Події на Донбасі останніх днів змушують прислухатися до тих, хто вимагає знищити "ополченців"

Мирний план президента Порошенка, вочевидь, знаходиться під загрозою. Вже за першу добу після оголошення перемир'я бойовики не тільки не роззброїлися, а й суттєво інтенсифікували обстріли позицій української армії. Через україно-російський кордон продовжує надходити на територію України зброя і військова техніка для терористів.

Апофеозом "перемир'я" став збитий бойовиками вертоліт збройних сил України, через що загинули дев'ятеро наших вояків.

Петро Олексійович вже і сам віддав наказ військовим без вагань стріляти у відповідь. Більш того – заявив, що перемир'я може бути скасоване достроково, оскільки терористи його постійно порушують.

Поява цього "мирного плану" виглядала тим більш дивно з огляду на те, що не проходило й дня, коли керівництво і речники антитерористичної операції не інформували б українське суспільство, яких успіхів досягають наші військові, як вони щодня знищують десятки й сотні терористів. Особливого оптимізму додавали повідомлення про "кільце, яке дедалі звужується", в якому були оточені бойовики. Здавалося б, ще тиждень-два – і все буде закінчено. Чисельні заяви Стрєлкова-Гіркіна з месседжем "якщо Росія не втрутиться, то нам каюк" лише підтверджували це. Аж раптом бойовикам дали так необхідний їм перепочинок для перегрупування і поповнення сил.

Дмитро Тимчук, що останніми місяцями став одним з найавторитетніших військових експертів країни, прямо каже, що "мирний план" Порошенка – це гра в одні ворота, і вона тільки на руку терористам.

"З військової точки зору перемир'я – дуже сумнівний крок, оскільки це дозволить бойовикам провести перегрупування власних сил, безперешкодно укріпити райони оборони, провести "мобілізацію", визначити необхідність в першочергових ресурсах, які повинна надати терористам Росія для подальшого ведення бойових дій", - написав він на своїй сторінці в Facebook.

Немає жодних сумнівів, що за ці сім днів бойовики підсиляться зброєю, особливо важкою, боєприпасами і живою силою в такому обсязі, що вибити їх потім із зайнятих територій буде дуже важко. То чи варто їм було давати цей час? Адже очільники самопроголошених ДНР і ЛНР Пушилін і Болотов неодноразово казали, що роззброюватися не збираються, а переговори з офіційним Києвом вести не будуть, хіба що, можливо, за посередництва Росії.

Дещо схоже на переговори все ж вдалося провести. От тільки особи переговорників викликають чимало питань. Не беремо до уваги Леоніда Кучму – його, принаймні, уповноважив Порошенко. Але що робили, і, головне, кого представляли на зустрічі Нестор Шуфрич і Віктор Медведчук?

Напевно, не варто казати про одіозність постаті останнього. На цьому тлі особливо цинічно виглядало бравурне повідомлення Кремля про те, що в Москві вітають участь в переговорах "авторитетного політика Медведчука", який "користується повагою в Києві і з ним знайомі на Заході".

Немає сумнівів, що неочікувана поява на авансцені Медведчука викликана тим, що ініціатива в антитерористичній операції останніми тижнями явно перейшла до українських силовиків. Москва хоче використати кума Путіна для того, щоб забалакати проблему Донбасу, втягнути українську владу в довгі й безплідні переговори, які все одно не принесуть ніякого результату, бо на них будуть озвучені неприйнятні для Києва вимоги федералізації та інші. Таким чином Кремль знову намагатиметься виставити українську сторону недоговороздатною в очах світового суспільства.

Вочевидь, наразі більш актуальною стає позиція тих, хто вимагає більш рішучих дій на Донбасі, бо вже зрозуміло, що складати зброю бойовики не будуть.

До речі, серед українських політиків прихильників таких дій, аж до введення військового стану, не так вже й багато. У всякому разі, набагато менше за тих, хто закликає вирішити все мирним шляхом, шляхом переговорів. З парламентської трибуни, здається, лише "Свобода" не втомлюється повторювати, що ні про які переговори з терористами не може бути й мови, а військовий стан в Донецькій і Луганській областях треба вводити негайно. Вочевидь, давно вже потрібно було й закрити кордон з Росією. Причому не мусимо соромитися прохати допомоги в облаштуванні східного кордону європейські країни – в разі ухвалення рішення про безвізовий режим України і ЄС європейці самі будуть зацікавлені в тому, щоб набіги озброєних бойовиків з Росії до України припинилися.

І, нарешті, стало зрозуміло, що навіть велика армія нічого не варта, якщо вона гола й боса, і не має нормального озброєння. В Швейцарії чисельність регулярної армії ледь перевищує 20 тисяч осіб, але при потребі ця держава за дві доби може поставити під рушницю 1,7 мільйону прекрасно навчених вояків, кожен з яких регулярно проходить військові збори і має дома зброю. Швейцарський зразок, як наголошував Тягнибок – це те, на чому варто було б базувати нову оборонну доктрину України.

Події на сході зараз розвиваються дуже стрімко. В такій ситуації будь-яке зволікання з їх вирішенням може бути фатальним не тільки для сотень українських вояків, а й для держави в цілому. А переговори, особливо непублічні й підкилимові, зараз грають на руку терористів, яким українська влада раптом подарувала сім днів перепочинку.