«Роздуми над минулим можуть послужити керівництвом для майбутнього...» (В. Черчілль).

Нещодавно минуло 135 років від дня народження сера Вінстона Черчілля. За опитуванням Бі-Бі-Сі у Великобританії, його визнано найвеличнішим британцем. Це була людина, яка мала величезний вплив на долю своєї країни і значною мірою — на долю всієї Європи й світу.
Його батько, що свого часу був членом палати общин парламенту, походив з роду герцога Мальборо, предок якого, за переказами, прибув на одному з кораблів Вільгельма Завойовника з Французької Нормандії у ХI ст. Через деякий час після народження хлопчика, як це водилося в англійських аристократів, турботу про нього було покладено на няню Елізабет, котра щиро любила свого вихованця і стала однією з найближчих для Черчілля людей (коли він був уже прем’єр-міністром країни, її портрет висів у нього в кабінеті).

Успіхами в школі особливо не вирізнявся, а за поведінкою ж мав останнє місце в класі. Після важкого запалення легенів батьки перевели Вінстона в іншу школу, де спочатку його вважали за відсталого, бездарного і дуже впертого. Та виявилося, що він має чудову пам’ять. Одного дня, на подив викладачів і учнів, він отримав премію, повторивши без єдиної помилки 1200 рядків з книги про Стародавній Рим. Вінстон був здатен читати напам’ять великі сцени з п’єс Шекспіра.

З третьої спроби склав іспити до Королівського військового училища, яке через 18 місяців закінчив, зайнявши 20-те місце зі 130 випускників. У 21 рік Вінстону Черчіллю було присвоєно звання молодшого лейтенанта. У тому ж році він пережив дві важкі втрати: у січні вмирає його батько, а в липні — улюблена няня. 1896 року Черчілля за його бажанням було направлено на Кубу як військового кореспондента висвітлювати повстання місцевого населення проти іспанців, там він уперше побував під вогнем. Газета опублікувала п’ять його статей, деякі з них передрукувала «Нью-Йорк таймс». Статті читачам сподобалися, гонорар за них становив значну суму. іспанський уряд нагородив його медаллю «Червоний хрест». На Кубі він завів дві звички, які не залишав усе життя: куріння кубинських сигар і сон після обіду. Останнє, за його словами, досить добре підсилювало його працездатність. В тому ж році його полк було переведено в індію, де Черчілль багато читає, крім того, стає одним із найкращих гравців збірної полку з поло — гри в м’яч на конях. За спогадами підлеглих, він сумлінно ставився до офіцерських обов’язків і багато часу приділяв заняттям із солдатами й сержантами, але одноманітність служби обтяжувала його.

Восени 1897 року він добивається направлення до експедиційного корпусу, що був відправлений на придушення повстання пуштунських племен на північному заході країни. В ході операції Черчілль виявив безсумнівну хоробрість, та в листах додому він критикує обидві сторони за жорстокість, а саму кампанію — за безглуздя. Його листи з передової були опубліковані в газеті, на їх основі після закінчення кампанії накладом
8 500 екземплярів було видано книжку «Історія Малакандського польового корпусу».

Після Індії Черчілль негайно починає добиватися поїздки до Північної Африки, висвітлювати придушення махдистського повстання в Судані. У репортажах він критикував командувача англійськими військами за жорстоке поводження з полоненими й пораненими і за неповагу до місцевих звичаїв. «Він великий генерал, але ніхто ще не назвав його великим джентльменом», — сказав про командувача Черчілль у приватній бесіді. Влучна характеристика швидко стала надбанням громадськості.
У березні 1899 року він подає у відставку. До цього моменту Черчілль уже мав певну популярність як журналіст, а його книжка про Суданську кампанію «Війна на річці» стала бестселером. Газета «Морнінг Пост», для якої він працював під час Суданської кампанії, запропонувала Черчіллю вирушити до Південної Африки військовим кореспондентом висвітлювати події війни з бурами, і Черчілль відразу погодився. Під час одного з боїв бури взяли його в полон та потім йому вдалося втекти.

