Життя відомого прикарпатського просвітянина, професора, який десять років завідував створеною з його ж ініціативи кафедрою дизайну інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, заслуженого вчителя України Станіслава Шумеги як починалося в 30-ті роки, так і досі триває під знаком українства.

Трирічним він розповів зі сцени свій перший вірш «Я маленький козак», за який постерунковий вивів дитинча на вулицю і наказав батькам не шкодити польській владі. З часів війни і після неї Станіслав Шумега пам’ятає вояків УПА, які часто приходили в їхнє лісове село на постій. І навіть був в упівців зв’язковим за совєтських часів. За коляди, вертепи його карали школа і дільничний. У Львівському лісотехнічному інституті  з 180 випускників він серед лише трьох сміливців написав диплом українською мовою. Керівник дипломної роботи спочатку застеріг Станіслава: «То ж немає технічної літератури українською!», але все ж схвалив його вибір. Коли на захисті дипломного проекту голова комісії спитав С. Шумегу, які недоліки бачить у процесі навчання, то дипломант упевнено відповів: «Бракує технічної літератури українською мовою».

І досі, через десятки років, професор Шумега вважає незадовільним стан технічної літератури українською мовою, хоч багато і сам зробив для того, щоб такі книжки були. Ця проблема не тільки фінансова, а й світоглядна, вважає він. Ще в інституті дав собі слово писати книжки українською мовою, аби діти не мучились. За це йому доводилося вислуховувати: «бандеровєц», «зачєм вам забівать ролову дєтям етім язиком» і т. п.

Пригадує пан Станіслав такий казус зі своєю книжкою українською мовою «Спеціальна технологія меблевого виробництва» — підручником для учнів середніх профтехучилищ»:

— Я зайшов до директора республіканського видавництва професійно-технічної освіти, від якого залежала доля видруку. Коли той подивився на рукопис, то вигукнув: «Так ето на украінском язикє? Кто єво будєт чітать?»

— «Західна Україна», — відповів я. На це той відповів: «Сколько вас там, как кот наплакал!». Не стерпівши такого приниження, я сказав: «Хтось із нас кепсько знає історію і географію, адже у нас, на Західній Україні, більше населення, ніж у трьох Прибалтійських республіках разом узятих». Чиновник насупився, мовчав, але після двогодинної розмови і кількох моїх переконливих аргументів  усе ж здався.

1977 року книжка вийшла і мала успіх не тільки в Україні. Під час одного відрядження до Таллінна (Естонія) на одному з заводів С. Шумега бачив, як меблярі читали цю книжку. 1981-го  він відвідував родину у Вроцлаві і на її прохання привіз племінникові, учневі «заводувки» (польський відповідник нашого профтехучилища), який готував дипломну роботу, свою книжку «Спеціальна технологія меблевого виробництва для середніх профтехучилищ» і навіть допомагав хлопцеві з перекладом.

Нині Станіслав Шумега, інтелігент європейського штибу, продовжує виховувати студентську молодь. І навчає не тільки професійної мудрості, а й життєвої, здорової етики людських стосунків.