Втім, цього разу мова про те, що одна частина громади не хоче чути іншу частину, вдаючи, що лише у них є проблеми. Нагадаємо, що ще напередодні Нового року, 22 грудня, івано-франківські таксисти провели страйк, протестуючи проти підвищення ставки єдиного податку з 80 до 100 гривень, про що газета «Галичина» написала 12 січня в матеріалі «Напівправда ціною у 20 гривень». Нагадаємо також і суть того виступу нашого журналіста. Він наголошував, що якби Івано-Франківська обласна асоціація приватних таксистів послідовніше відстоювала інтереси своїх членів ще на етапі підготовки пропозицій про підвищення ставок, то, можливо, і до страйку не дійшло б. Крім того, буквально за допомогою кількох простих арифметичних дій він довів, що якби всі таксисти міста (а це, як стверджують вони самі, близько півтори тисячі осіб), працювали легально, то не було б потреби збільшувати єдиний податок. А так виходить, що хтось платитиме більше, а хтось і далі ховатиметься в «тіні». І, насамкінець, це особливо хочеться підкреслити, наш автор наголосив на тому, що останні рішення міської влади як щодо підвищення тарифів на проїзд у маршрутках, так і щодо підвищення ставок єдиного податку жодним чином не ррунтуються на реальних розрахунках, а фактично беруться «зі стелі», а для переконливості влада використовує принцип аналогій: мовляв, у сусідів уже давно так платять. Хочеться один фрагмент навіть процитувати: «Автор цих рядків не поділяє думки людей, котрі схильні вважати, що «двадцятка» для таксистів – не та сума, за яку варто стояти. Бо насправді навіть гривню потрібно заробити. і нам, і їм також».

Хай дарують читачі за таку розлогу прелюдію, але вона дуже важлива. Річ у тому, що днями до редакції надійшов лист за підписом голови Івано-Франківської обласної асоціації приватних таксистів Романа Харука. В ньому він наголошує, що в згаданій уже публікації «дійсно показана тільки напівправда, тобто одностороння позиція представників влади, а в представників асоціації ніхто нічого навіть не питав». І далі Р. Харук глибокодумно резюмує: «Ми вважаємо, що дана стаття може бути заказною» (орфографію листа збережено). Так і хочеться запитати у шановного голови: а Ви статтю читали? із листа, адресованого редакції, виглядає, що писати в асоціації вміють, бо «накатали» аж три сторінки дрібним шрифтом.

Незважаючи на те, що, як ми вважаємо, газета вже виступила у попередній публікації саме на користь громади, а не влади, мусимо знову повернутись до цього питання. Тепер для того, аби вся громада знала, як саме та за допомогою яких аргументів відстоюють інтереси свої та своїх побратимів керівники асоціації таксистів.

Спочатку, напевно, для годиться, вони повчають журналістів, як їм треба писати (тож не дивуйтесь, коли журналісти повчатимуть таксистів, як треба їздити). Але до справи. Як стверджує автор листа до редакції, із самого початку створення обласна асоціація спрямовувала свої зусилля задля легалізації таксі як виду діяльності. Всі керівники служб таксі націлювали «самозайнятих водіїв» на необхідність реєстрації СПД і ліцензування своєї праці. В певний період понад 1000 водіїв отримали ліцензії. І тут влада піднесла сюрприз і підвищила у два рази плату за ліцензію. А ще до того ж різко зріс курс долара, а «значна кількість таксистів, — мовиться в листі, — довірилась владі і взяла «доларовий» кредит на автомобілі» (принагідно хочеться зауважити, що я особисто жодного разу не чув, щоб влада закликала водіїв таксі брати доларові кредити; може, хтось інший чув?). Далі до всіх бід, за словами Р. Харука, долучились зростання ціни на пальне, необхідність сплачувати страховку, відрахування до Пенсійного фонду, а треба ж іще й автомобіль ремонтувати і т. д.  А ще ж «дружини таксистів є лікарями, вчителями, домогосподарками, безробітними, і нам потрібно утримувати свої сім’ї. Дружини таксистів не красуються на галицьких балах і в спа-салонах». Така-от логіка.

Можливо, ми відкриємо очі нашим шановним керівникам асоціації самозайнятих водіїв: насправді від підвищення курсу долара потерпіли і їхні пасажири. Ба навіть більше — серед журналістів, та й, напевно, не лише серед них, є такі громадяни, котрі взяли доларові кредити і нині як можуть виплачують їх. Не кажучи вже про податки (і не по 80 гривень на місяць, даруйте) або платежі до Пенсійного чи інших фондів. Чимало з тих, хто час від часу стає пасажиром таксі, теж мають свої авто, тож про подорожчання бензину також знають не за чутками. Як і про вартість ремонту чи автозапчастин. Ну і, нарешті, шановні керівники асоціації, ви, можливо, не повірите, але наші дружини, тобто благовірні тих таки ваших пасажирів, також лікарі, вчителі, домогосподарки, безробітні. І нам також їх потрібно час від часу «вигулювати» до магазину чи на ринок, а, може, й до спа-салону відпустити. А декому з нас теж доводиться погашувати банківські кредити...

Уявляєте собі таку картину: замовляє пасажир таксі, скажімо з «Позитрону» до центру, а коли приходить час розраховуватись, починає вимагати, щоб ціну знизили з нинішніх 12-14 гривень десь так наполовину. Бо, мовляв, і кредит він змушений платити, і діти у нього є, а їм потрібно купувати  недешевий одяг, а ще ж і мобілку нинішнім дітям не будь-яку купиш, бо у школі сусід по парті засміє, і дружині потрібно час від часу квіти купити. Якою на це була б реакція таксиста? Спробуймо вгадати: як не маєте грошей, у таксі не сідайте, а їдьте тролейбусом! А ще ж, напевно, скаже кілька «теплих слів», що їх  знають усі порядні таксисти. Шкода лише, що у пасажирів приватних таксі немає своєї асоціації, бо ми б ще не такого листа написалиѕ

На завершення ще раз процитуємо авторів листа до редакції, які стверджують, що «влада зобов’язана передбачати реакцію в суспільстві на ті чи інші процеси, а інакше вона не є владою», а в разі коли «сесія прийме рішення про збільшення податку, асоціація залишає за собою право звернутись до суду». Із цим ми абсолютно погоджуємось. А ще, зі свого боку, підкажемо: скоро, а саме наприкінці травня, обиратимемо органи місцевого самоврядування, тож уважно стежте, хто і як голосує в сесійній залі і матимете можливість на виборах їм належно віддячитися.