Журналіст «Галицького кореспондента» шукала відповіді на запитання, чому не ремонтуються аварійні фасади або хоча б не обгороджуються потенційно небезпечні місця.

У Великодній понеділок на вул. Мазепи, 9 обвалився на тротуар, де ходять люди, шматок фронтону з фасаду будинку. Брила упала за два метри перед мамою з двома малими дітьми.

«Могла статися трагедія. Я спеціально пройшовся вулицею Мазепи від 2-го номера до 11-го. Якщо підняти голову, там просто жахіття – все скоро на голови людям обвалиться. Балкони в аварійному стані. Неодноразово писав і повідомляв аварійну службу міськвиконкому – ніхто не реагує... Чекають на трагедію?» – нарікає на бездіяльність комунальників Петро Хмельовський, який мешкає на цій вулиці.

Випадок, коли перед жінкою з дітьми впав кавалок бетону, чоловік бачив на власні очі.

Як цегла з неба

Щодня під аварійними балконами на вул. Мазепи, 7 та 9, що готові ось-ось впасти з усією багатовіковою величчю, проходять тисячі людей. Але жодної заборонної стрічки тут немає. Власником згаданого будинку є кожен з місцевих жителів, а балансоутримувачем – комунальне підприємство «Єдиний розрахунковий центр».

«Щось поправити на будинку ми не маємо права, бо це пам’ятка архітектурної спадщини. Аби його торкнутися, треба багато проектів, погодження мають робити ліцензовані організації», – пояснює головний інженер «ЄРЦ» Мирон Джус. Він каже, що за ремонт будинку вже взялися. Понад півроку тому там розпочали роботи з ремонту даху, які прийматимуть 27 квітня. Не виключено, що коли підрядник встановлював ринву, то пошкодив фасад сусіднього 11-го будинку.

Після заміни покрівлі комунальники планували починати реставрацію фасаду, проект робіт складається із трьох томів. Вартість робіт за минулий рік становила мільйон гривень. Ціна реконструкції цього року, ймовірно, сягне за три мільйони…

Франківці свідомі того, що в міста небагато грошей на ремонт будинків і, зокрема, їхніх фасадів. Питання в іншому: чому тротуари під більшістю аварійних балконів надійно не загороджені? У переліку аварійних балконів більше сотні, а під небезпечним місцем навіть стрічечки не побачиш, не те що застережливих знаків. «Ми обгороджуємо, але там пішохідна зона, люди постійно рвуть стрічки», – стверджує Джус.

«Звісно, треба готувати спеціальну програму ремонту аварійних будинків та пам’яток архітектури, але немає коштів, немає програми. Депутати її не підтримали», – заявив директор департаменту житлово-комунального господарства Михайло Смушак.

За його словами, більшу частину реставраційних робіт та відповідальності мала б брати на себе міська влада, а що стосується балконів, то за них відповідає власник квартири. Балансоутримувач також зобов’язаний різними методами змусити власника підтримувати в належному та безпечному стані балкон. «Питання є, і його треба вирішувати. Надіємося, що нещасного випадку не трапиться», – каже Смушак.

Рух по колу

В Івано-Франківську понад 250, як це називають комунальники, “об’єктів” потребують ремонту. Згідно з рішенням міськради, департамент ЖКГ капремонтом не займається взагалі, відповідні обов’язки депутати переклали на «ЄРЦ».

Тим часом, в «ЄРЦ» запевняють, що вони зобов’язані тільки обстежити, задокументувати, повідомити в комунальний департамент та звернутися для виділення коштів. І кивають у бік міського відділу охорони культурної спадщини. Мовляв, є спеціальна структура, яка має дбати про те, щоби бюджетні кошти виділялися на ці потреби.

Керує цим відділом архітектор Ігор Панчишин. Він кілька років розповідає одну і ту ж історію про те, що власники споруд у середмісті мусили підписати охоронні договори. «Що тепер, за кожним бігати? Підписувати охоронний договір люди не хочуть. Вони хочуть гарний будинок, але не готові прикладати зусилля. Я не звинувачую мешканців, говорю про ситуацію, яка призвела до цього років 20 тому», – каже Панчишин.

Чиновник розтлумачує, що мешканці зобов’язані звертатися в обласний відділ охорони культурної спадщини і саме ця структура уповноважена укладати охоронні договори. До слова, в законі про охорону культурної спадщини йдеться про те, що навіть не маючи цих угод, власники зобов’язані здійснювати реставраційні роботи.

Закон же говорить чітко, що проводити будь-які ремонтні роботи на пам’ятці архітектури без спеціального реставраційного проекту заборонено. А реставрація – це тривалий процес, до того ж доволі коштовний. Та як можна спонукати власника вкладати пристойні гроші у фасад, коли він від держави отримав його у жалюгідному стані?

Як приклад вирішення цього питання, Панчишин наводить архітектуру Львова. Щоправда, тамтешні будівлі частково перебувають під захистом ЮНЕСКО, і, відповідно, фінансування на реставраційні роботи там надходить одразу з трьох джерел: міськради, від мешканців та з грантових коштів.

Нема крайніх

У рейтингу за кількістю найбільш аварійних споруд у місті лідирує вулиця Мазепи. Далі йдуть вулиці Шевченка, Грушевського, Незалежності, Гординського, Франка. В «ЄРЦ» є п’ять товстих томів з описом проблемних будинків Івано-Франківська, негайного втручання потребують півсотні будинків, чотири з яких – в аварійному стані. На модернізацію споруд та виконання ремонтно-реставраційних робіт КП просило 3 млн. гривень, не отримало наразі жодної.

«Тепер у Цивільному кодексі прописали обов’язки мешканців, а держава стала збоку і дивиться. Розвалиться – добре, розрівняємо і збудуємо новобудову, утримають мешканці – значить пощастить, – на завершення додає головний інженер «ЄРЦ». – Хочете знайти крайнього?.. Нам треба увесь центр обгородити бетонними конструкціями і заборонити там ходити. Будинки стихійно розвалюються».

У вищезгаданому будинку на вул. Мазепи комунальники спробують усунути небезпеку осипання балкона, але жодних інших ремонтних робіт не проводитимуть, допоки міськрада не прийме рішення стосовно фінансування.

Зачароване коло цієї проблеми наразі не вдалося розірвати. Винних у тому, що валяться фасади і балкони, не існує. Але, мабуть, тому, на кого, не дай Боже, впаде черговий шмат балкона, буде абсолютно «до лампочки», чи він належить місту, чи області, чи є приватною власністю. Хочеться вірити, що бодай у когось із владних мужів з’явиться бажання хоча б придумати, як надійно обгородити місця під небезпечними балконами. І офіційно визнати, що в місті існує проблема ветхих споруд, які не мають здатності до регенерації. А тому реставраційні роботи, бодай у невідкладних випадках, треба фінансувати негайно.