"Чи змінять позачергові вибори до Верховної Ради якість української політики?" З таким запитанням Укрінформ звернувся до відомих українських інтелектуалів - людей авторитетних, різних професій, які живуть і працюють у різних куточках України.

Своїми міркуваннями на тему виборів, про шанс змінити державу і побоювання повторення ситуації 2005 року поділився у своєму коментарі відомий історик, професор Українського католицького університету, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І.Франка Ярослав Грицак.

Партії оголосили виборчі списки. І з того я бачу, що якість політики не змінилася, тому що нас знову мають за електорат, нам замість програм і стратегій знову пропонують особи. Звичайно, склад парламенту трохи зміниться, але люди, які ці списки складають, - це вчорашні політики, яких ми вже знаємо, і ніякої нової якості вони нам не пропонують.

Під час Майдану я говорив, що у нас є три групи політиків: позавчорашнього дня - і це був Янукович і його команда, вчорашнього дня - це була наша опозиція, і політики майбутнього - які народжуються на Майдані. Позавчорашні вже відійшли, їх немає. Але вчорашні не виявляють бажання самим мінятися і не мають бажання давати шанс політикам, які прийшли на Майдан.

Ми бачимо зараз прості маніпулятивні технології, які всім уже приїлися. І я скажу, що над Україною висить привид 2005 року - привид нездійснених мрій, нездійснених сподівань, привид особистісної політики, привид конфліктів. Тільки що замість Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка зараз маємо іншу лінію конфлікту: Порошенко - Яценюк.

Я не проти конфліктів. Я вважаю, що політика складена з конфліктів, політика завжди є змаганням інтересів. Але я за ті конфлікти, які пропонують якісь розв'язки, які можуть служити пружиною розвитку. Ті конфлікти, які ми маємо зараз, це особистісні конфлікти, це конфлікти групи вчорашніх політиків.

І це посилює у мене тривогу за повторення сценарію 2005 року - що ми заговоримо реформи, що ці реформи зміняться боротьбою між сильними особистостями, що потім будуть тільки виправдання і пояснення...

Звичайно, ситуація зараз набагато тяжча, ніж тоді. Якби нам вдалося все змінити в 2004-2005 році, ми не мали б такої ситуації, і Путін не був би такий міцний. Зараз маємо війну. Вона багато що виправдовує, але не є виправданням для відсутності реформ. Тому що нас б'є не тільки противник спереду, але й противник ззаду. А противник ззаду - це корупція.

Не знаю, наскільки правдивими є розповіді про генералів, які зливають інформацію, але якщо люди про це говорять, це ознака температури в суспільстві, це ознака недовіри до генералів, до влади. А коли є недовіра до органів влади - і така висока, причому до всіх органів влади, - це дуже поганий показник.

Для того, щоб була довіра, мають бути не тільки нові особи, а й нові програми, нові стратегії розвитку. Нам зараз нічого не пропонують. Нам просто кажуть, що треба виграти у війні.

Щодо висунення відомих особистостей - це для мене виглядає як політтехнологія і маніпуляція. Згадайте, коли Руслана виграла Євробачення, її також брали в політику. Якби нині був рік олімпіади, у нас би масово брали спортсменів. Зараз рік війни - беруть військових командирів.

Я, звичайно, знімаю шапку перед цими людьми, які борються в АТО, і ризикують своїм життям, і жертвують своїм здоров'ям, але це не є зміни політичної гри. Не робімо собі ілюзій. Це не є розв'язки. Це ситуаційне. Це те, що не веде до жодного прориву. Це не те, чого ми чекали на Майдані.

І якщо нічого не зміниться, то Україну чекає нова політична криза - як не за рік, то за п'ять. І Україну буде лихоманити, доки нарешті не з'явиться еліта нового політичного класу.

Зараз же, за останніх півроку, я не побачив жодної політичної якості. З усіх законів, про які говорилося, прийнятий тільки один - Закон про освіту. Нам півроку обіцяють реформи. У нас півроку є реформаторський уряд - і покажіть, що цей уряд зреформував...

На початку вересня минало сто днів президентства Порошенка. Порошенко обіцяв оголосити всі стратегії. Те, що він відклав їх оголошення, для мене є тривожний знак. Це ще, може, не червоне, але вже жовте світло. Це гальмує зміни.

Зміни у країні неможливі без зміни правил гри політиків. Треба міняти їхню політичну волю, бо я не бачу у нашої політичної еліти волі міняти цю країну.

Я декілька раз був на різних міжнародних конференціях, де виступали українські політики. І дуже часто їх питали: покажіть дві-три сторінки вашої стратегії; що ви збираєтесь зробити, коли прийдете до влади в цій країні? Тобто базове - для чого прийти до влади. А цілі наших політиків - прийти до влади, не міняючи нічого. Це невтішні результати.

Насправді я вважав і продовжую вважати, що в Україні зараз є вікно можливостей. Такі стрибки, які називаються еволюційними стрибками, стаються у часи кризи. Коли стається поразка у війні, чи йде війна, чи падає авторитарний уряд. Як було, скажімо, в Німеччині після падіння Гітлера, чи після смерті Франко в Іспанії, чи після комуністичного режиму в Польщі. Насправді кризи мають в собі елемент надії, є загальне відчуття в суспільстві, що далі вже так бути не може - треба починати щось міняти. 

Укрінформ