Ще влітку ми тішилися надією, що зможемо відвоювати Донбас. Власне, це і відбувалося, аж поки в Україну не вдерлася регулярна російська армія. Ціна реконкісти стала занадто високою, і баталії вдалося перенести за стіл переговорів. Переговори з терористами – заняття принизливе, особливо коли терористи не сприймають домовленості всерйоз.

Складалося враження, що Київ просто не знає, що вдіяти з бунтівниками. Ну а закон про «особливий статус» окупованих районів у суспільстві сприйняли як акт капітуляції. Однак не варто піддаватися емоціям. Те, що Київ підготував для «Новоросії», набагато гірше військової поразки.

Почнемо трохи здаля. Сепаратисти «звільнили» шматок Донбасу не лише від «фашистської хунти», але і від грошей. За підрахунками аналітиків, 80% промислового потенціалу Донбасу сьогодні знищено. А те, що залишилося, без зв’язків з Україною функціонувати не може. Коли в алкоголіка закінчуються гроші, він починає позичати у сусідів і продавати хатнє начиння. На цій стадії зараз перебуває й економіка «Новоросії». Літніх людей сепаратисти організовано возять за пенсіями в українські міста, а з окупованих територій вигрібають все, що можна кудись «загнати». В Суходольську навіть борошно з тюремної комори вкрали.

Але первісним збиральництвом молоді «республіки» не забезпечиш. В ЛНР доходами незадоволена навіть «народна міліція». Тому охочих поповнити ряди бойовиків доводиться зазивати аж по громадському радіо. Зарплатню обіцяють скромну – від 5 до 7 тис. грн. Однак рядовим мешканцям окупованих районів ще гірше – обіцянками місцевих отаманів не наїсися. Тому в «Новоросії» поширюються протестні настрої. Ще б пак – замість обіцяного солодкого життя сепаратисти принесли війну і голод. А незабаром почнеться й холод – підключити опалення в Донецьку так і не змогли.

Розраховуючи потрапити на утримання до Росії, сепараристи помилилися. Навіть в якості «гуманітарного конвою» Путін прислав напівпорожні фури – їжте, не обляпайтесь. На днях «Пошті Росії» навіть заборонили проводити грошові перекази у Донецьку та Луганську області. Що б Путін не планував у березні, зараз він використовує «Новоросію» суто для дестабілізації України. Тому російської допомоги сепаратистам вистачає лише для ведення війни. Причому ця війна дедалі більше нагадує програму утилізації буйних ватніків, як це відбувається у донецькому аеропорту. Чи усвідомлюють своє становище самі сепаратисти, стверджувати важко. А от у Києві ситуацію розуміють.

Єдине, що може врятувати сепаратистів, – це втягнення України у повномасштабну війну з РФ, в якій ми напевно програємо. Тому українські війська тримають позиції, стоїчно зберігаючи спокій, а президент постійно оголошує то режим тиші, то одностороннє припинення вогню. А тимчасом навколо окупованої частини Донбасу створюється буферна зона (читай санітарний кордон). Фактично, «Новоросія» опиниться у фінансовій, економічній та політичній ізоляції. Навіть награбоване не вивезеш. Зрозуміло, що в таких умовах «республіки» загинуть молодими.

Поряд з цим президент оголосив умови, за яких буде припинено блокаду. «Український бюджет фінансує території, які повернули під український прапор, - заявив Порошенко. – Хочете – підніймайте прапор. І майте все те, що ми записали у законі про режим місцевого самоврядування», – заявив Порошенко наприкінці вересня.

Приблизно в такий спосіб наші винахідливі предки позбавлялися щурів. Якщо накидати щурів у порожню діжку, під загрозою голодної смерті вони почнуть жерти одне одного. Щура, який залишиться живим, відпускали на волю, реалізовувати набуті канібальські схильності.

Такого щурячого короля-канібала намагається знайти на теренах «Новоросії» українська влада. Саме під нього написаний Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Скандальний пункт про «народну міліцію», закон про амністію – все це покликано роздмухувати апетити ватних отаманів. І процес уже пішов. В ЛНР та ДНР бойовики розділилися на «партію миру» і «партію війни». Яблуком розбрату між ними стали Мінські угоди, які ми так любимо лаяти. Причому течії сепаратистів конкурують не лише на своїх іграшкових виборах – на окупованих територіях між ними відбуваються навіть збройні сутички.

Тому зараз Україна має лише вичікувати, коли ватні щури перейдуть до активного взаємознищення. І зима – наш вірний союзник. У холодну пору року війна коштує набагато дорожче, а зрив сільськогосподарських робіт на окупованих територіях спричинить навесні глибоку продовольчу кризу в «Новоросії». Можна як завгодно симулювати розбудову державності, але гру на виснаження сепаратисти не витримають. Поки що ватажки бойовиків змагаються за владу в «республіках», але скоро вони будуть змагатися за право стати українським Кадировим.

На жаль, цей сценарій передбачає сумнівний компроміс із ворогом. Рамзан Кадиров невтомно засвідчує свою вірність Путіну, але в Росії досі пам’ятають, що у Першій чеченській війні він воював на боці сепаратистів. Ще більше обурення викликають величезні дотації, які висмоктує з федерального бюджету Чечня. Так само і щурячий король «Новоросії» буде постаттю непопулярною, а видатки на відновлення Донбасу стануть тягарем для всієї країни. І це гарантовано знищить політичний рейтинг президента. Бо не можна однією рукою підписувати закон про люстрацію, а іншою легалізувати вчорашніх терористів в обмін на лояльність.

Що ж, компроміси справді бувають ганебними, але не всім по кишені принциповість. Де Голль міг спокійно рятувати честь Франції з берегів Туманного Альбіону, бо в цей час порятунком французьких меблів займався маршал Петен. Звісно, з останнього французи зробили цапа-відбувайла – зненавиджений усіма, маршал доживав свій вік у в’язниці. Але через 15 років після смерті Петена де Голль таки поклав квіти на його могилу. Напевно, з вдячності за меблі.

Олександр Фоменко, Zaxid.net