Близько двох тижнів тому після 45 днів несення служби під вогнем на ротацію повернувся батальйон оперативного призначення Національної Гвардії України. Зараз у хлопців закінчується відпустка, і з понеділка вони знову стануть в стрій, та після короткої підготовки відправляться в АТО.

Наразі батальйон поки не сформований, здійснюється доукомплектування. Є тільки одна рота, друга  формується, тож оголошений набір добровольців на контрактній основі. Бажаючих запрошують стати на захист Батьківщини в складі Національної гвардії України. Цей батальйон ще відомий під назвою «Крук», проте, як заявляють самі військові насправді назви він поки не має. Остаточна назва батальйону з’явиться після другої ротації.

Тож розмову ведемо з командиром першої роти батальйону оперативного призначення 50 полку Національної гвардії України, старшим лейтенантом Володимиром Гусєвим. Володимир корінний франківчанин, закінчив тут школу та ПТУ. За його словами, хоч батальйон був сформований в Івано-Франківську, в ньому лише близько 40% жителів західної України, а решта – добровольці зі сходу та Криму.

Про патріотизм та «лжепатріотів»

Володимир розповідає, що як офіцер не піти у добровольці  він не міг, адже давав присягу цій країні, і коли побачив небезпеку в ній – одразу записався. Завданнями їхнього батальйону були організація блокпостів та утримання кордону, що вони протягом 45 днів успішно й виконували. 

Проте, далеко не всі розділяли його думки, адже в час, коли хтось лежить  в окопах, хтось вдома на дивані спостерігає за всім у телевізорі. 

«Є патріоти, які готові піти і щось робити, а є "патріоти", які чекають кращого часу. Спілкуючись зі своїми знайомими, я від багатьох чую фрази «От якщо вони (сепаратисти – ред.) прийдуть сюди, тоді я встану і буду захищати свою землю». Але, я скажу так, якщо вони вже прийдуть сюди, то він уже не встане, тому що тоді буде запізно. Проблему потрібно вирішувати в її витоках», - каже Володимир.

Про настрої та мотивацію бійців

Настрої у роті, якою командував Гусєв, були різними. Каже, що відсотків 50 до кінця не розуміли що їх чекає. 

«Поки були на навчанні – людина була одна, а коли вже приїхали в зону бойових дій – люди кардинально змінювались. Присутнім був і страх, і тривога, і паніка. Перші три дні був страх, стріляли у все, що бачили. Це зрозуміло, адже уявіть собі коли ти у повній темряві, коли нічого не бачиш. Але чуєш якийсь шум – в будь-якої людини, навіть в найсміливішої, з’являється страх. Але через декілька днів люди пристосовуються», - зауважує командир першої роти.

За словами Володимира, зазвичай на повну адаптацію йде 20 днів, але їхні адаптовувались за 4-5 днів. Після цього часу, настрій у всіх стає бойовий, ніяких протиріч не виникає, оскільки об’єднує всіх одна спільна ціль  – боронити Україну. 

«Незважаючи на те, що люди розмовляють різними мовами, всі розуміли, що мають діяти злагоджено. Ми всі різні, я з Івано-Франківська, є люди з Донецька, з Києва, з Криму, але ми всі між собою ладнаємо, тому що нам дорога наша країна», - наголошує військовий.

Основним завданням оперативників-добровольців було втримання ворога, щоб він не пройшов далі. Хлопці стояли на крайньому блокпості і неодноразово чули від людей, та й самі розуміли, що якщо ми здадуть оборону чи відійдуть, то місто (Попасна, - ред.) буде захоплене.

«Насправді люди бачили різницю між тим коли були сепаратисти, і коли були ми. Тобто, маючи гіркий досвід, повторення вони не хотіли. Жінки та діти просили нас не залишати місто, адже вони розуміли, що ми їхня основна надія. Звичайно, що були різні реакції. До прикладу, коли сидять здорові мужики, п’ють пиво і кажуть «О, класно що ви прийшли». Тобто я охороняю його дім, його рідну землю, а він сидить з повною байдужістю», - пригадує старший лейтенант Гусєв.

Про бабусь, що «штурмують» блокпости

З приходом батальйону, який люди охрестили «КРУК», місто Попасна ожило: відкрились магазини, дитячі садочки, кафе. Завезли гроші в банк, люди почали отримувати пенсії, в магазинах появились продукти. Володимир розповідає, коли бійці стояли на дорозі в Первомайську, то звідти мешканці їздили в Попасну за продуктами. Хоча в той час уже Первомайськ ніхто не обстрілював.  Проте, все одно в місті інфраструктура не розвивається.  Самі сепаратисти там саджають пенсіонерів у автобуси і відправляють в Попасну, щоб ті отримували свої пенсії і привозили їх їм.

«Наприклад в Первомайську сепаратисти оголосили незалежну «стаханівську козачу лопань». Вони не підчиняються ні ЛНР ні ДНР, збирають бюджет своєї «незрозумілої  країни», забирають у людей гроші, встановили свою вартість проїзду в транспорті. Первомайськ поділений на 4 частини, в кожній з них роблять все що хочуть, там сам собі «хазяїн-барін», - розповідає командир першої роти. 

"Пам’ятаю, якось в 6-їй ранку бачимо до блок-поста наближається близько 40 машин. Ми одразу всі на позиції повної готовності, машини всі завели, а виявилось бабусі їдуть за пенсіями. На просто ніхто не попередив, і ми подумали, що нас штурмують. Виявилось що «штурмували» нас бабусі», - сміється нацгвардієць.

Про "моду" змішувати війну з політикою 

До 27 жовтня батальйон перебуватиме на ротації. Тож  в неділю, 26 жовтня,«круківці» матимуть можливість проголосувати на виборах до Верховної Ради. Але, як відзначають самі військові, обіцянкам якихось кандидатів чи партій вони не вірять. Кажуть, хоча Революція гідності пройшла, але «на манеже одни и те же». Володимир також відмічає, що немає там кому вірити, адже одні ховаються зі іншими і лізуть туди ж.

«Ми ніякі політичні сили не підтримуємо, нікого нікуди не протягуємо, нікого не лобіюємо. Завдання нашого батальйону – захистити цілісність України. Хоч змішувати війну і політику стало «модним» в нашій країні, але ми цього не робимо, ми не модні, ми «стиляги», - жартує Гусєв.

Проте, хлопці не розуміють чому Рада не підписала закон, який би дозволив учасникам АТО голосувати там. На думку Володимира Гусєва, якщо люди хотіли проголосувати там – то забезпечити це їм можна було.

«Чому влада не захотіла цього зробити? – Бог їм суддя. Та все ж, чому вони собі там можуть дозволити не виходити на роботу, захотіли і не прийшли? Це така ж ситуація, якби ми замість того, щоб бути на сході 45 днів, на 40-вий сказали, «та ну, вже досить. Їдемо додому» і поїхали. Так не можна», - підсумовує командир.