news-image: Ольга Деркачова: В житті варто цінувати деталі та миті…
Вона довго роздумує над іменами своїх героїв, тому що кожен з них – окрема особистість. Здає кров, коли не знає, чим може допомогти. Організовує студентів, щоб підтримати військових на Півдні країни. Любить світ довкола і вміє помічати найменші деталі.

Один з найцікавіших персонажів її «коронованого» роману – кіт-інтелектуал, який читає книги з філософії, аналізує людей, вивчає іноземні мови, консервує туман, колекціонує сніжинки, тримає пазурами літо, ненавидить і не розуміє футбол, адже вважає, що порядні, інтелігентні коти не сидять в барах і не кричать «гол». Про непересічного персонажа, отриману нагороду та ставлення до неї, пошук натхнення та студентів «Zбруч» порозпитував у письменниці, дипломантки міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», Ольги Деркачової.

– Твій другий роман «Коли прокинешся» отримав відзнаку у конкурсі «Коронація слова» як найкращий роман про кохання. Що для Тебе означає ця нагорода?

– Найперше – це здійснення мрії. Я розуміла, що призового місця не отримаю, адже за твір про кохання статуетку не дадуть. Журі конкурсу взагалі до цього жанру ставиться доволі критично та іронічно. Але я знала, що є така відзнака, і саме її хотілося здобути. Після отримання диплому декілька разів перечитувала своє прізвище на ньому.

– Довго писався?

– Загалом, робота зайняла приблизно п’ять місяців. Коли в тебе вже є складений сюжет, просто переносиш картинки з голови на папір. Працювала переважно вночі, бо це найспокійніша частина моєї доби. Десь писалося у вихідні, інколи – від руки на перервах між парами.

– Звідки взявся такий незвичний кіт Любомир? Що Ти намагалася передати цим образом?

– Чесно зізнаюся, що кіт частково списаний з Єшкілєва. Крім того, мені хотілося, щоб всі ті моменти, які ми вважаємо серйозними, хтось оцінив ззовні. Якщо б це все спробувати передати через героя-людину, воно б не так сприйнялося. Я хотіла показати, наскільки дріб’язковими є більшість наших проблем. І коли це озвучує домашня тварина, яка дивиться на людські проблеми, стає зрозумілим, що ми не завжди ганяємося за тим, що нам потрібно.

– А за чим варто гнатися?

– На мою думку, варто, як і кіт Любомир, цінувати сніжинки. Він їх викладає на таці і милується кожною зокрема. Цінувати деталі, короткі прекрасні миті. Те, ким ти можеш стати, і що ти ще не намалював. Свої досягнення, здобутки, природу, а не гнатися за чимось матеріальним, коли саме гроші стають метою. Кар’єра дає певні привілеї, певні свободи, але знову ж таки, в гонитві за нею ми забуваємо про інші речі.

– Тримати літо теж треба?

– Кіт Любомир тримав літо, бо в нього була алергія на осінь. Він тримав його дуже сильно, але літо міцно вхопилося в котячу шию, і Любомир боявся, що він задихнеться і вибухне. Та в літа не було кігтів, тож не було як триматися. Довелося відпустити… А взимку кіт переховував в холодильнику від весни. І в кінці вони зустрілися і впізнали один одного – кіт Любомир і головна героїня Марта.

– Отже, твій авторський меседж передано через образ кота-інтелектуала?

– Якщо б я просто когось повчала – сприймалося б зовсім інакше. До того ж, все, що пов’язане з Любомиром, написане іншим шрифтом, воно відділене і виділяється від решти роману. Тому той, кому не хочеться читати мої думки чи роздуми, може все це спокійно пропустити, переживати лише історію кохання і стосунків героїв.

– Головна героїня твору дуже схожа особисто на Тебе. Як писався цей образ?

– Як на мене, всі герої у письменників чимось на них схожі. Можливо, і головний герой, і кіт Любомир також схожі на мене, тому що вони пропущені крізь мене. Що дійсно спільного в героїні зі мною, це те, що вона також працює в інституті. Крім того, в країні дуже мало романів, де головними героями були б представники тих професій, на яких базується будь-яке нормальне суспільство – вчителі, лікарі... З одного боку, я хотіла представити професію викладача. А з другого – інших сфер діяльності просто не знаю, тому воно б не вийшло так природньо. Якщо б я писала про власницю готелю, підприємця або когось іншого, довелося б уникати багатьох деталей, а цього робити не хотілося.

Щоби ширше розкрити образ, довелося досліджувати певні юридичні моменти. Цікаво, що коли я почала взнавати, чи має людина право на квартиру, роботу та інші речі після такого тривалого сну, в якому перебувала героїня роману – мені ніхто не зміг нічого відповісти. Тобто, стан коми у нас законом не передбачений. Приміром, якщо брати до уваги роботу, то так ніхто й не знав до кінця, героїню мали звільнити з посади чи поновити на ній.

– Образ головного героя, Володимира, вийшов надто ідеальний. Ти справді віриш, що є такі чоловіки, чи це лише вигаданий персонаж?