Втеча з полону й опис цих подій у газеті зробили його знаменитим, він отримав декілька пропозицій балотуватися до парламенту. У липні 1900-го з другої спроби у 26 років вперше стає членом Палати громад від консервативної партії. Його перша промова в парламенті — про післявоєнне врегулювання в Південній Африці. Молодий політик закликав виявити милосердя до переможених бурів — «допомогти їм змиритися з поразкою».

Промова справила враження, а його фразу «будь я буром, надіюся, я також бився б на полі бою» опісля неодноразово використовувало багато політиків. Висловивши свою незгоду з політикою консерваторів з питань торгівлі, Черчілль 1904 р. перейшов у ліберальну партію, від якої обійняв посаду заступника міністра у справах колоній. На цій посаді він, зокрема, працював над конституцією для переможених бурських республік. На 34-му році свого життя Черчілль одружився. Дружина Клементина була на 11 років молодшою, вільно володіла французькою і німецькою мовами, мала добре почуттям гумору. Говорили, що в його житті було багато везіння, та найбільше йому пощастило з дружиною, думка чи порада якої для нього мала неабияке значення. Разом вони прожили 56 років, у них народилося п’ятеро дітей (одна дитина рано померла).   

Черчілль у 1908 р. став ініціатором закону про мінімальну заробітну плату. А вже в 35 років займає одну з найбільш впливових в країні посад — міністра внутрішніх справ. На цій посаді він рішуче боровся з різними несанкціонованими виступами і маніфестаціями. Дії Черчілля з утихомирення безладів неодноразово піддавали жорсткій критиці.

Тим часом у світі виникали певні зміни, погіршувалися відносини з Німеччиною, що примусило Черчілля зайнятися питаннями зовнішньої політики. З повідомлень і пропозицій, отриманих від військових фахівців, Черчілль склав меморандум про «військові аспекти континентальної проблеми» і вручив його прем’єр-міністрові.

Ще в жовтні 1911 року Черчіллю було запропоновано посаду Першого лорда адміралтейства, на яку він без вагань погодився, адже флот, що завжди був одним із дуже важливих інструментів британської геополітики, в цей період проходив найбільшу в своїй історії модернізацію. Одним із ключових рішень, яке він прийняв, було переведення військового флоту з вугілля на рідке паливо, що значно збільшувало швидкість, маневреність і мобільність кораблів. Для того, щоб переведення флоту на нафту стало можливим, Черчілль ініціював виділення коштів на поставку нафти з ірану. Крім того, кораблі було переозброєно гарматами більшого калібру. Черчілль підтримав розробку перших танків і створення танкових озброєнь.
1915 року він став одним з ініціаторів Дарданелльської операції у війні з Туреччиною, яка закінчилася катастрофічно і викликала урядову кризу. Відповідальність за невдачу Черчілль значною мірою взяв на себе, і консерватори зажадали його відставки з поста першого лорда адміралтейства. Через деякий час він вирушив на західний фронт, де в званні полковника командував батальйоном. У травні 1916-го остаточно повернувся до Англії. У липні 1917 року його було призначено міністром озброєнь, а в січні 1919 р. — військовим міністром і міністром авіації. Значною мірою завдяки Черчіллю було створено королівські військово-повітряні сили Великобританії. Черчілль був одним з головних ініціаторів інтервенції в Росію, заявивши про необхідність «задушити більшовизм у колисці».

Свого часу прем’єр-міністр Великобританії (1916—1922 рр.) Ллойд Джордж вважав Черчілля одним із найоригінальніших і загадкових людей свого часу з винахідливим розумом, грунтовними знаннями військового мистецтва, мужнього і старанного, який володів даром передбачення. Зокрема Ллойд Джордж писав: «Люди з такими здібностями зустрічаються дуже рідко. В хвилини надзвичайної небезпеки таких осіб необхідно використовувати повністю. Якщо їх належно пильнувати, вони одні можуть дати більше, ніж легіон посередностей».

