Із 2010 року кількість найманих працівників на підприємствах, в організаціях та установах Івано-Франківщини скоротилася на 20,3 тисячі осіб

Щоранку перетинаючись на автобусній зупинці з десятками іванофранківців, які поспішають втиснутися в маршрутку або ж у тролейбус, щоб встигнути хто на роботу, хто на навчання, чи забрівши обідньої перерви на ринок, у вир зосереджених покупців та численних продавців з товаром, або ж уже неквапно повертаючись додому з роботи, зауваживши, що неподалік від домівки будівельники на риштуваннях все ще із запалом штукатурять нову багатоповерхівку, радієш, бо все ніби виглядає так, що Івано-Франківськ розростається, і що місто та Прикарпаття загалом мають певну перспективу розвитку і динамічно рухаються визначеною нею траєкторією. Проте порівняння даних Головного управління статистики в області про кількість найманих працівників на підприємствах та в організаціях і установах зі штатною чисельністю 10 і більше осіб за п’ять останніх років свідчить про інше. Про те, що весь цей час область у плані створення нових робочих місць, навіть не те  що тупцювала на місці, а значно гірше... Якщо у грудні 2010-го у всіх галузях і секторах народногосподарського комплексу роботу мали майже 223,9 тис. прикарпатців, то у січні 2015-го залишилося лише 203 583 наймані працівники.

Прив’язані... до бюджету

Якщо аналізувати структуру робочих місць і порівнювати дані про їхню кількість за останні п’ять років, то найперше впадають у вічі дві ключові проблеми.
Перша — це очевидний дисбаланс між загальною кількістю фахівців, зайнятих у бюджетній та у виробничій сферах. Нині в закладах освіти, охорони здоров’я та в органах державного управління, оборони й обов’язкового соціального страхування працює понад 102 тисячі осіб. По суті, кожний другий прикарпатець. Державна робота, як відомо, вигідна тим, що видатки на неї гарантовані бюджетом і покладені до так званого першого, найбільш захищеного кошика. Однак в умовах, коли економіка падає, а ціни на товари і тарифи на газ, електроенергію та комунальні послуги різко зростають, прив’язка половини працюючих на Івано-Франківщині до бюджету із плюсу перетворюється на мінус. Бо рішення уряду і парламенту майже на рік наперед заморозити підвищення соціальних стандартів у країні найперше відіб’ється на родинах, годувальниками яких є бюджетники. У цій ситуації їм залишається, по суті, один вихід — змиритися і перечекати, економлячи на щоденних потребах та відклавши на невизначений час значні і значимі для сім’ї витрати. Або ж кидати роботу й їхати, наприклад, на заробітки. Щоправда, для багатьох через різні життєві обставини це просто неможливо.

Другою ключовою проблемою для Івано-Франківщини, на наш погляд, є мала, а у таких галузях, як сільське, лісове та рибальське господарства, — критично мала кількість підприємств, спроможних випускати та продавати товари і послуги й генерувати фінансові доходи і, відповідно, забезпечувати прикарпатців робочими місцями і гідною зарплатою.

Хоча в останні роки низка підприємств Прикарпаття, зокрема ДП «Виробниче об’єднання «Карпати», ТзОВ «Електролюкс Україна», ТзОВ «Даноша», ТзОВ «Рогатинський комбікормовий завод» та ін. створювали нові робочі місця, а окремі з них — навіть у достатньо великих кількостях, все ж за п’ятиріччя їх загалом стало менше у кожній, без винятку, виробничій галузі. Зокрема, на підприємствах, які спеціалізуються на постачанні електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря їх поменшало на 3,4 тис., на підприємствах переробної промисловості, яка, зауважимо, демонструвала чи не найкращі темпи зростання навіть у несприятливі роки, нині найманих працівників на 3,1 тис. менше, ніж у 2010 році. Майже на дві тисячі робочих місць поменшало у будівництві, на 4 564 — на підприємствах транспорту і зв’язку, на 2,7 тис. — оптової і роздрібної торгівлі та ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів. Навіть готельний і ресторанний бізнес провели «оптимізацію», скоротивши штати найманих працівників із майже 1,5 тис. осіб до 1 154.

...До 2012 року органи Державної служби статистики України окремо фіксували кількість найманих працівників у сільському і мисливському та у лісовому господарстві і в рибальстві та рибництві. Це дозволяло, наприклад, побачити, що два головні природні ресурси громад Прикарпаття — 635 тис. га сільськогосподарських угідь, 393 тис. га з яких — рілля і 128 тис. га — пасовища та 626 тис. га земель Лісового фонду — у 2010 році забезпечили всього 3 713 робочих місць селянам Прикарпаття (це при тому, що на 1 січня ц. р. на івано-Франківщині налічувалося 780 тис. сільських жителів. — Авт.) та 4 112 робочих місць — у лісовому господарстві.

А гідроресурси — річки, за загальним обсягом стоку яких область займає друге місце в Україні, та штучні водойми — ставки і водосховища, яких у нас, за даними «Вікіпедії», є 620 із загальною площею водного дзеркала 2 373 га, забезпечили аж 111 робочих місць фахівцям з розведення риби і рибалкам.

