням кістки, рваними ранами м’яких тканин — такий діагноз поставили мені медики. Рука, по суті, була надірвана, трималася, як то кажуть, на чесному слові...

За словами Юрія, одразу після того, як куля влучила в руку, він, на щастя, не знепритомнів і не впав, а знайшов у собі сили самостійно дійти до того місця, куди під’їжджали забирати поранених «майданівців» карети швидкої допомоги. Бо в тих бойових умовах могли ненароком і відірвати руку ті, хто рятував би «майданівця», не знаючи характер його поранення.

Отож коли три німецькі реанімобілі прибули до Львова за групою поранених протестувальників, яких привезли сюди з лікарень Івано-Франківщини та Рівненщини, то Юрій зайшов до салону машини сам, а ще двох «майданівців»-долинян — Миколу з перебитими ногами та Олександра з гострою пневмонією від ушкодження легень сльозогінним газом — туди заносили. Він певен, що німецьким лікарям вдасться поставити їх на ноги.

— А коли і за яких обставин ви, Юрію, зазнали поранення?

— То було 20 лютого, коли на столичному Майдані і поблизу від нього точилися бої між силовиками і протестувальниками, — тоді десятки «майданівців» було розстріляно зі снайперських гвинтівок та автоматів. І біля Палацу Свободи (нині Жовтневий), а саме на бічній алеї інститутської вулиці, де я тієї хвилини перебував, залунали постріли. Я про всяк випадок сховався за дерево. Побачив звідти, що буквально за якихось 15 метрів від мене в напрямку до інститутської впав на землю, вцілений кулею, «майданівець» зі щитом. Його я знав з вигляду — то був сотник. Тепер думаю, що він і не вижив. Але тоді у свідомості, звичайно ж, майнула думка, щоби порятувати чоловіка, до якого мені так близько, — відтягнути набік. Залишалось до нього, лежачого, півтора-два метри — і тут мені обпекла руку куля...

— Юрію, якби «відмотати» час назад і ви би знову опинилися там, поблизу Майдану, під час бою «беркутівців» із протестувальниками, ви б уже остерігалися кидатися необачно з-за стовбура дерева на поміч тому «майданівцю»?

— Ні, я таки побіг би туди, вперед, — хіба що краще оцінив би ситуацію, як підібратися до нього так, щоб і я при цьому не наразив себе на постріл з бойового автомата чи снайперської гвинтівки...

 

Курт Зіммхен поінформував журналістів, що, як довідався він з телефонних розмов зі своїми земляками в Саксонії та з публікацій на веб-сайтах німецьких газет, у цій країні зустрічали прибулих на лікування поранених українських протестувальників як справжніх героїв Майдану — і так само й проводжали додому тих, хто вже отримав безоплатно в тамтешніх клініках кваліфіковану медичну допомогу:

— Вельми промовисто те, що сам президент бундестагу, — а в Німеччині цього посадовця за значимістю ставлять навіть вище від федерального канцлера, — в Берліні знайшов час зустрітися з Юрієм Довжанським та двома «майданівцями» з Рівненської області перед їхнім поверненням додому, привітав цих мужніх українців і побажав через них добра і миру всьому українському народові. Це й велика честь для ваших хлопців. Та, думаю, вони цілком заслужили на таке пошанування доктором Норбертом Ламмертом, бо дуже позитивно представили в Німеччині Україну і її людей та вселили в німецьких політиків, які пильно і не без тривоги стежили за подіями на київському Майдані, надію на краще майбутнє вашого народу після повалення ним корумпованого режиму. Зокрема і на сприятливе майбутнє для цих трьох ваших хлопців...

Курт Зіммхен з України телефонував до кількох саксонських клінік (а вони в Німеччині усі приватні) і з’ясував, котрі з них можуть узяти на лікування поранених українських протестувальників і повністю оплатити його вартість. 

— А решту справи з прийомом у тих клініках «майданівців», — сказав він, — на місці довершив заступник голови фракції ХДС-ХСС у бундестазі Арнольд Ваатц. Він же клопотав перед нашим МЗС, яке досить консервативне, про якнайшвидше відкриття віз для них. Я ж звертався щодо цього до німецького посольства у Києві. А в оформленні закордонних паспортів для «майданівців», у перетинанні без затримок українського кордону реанімобілями з вашими хлопцями допоміг Тарас Парфан.

Продовжив і завершив цю розмову з журналістами сам Парфан:
— Після напружених сутичок із силовиками на Майдані 18—20 лютого багато наших протестувальників були поранені й потребували кваліфікованої медичної допомоги. Від практики лікування вогнепальних поранень у європейських країнах українська медицина на сьогодні серйозно відстає, тож ми чекали, котра з країн активно відгукнеться на наше прохання прийняти на лікування «майданівців» з такими пораненнями. Як не дивно, одна з найконсервативніших націй Старого світу — німці найперші простягли руку допомоги українцям. Юрій Довжанський поїхав у першій групі із шести осіб на лікування до Німеччини, потім літаком було відправлено туди з Києва ще 24 осіб, які лежали тут у лікарнях. За Юрія я дуже радий, що він після успішного лікування в дрезденській клініці зможе повернутися до звичного ритму життя. 

Галичина