Черчілль постійно критикував політику заспокоєння Гітлера, що її проводив уряд Чемберлена після укладення Мюнхенського договору, за яким фактично Чехословаччину було віддано Гітлеру. Він заявив у палаті общин: «У вас був вибір між війною і ганьбою. Ви вибрали ганьбу. Тепер ви отримаєте війну».
В зв’язку з початком війни і поданням Чемберленом прохання про відставку 10 травня 1940 року король Георг VI офіційно призначив Черчілля прем’єр-міністром. У своїй першій промові 13 травня в палаті громад уже як прем’єр-міністр Черчілль сказав: «Мені нічого запропонувати британцям крім крові, тяжкої праці, сліз і поту».

Як один із перших кроків на посту прем’єра Черчілль заснував і зайняв пост міністра оборони, зосередивши в одних руках керівництво військовими діями і координацію між флотом, армією і ВВС, що підкорялися до того різним міністерствам. Пояснював це необхідністю швидких узгоджень і координації дій з різними військовими відомствами, тому що в екстремальних ситуаціях, якими є війна, як правило, переможцем є той, хто здатен швидко приймати правильні рішення і швидко виконувати їх. Парламентська ж система переконування й умовляння забирає час і працює на поразку.

Після початку битви за Британію з масовими нальотами німецької авіації Черчілль регулярно їздив на місця бомбардувань, зустрічався з постраждалими, з травня 1940-го по грудень 1941 року виступив по радіо 21 раз, його виступи чули більше 70 відсотків британців. Популярність Черчілля як прем’єра була безпрецедентно висока, у липні 1940 р. його підтримували 84 відсотки населення, і цей показник зберігся практично до кінця війни.
Відразу після нападу Німеччини на СРСР Черчілль у своєму виступі сказав, що допоможе Росії та її народові всім чим тільки зможе. Що не заважало йому говорити про спорідненість Гітлера й Сталіна як тоталітарних політиків і про подібність їх систем управління державами. 12 липня за ініціативою Черчілля було підписано угоду про спільні дії урядів СРСР і Англії проти Німеччини. Разом з американським президентом Рузвельтом було вирішено допомагати Радянському Союзові поставками зброї і стратегічної сировини. Багато хто з наближених до Черчілля вважав зволікання з відкриттям другого фронту — причина постійних претензій до нього радянських політиків та істориків — заслугою прем’єр-міністра, що зберегла життя сотням тисяч британців.
1945 р. консерватори програли вибори лейбористам. Після поразки Черчілль офіційно очолив опозицію, але фактично був неактивний і нерегулярно відвідував засідання палати, він інтенсивно зайнявся літературною діяльністю, статус світової знаменитості допоміг укласти контракти з провідними періодичними виданнями світового рівня. У цей час він почав працювати над однією з головних своїх мемуарних праць — «Друга світова війна», перший том якої появився в продажу 4 жовтня 1948 року. За неї пізніше його нагороджено Нобелівською премією з літератури.

У США 5 березня 1946 р. в місті Фултоні виголосив свою промову, що згодом стала знаменитою. В ній він, зокрема, назвав СРСР причиною міжнародних проблем, наголосивши на зростаючому впливі з боку Москви в Європі. Він говорив, що у далеких від Росії країнах створюються комуністичні «п’яті колони», збільшуються і поширюються комуністичні партії, що працюють у повній єдності й абсолютній слухняності у виконанні директив, які отримують з комуністичного центру. За його словами, Росія хоче не війни: «Вона бажає плодів війни, необмеженого розширення своєї влади та ідеології». Аби не допустити поширення комуністичного тоталітаризму, Черчілль вважав, що потрібно під егідою Об’єднаних Націй і на основі військової сили англомовної співдружності знайти взаєморозуміння з Росією.

Недаремно колишній президент США Рональд Рейган, вважав, що з Фултонської промови народився не лише сучасний Захід як геополітичне поняття, а й мир на планеті. На думку багатьох, передбачені Черчіллем структури й характер міжнародних відносин повністю підтвердилися за 40 наступних років.