– Навіть якщо їх немає у житті – хай будуть в книжках (посміхається). Щодо ідеальності, то з точки зору психоаналізу в нього задавнена дитяча травма і почуття провини перед мамою. Але в будь-якому випадку чоловікам буде на що орієнтуватись, нехай читають як посібник і вчаться бути кращими.

– Мені сподобалося закінчення роману, для кожного своє. Ти заставляєш читача придумати кінцівку. А яким фінал є для Тебе? Героїня пробачила своєму обранцеві чи все ж вони більше ніколи не будуть разом?

– Мені було дуже прикро, що їм довелося розійтися, але так повинно було бути за логікою сюжету. Проте вважаю, що вони все ж повинні зустрітися. Зрештою, вірю в це. Не знаю, як складуться їхні долі в подальшому. Можливо, коли вони знову зустрінуться, буде вже надто пізно. Та все ж будемо романтиками і сподіватимемось на щасливий фінал.

– В книзі є ще один персонаж – онкохворий десятирічний хлопчик. На чому саме Тобі залежало акцентувати: хворобі, необхідності активнішої допомоги таким людям чи інших проблемах?

Самотність чомусь асоціюється лише з дорослими. Але є діти, які опиняються в таких життєвих обставинах, де вони є самотніми. Мені хотілося показати дитину, яка немає нікого. Моя героїня теж самотня. Ці дві самотності – дитяча і доросла – на певному етапі життєвого шляху перетинаються і розуміють, що дуже схожі між собою. Хотілося також показати жорстокість дітей, зокрема у казці про янголясика. І те, що героїня, повертаючись до нормального життя, зіштовхується з труднощами, трагедіями, розчаруваннями, на жаль, природньо.

– Читаючи книгу, я так до кінця й не зрозуміла, чи Марта все ж відпустила хлопчика після його смерті?

– Я думаю, що ні. Вона продовжує жити з тим болем, можливо з часом він стане не таким гострим. Психологи кажуть, щоби відпустити людину, потрібно п’ять років. Аж тоді стає легше, а людина примиряється з втратою.

– Дія в романі відбувається весною, але там є Майдан. Чи є якийсь зв’язок із реальними подіями?

– Книгу я писала ще до початку заворушень, це була одна з можливостей показати героя, і те, як його обтяжують покладені на нього обов’язки. На жаль, в реальності все не відбулося так мирно, державність так просто нам не віддали. Можливо, тому раніше ми її й не цінували, що отримали без зусиль та крові.

– Чи щось змінилось, на твій погляд, після Майдану?

– Поки що нічого не змінилося. Майдан був несподіваним – з одного боку це назрівало, а з іншого – ніхто цього не чекав. Навіть ті, що часто нарікали на хабарництво, самі не готові були від нього відмовитися, адже розуміли, що саме таким чином простіше залагодити ситуацію. Ми не готові до елементарних речей: не смітити, не ображати один одного, не принижувати інших. Врешті виявилося, що «Революція гідності» наразі нічого не змінила в суспільстві. Але це наш шанс змінитися. Я вірю, що ми будемо жити інакше, бо ми цього заслуговуємо. Після тих подій всі чекали «манни небесної», а проблеми мали б самі кудись зникнути, оскільки ми готові були жити інакше. Але бути готовим і насправді жити інакше – це різні речі. А до цього, інакшого життя, ми були не підготовлені. Анексія Криму і те, що нині відбувається на Сході, для нас необхідний витверезний засіб і привід усвідомити, що боротьба триває, а найважче ще попереду.

– Чим для тебе був Майдан?

– Майдан відкрив правду і ми побачили, хто чого вартий. Це був хороший життєвий досвід. Однозначно, література стала іншою. І майбутнє змінилося. І, можливо, саме Майдан дозволить нам бути чеснішими з самими собою. Не бути такими патетичними, не мітингувати, що ми хочемо в Європу, а замислитися, чи достойні зватися європейцями? Майдан оголив наші нерви, наші почуття. А чи дамо ми з цим всім раду – час покаже.

– Як за таких обставин, коли довкола відбувається стільки жорстоких та негативних подій, вдається шукати натхнення?

– Веселі та радісні речі за таких умов не пишуться, але в моїй творчості і до того домінував драматизм. Проте, з іншого боку, коли в країні відбуваються такі кризові речі, особливо на часі згадувати про любов. Можливо, це прозвучить парадоксально, але якщо б сепаратисти були закоханими, когось по-справжньому любили, у них не було б часу на війну. Тому, на мою думку, в кризові часи суспільство потребує чим більше творів про кохання, з благородними героями, здатними на хороші, порядні вчинки...

 

Довідка:

Ольга Деркачова - кандидат філологічних наук, доцент кафедри філології і методики початкової освіти Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Член Національної Спілки письменників України.

Авторка наукових монографій «Концепція світу в ліриці Аркадія Казки», «Світ у тексті»; збірок оповідань: «Синдром підсніжника», «За лондонським часом» та любовного роману «Крамниця щастя».

Лауреат міської премії імені Івана Франка в галузі літератури. Досліджує дитячу літературу, поезію та сучасний літературний процес.

07 Липня 2014, 8:04
Теги:

Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47