Виглядає на те, що Путін для підкорення України та Європи вирішив використати ту ж тактику, котрою послуговувався для закріплення влади у Росії. Базувалася вона не стільки на умовній перемозі в Другій Чеченській війні, скільки на страхові.

Саме до нього взивав Путін, намагаючись довести громадянам своєї країни, що він – єдиний, хто може їм дати почуття безпеки. Звісно, для цього доводилося спочатку створювати почуття небезпеки, аби потім бравурно та героїчно «мочити в сортирі терористів». Кишенькових терористів.

Адам Кьортіс, автор та продюсер документального серіалу «Влада нічних страхіть: постання політики страху» дуже точно висловився щодо використання політиками людського почуття незахищености в своїх цілях: «В добу, коли всі визначні ідеї втратили достовірність, страх перед уявним ворогом – єдине, що лишилося усім політикам, щоби втримати владу».

Проте залякувати росіян одними лиш війнами та терактами – надто затратно, аби робити це повсякчас, тому потрібно щось інше на період затишшя. Багаторічний кремлівський політтехнолог Гліб Павловський у своїй книзі «Геніальна влада! Словник абстракцій Кремля» писав, що у сьогоднішньої держави залишився єдиний механізм управління – телевізійний.

Так для засобу знайшовся інструмент – почуття страху можна нагнітати завдяки медіа. Газети та радіо дають недостатній ефект, а інтернет – й поготів становить загрозу для режиму, бо дозволяє не лише дізнатися альтернативні точки зору, а й має ще багато інших небезпечних для Кремля функцій. Тому росіян і намагаються позбавити доступу до мережі.

Телебачення найкраще надається для промивання мізків. ТБ можна монополізувати, завдяки ньому легко формувати порядок денний, та й телевізор є майже в кожного в хаті. Тому лякати можна будь-чим, не виходячи за межі телестудії. Тому страх росіян перед Правим Сектором та міфічними неонацистами в Україні сильніший за страх перед падінням ціни на нафту нижче позначки в 100$.

Держава «породжує страхи на екрані, щоб потім виступити в ролі захисника від цих страхів» – пише з цього приводу професор Георгій Почепцов.

Не дарма Путін вбахує газодолари в свою телевізійну імперію, що має на меті промивання мізків далеко за межами самої Росії. В Криму та на Донбасі вдячна аудиторія поїдала зерна страху кілограмами, тому відібрати півострів вдалося доволі легко, а от з двома східними областями цей номер не вдався і довелося перейти до військових дій із застосуванням регулярної армії. При чому введення їх відбувалося під приводом «захисту російськомовного населення», себто знову апелюючи до загроз безпеці. Насправді найбільше їхньому життю та правам ніхто інший так не загрожує, як путінські «миротворці».

Кремль потребує поширення свого впливу на почуття захищености не лише мешканців Півдня та Сходу України, а й усієї Європи та, бажано, цілісінького світу. Для цього він намагається керувати страхами, при чому не лише посполитих, а й державних еліт. Саме нагнітанням страху займаються його кораблі, літаки та безпілотники, котрі ледь не щодня порушують повітряний та водний простір різних держав світу. Через страхи мас та вкиди в медіа Путін хоче керувати владою в цих країнах, щоби народ переконував своїх бюрократів: давайте віддамо цьому божевільному все, що він хоче – і Україну, і Молдову, і що ще попросить, лиш би відчепився від нас.

Подібну модель колись апробував Гітлер, і йому справді віддали майже усе, що він просив. Проте це ніяк не потамувало його апетити та не завадило розв’язати війну.

Путіну вигідно, щоб його сприймали як ірраціонального маніяка, адже тоді виключається раціональний підхід в його діях. Демонізація – це інструмент емоціо, що лише дозволяє ВВХ краще керувати страхами через свої віртуальні реальности, котрі генерують фсбшні-боти, троль-коментатори, продажні журналісти та маріонеткові політики Заходу.

Послуговування емоціо іншими, при прийнятті рішень, завше на руку Путіну, тому він намагатиметься тримати всіх в стані перманентного страху. За таких обставин людина керується радше рефлексами, ніж раціональними мотивами. З часом вона стає безсилою і виснаженою, тому готова на будь-що, лиш би їй дали спокій. Для Кремля важливо вимучити українців не лише фізично, а й морально, довести до того стану, коли хотітиметься, щоби це все просто якнайшвидше закінчилося.

Своїми меседжами та інформаційними кампаніями Путін намагається закріпити в свідомости українців та європейців думку, що він єдиний, хто може позбавити їх від страху. Що ні від якого Порошенка  нічого не залежить, мовляв, він і так вас здає, що українська армія не боєздатна і зазнає катастрофічних жертв, якщо «перемир’я» припиниться. Що західні еліти – імпотентні і не можуть нічого протиставити російській «силі та могутности», а санкції радше б’ють по європейській і американській економіці та кишенях простих споживачів. Відповідно, вирішити все, повернути почуття безпеки в світ звичайних мешканців України та Європи може лише він – Путін. Тому чекатиме усіх на поклон та з проханням припинити війну і дати всім спокій, погоджуючись майже на будь-які поступки.