25 жовтня 1951 р. Черчілль у 77 роки знову стає прем’єр-міністром Англії. Через рік у країні було випробувано першу атомну бомбу. Тоді ж Англія та кілька інших країн підписали з німецьким урядом дві угоди, що передбачали створення західнонімецьких збройних сил. 1953 р. у своєму виступі він скаже: «Настане день, коли в усьому цивілізованому світі неодмінно буде визнано, що придушення соціалізму при його народженні виявилося б величезним благом для людства».

В цей період у зовнішній політиці Черчілль намагався вести діалоги з лідерами комуністичних країн, наголошуючи на необхідності співіснування, можливості мирних угод з Радянським Союзом.

Його спогади, історичні оцінки цікаві своєю оригінальністю, спостережливістю і, що дуже важливо, об’єктивністю. Наприклад: «Радянський уряд вважав, що росіяни надають нам величезну послугу, воюючи у власній країні за своє власне життя, і чим більше вони воювали, тим більше вважали, що ми їм винні». Позиція Польщі перед початком війни, як пише Черчілль, була така: «З німцями ми ризикуємо втратити свободу, а з росіянами — нашу душу».

Під час війни ворожого німецького генерала Роммеля у своєму виступі в парламенті Черчілль назвав великим генералом. А ось що він пише про де ўолля: «Я знав, що він не є другом Англіїѕ Німці завоювали його країну. Він не мав міцної опори ніде. Проте він ігнорував усіх. Завжди, навіть коли він поводився найгіршим чином, здавалося, що він втілює у собі Францію — велику націю з її гордістю, авторитетом і честолюбством».

У нього є короткі й оригінальні характеристики європейських народів. Зокрема про німців він пише як про найчисленніший, найміцніший, жорстокий, суперечливий і нещасливий народ Європи, націю воїнів і рабів. «Добре відомо, що жоден народ не здійснює настільки ретельно підготовку і планування, як німці, але одночасно з цим ніякий інший народ не виявляється таким розгубленим, коли його плани провалюються. Вони не вміють імпровізувати». Згадуючи поляків, говорить: «Героїчні риси вдачі польського народу не повинні змушувати нас закривати очі на його безрозсудність і невдячність, які протягом століть завдавали йому невимірні страждання». Про росіян: «... вони понад усе поважають силу».

Його характер і особисте життя, звички були нестандартні й дивували чи навіть шокували інших. Майже ніколи не виймав з рота кубинську сигару, струшував попіл будь-де, із запаленою сигарою в зубах міг і заснути, пропалюючи сорочки і брюки. При міжконтинентальному авіаперельоті замовив спеціальну кисневу маску з отвором для сигари.

Умів цінувати і заробляти гроші, багато писав, був одним із найбільш високооплачуваних авторів літературних праць. Одного разу запитав у актора, скільки тому заплатили за роль Черчілля в кінофільмі про війну, почувши про немалу суму, сказав: «За такі гроші я зіграв би сам себе значно краще». Черчілль часто азартно грав у казино, де йому, на диво, також щастило. Був непоганим художником — його картини виставлялися в Королівській академії, і муляром — сам для себе вимурував котедж, огорожу і басейн.

Дозволяв собі часто добре випити, звичайно, не втрачаючи контролю, віддаючи перевагу французькому і вірменському коньякам та шотландському віскі. На запитання про те, як йому вдається бути здоровим і зберігати працездатність у похилому віці, відповідав: «П’ять-шість сигар протягом дня, три-чотири склянки віскі й ніякої фізкультури!» і ще: «Я ніколи не стояв, коли можна було сидіти, і ніколи не сидів, коли можна було лежати».

Пішовши з політики, сер Вінстон провів останні десять років життя в статусі пенсіонера, інколи подорожував по Середземному морю на яхті «Христина», користуючись запрошенням її власника грецького мультимільйонера Онассіса.

На 91-му році життя одного з найзнаменитіших людей століття не стало — Черчілль помер від крововиливу в мозок. За три роки до смерті він заповів: «Я хочу, щоб мене поховали, як простого солдата». Заповіт Черчілля було виконано, тільки з однією поправкою — Англія провела великого солдата імперії з королівськими почестями. Вінстона Черчілля було поховано на скромному цвинтарі його рідного графства.