Однак із 2013 року в Держслужбі статистики об’єднали ці дані в один рядок. і як випливає з оприлюдненої зведеної таблиці, у січні ц. р. підприємства цих трьох галузей давали роботу лише 6 906 найманим працівникам. Тобто їх кількість порівняно з 2010-м зменшилася на понад тисячу осіб.

Чому механізм не спрацьовує?

Влада краю, найперше облдержадміністрація, в умовах майже цілковитої відсутності державних капіталовкладень у розвиток економіки регіону, впродовж минулих років робила спроби оживити промислове і сільськогосподарське виробництво. Одні з них, наприклад, підтримка компанії «Electrolux», яка у 2010 році придбала в італійських власників Івано-Франківську фабрику з виробництва пральних машин, дали відчутний ефект. інші ж, наприклад, Українсько-Канадський бізнес-форум, зорганізований у 2011 році для вітчизняних і зарубіжних інвесторів на «Буковелі» особливих результатів, про які було б широко відомо, для громад краю не принесли. Звісно, це не означає, що сама ідея проведення такого заходу була хибною або ж недостатньо вдало реалізованою. Просто сам пошук інвесторів, особливо зарубіжних, та ділових партнерів — це завжди тривалий, дуже складний і необов’язково результативний процес. Це якраз той випадок, коли гарантій ніхто дати не може.

Але якщо керівники області основну ставку, і, мабуть, цілком слушно, робили на залучення великих інвесторів, а ще на укладення меморандумів про співпрацю з провідними національними компаніями — ПАТ «Укрнафта», ДТЕК та ін., чиї підприємства працюють на Прикарпатті, то місцеві ради й їхні виконавчі комітети мали скромніші, проте все ж достатньо вагомі можливості і засоби впливу, аби робити малі, але системні поліпшення для громад. На гадку спадає простий приклад. Івано-Франківськ, як відомо, вже тривалий час є одним із міст-лідерів в Україні за обсягами будівництва житла. і так само вже роками прикарпатські будівельники здають багатоповерхівки з десятками світильників на поверхах, в яких горять звичайні електролампочки. Попри те, що у місті є власний виробник енергоощадних світлодіодних ламп і світильників — ДП «Виробниче об’єднання «Карпати», додатковий збут яких — це робота і зарплата місцевим людям, це податки, в тому числі і в місцевий бюджет, а до того ж — скорочення витрат електроенергії. Чому звичний, наприклад, для США механізм, коли одне підприємство, мов локомотив, тягне сусідні, купуючи у них, а не в Китаї, сировину чи комплектуючі, в Івано-Франківську не працює, — загадка.

Успішні керівники підприємств, та й депутати місцевих рад, котрі мають досвід власного бізнесу, безперечно, знають про ефект локомотива, коли довкола одного, ключового виробництва, доклавши певних зусиль, можна розвивати суміжні види господарювання. Навіть без значних вкладень грошей. Такі можливості є і на Прикарпатті у багатьох галузях. Наприклад, у лісовій, де, окрім лісозаготівель, є можливість залучати жителів гірських сіл до створення плодово-ягідних плантацій з вирощування цілої низки цінних на ринку культур, зокрема горобини, обліпихи, калини, інших лікарських рослин. А також вирощувати і продавати саджанці цих культур. Частково підприємства Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства цей ресурс використовують. Але за належних планування та організації, залучення фахівців він може дати роботу десяткам людей на Верховинщині, Косівщині, Надвірнянщині, Рожнятівщині та Долинщині.

Чому механізми кооперації, які у розвинутих країнах є ефективними інструментами економічного розвитку громад і територій, у нас у багатьох випадках не спрацьовують? Головною перепоною, на наш погляд, є відсутність такої простої речі, як належна комунікація між владою і бізнесом. Здавалося б, що кожна сільська, селищна рада, насамперед профільні депутатські комісії, мали б періодично слухати на сесіях і своїх засіданнях керівників місцевих підприємств та підприємців, орендарів, аби знати, які проблеми у них виникають і які можливості чи резерви вони мають, аби до наявних робочих місць за півріччя чи рік додати ще бодай декілька нових. А також дослухатися до порад і думок підприємців стосовно того, чим громада села чи селища може допомогти їм у цьому, або які можливості розвитку нового бізнесу має на своїй території, але не використовує.

Ініціатором, або ж, образно кажучи, локомотивом цієї роботи мають, безперечно, виступати саме депутати — ради та постійні профільні комісії рад. Бо цілком очевидно, що лісогосподарське підприємство свій виробничий план з насаджень лісу і заготівель деревини виконає і без закладення чи розвитку вже існуючих плодово-ягідних плантацій. Це більше потрібно сільським громадам, де місцеві люди роками марно шукають роботу або ж бодай якийсь заробіток. Чи є така практика в роботі місцевих рад? Є. Але не всюди. А до того ж у багатьох випадках ця робота замикається, образно кажучи, на лідерах громад. і виходить так: що встигне зорганізувати або за що домовиться сільський чи селищний голова з підприємцями, те й вирішується...

Газета Галичина