Йому вдалося втілити такий план у себе в Росії, проте, принаймні поки що, він не дуже діє у нас.

Путін намагатиметься розхитати ситуацію, щоби почуття страху в населення України та Європи було перманентним. Кремль спробує досягти цього не лише віртуальними засобами, а й реальними.

Уже зараз ми бачимо, як на території поза зоною військового конфлікту відбуваються підриви колій та військкоматів, телефонні мінування вокзалів, телеканалів, станцій метро і т.д. Такі дії спрямовані на наростання відчуття страху та сіяння панічних настроїв. Якщо на Донбасі конфлікт перейде в заморожену фазу, то слід очікувати збільшення кількости терактів по всій Україні, що має на меті заставити її мешканців завше почуватися в небезпеці.

Поява деенерів та еленерів, визнаних у нас терористичним організаціями, стала можливою завдяки соціальній складовій. Серед основних інструментів позбавлення поширення цієї повзучої зарази, котру ЕРеФія називає Новоросією, варто розглядати не лише збільшення та зміцнення військової потуги.

У своїй книзі «Плинні часи: життя в добу непевности» філософ Зиґмунт Бауман згадує про дослідження Віктора Ґротовіча «Терорист – друг державної влади» про боротьбу уряду ФРН в 70-их рр. з терористами із Фракції Червоної Армії (RAF). «До остаточного розвалу Фракції Червоної Армії та зникнення її з життя Німеччини призвели не поліційні репресії, а зміна соціальних обставин, уже не сприятливих для Weltanschauung терористів та їхніх практик», — пише Бауман.

На боці Росії в Україні діють не лише божевільні фанатики-адепти Русского міра, а й, в більшости своїй, найманці, котрі часто виявляються мешканцями нашої держави. Така їх діяльність зумовлена низьким рівнем добробуту населення, котре готове рідну маму продати за газодолари. Тому Порошенко та його команда повинні усвідомити, що реформи та зростання рівня життя пересічних українців мають бути в числі першочергових завдань влади на однім щаблі із зміцненням військової потужности держави та унезалежненням від російських енергоносіїв.

Для того, щоби Україна не могла спокійно стати на ноги та покращити своє фінансове становище, й закладені в закон, що стосується окупованих районів Донбасу положення про їх дотування за рахунок нашого бюджету.

Навіть, якщо завдяки цьому вдасться втримати частину Донецької та Луганської областей в межах України, то владі все одно дорікатимуть за втрачені південно-східні території цих регіонів та анексований Крим. Путін свідомо чи несвідомо хоче приректи нас на реваншизм, котрий буяє в самій Росії у вигляді ностальгії за втраченим імперством. Йому було б дуже вигідно привести на президентський пост когось, хто спекулюватиме на цій темі та докладатиме зусиль до уподібнення України до самої Росії.

Кремль намагався перетворити режим Януковича на подібний до свого тільки слабший і підконтрольний Москві. Закони 16 січня та жорсткий розгін Майдану мали відвернути Європу від України і залишити її на самоті з Путіним. Тоді в розклад втрутився народ і змішав усі карти. Зараз ж, під впливом віртуальної кремлівської реальности, виглядає що частина європейських еліт сама готова самоусунутися, заявляючи про міфічне історичне право Росії на наші землі. Мовляв, це локальний конфлікт, і нас це взагалі не має хвилювати.

«На негативно глобалізованій планеті всі найфундаментальніші проблеми … є глобальними й … не може існувати локального розв’язання проблем, що виникають і набувають сили глобально» – пише все той ж Зиґмунт Бауман. Західні лідери, частині з котрих українське питання давно набило оскомину, мають добре усвідомити, що це ніяка не «українська криза», не якийсь локальний феномен, а справжня війна, котра може постукати в їхні двері кулаком, повним їхніх страхів.

За багато років кдбшна машина прекрасно вивчила і уважно занотувала страхи західного світу. Вона вже шарпає за ниточки розірвання мільярдних контрактів, закручує газові вентилі, погрожує ядерними ракетами. Якщо не спинити Путіна в Україні – він залюбки візьметься за усіх інших. Немає більше окремо України та Європи. Якби вони досі існували нарізно, то не було би ніяких бойових дій. Тому теперішня війна – вона давно уже не за те, де наше місце – серед країн цивілізованого світу чи на периферії Азіопи, а за те, щоби ніхто не намагався маніпулювати нашим почуттям безпеки. За мир без російських «миротворців»

Назарій Занос, Zбруч