Україна позиціонує себе державою з демократичними принципами та за нормами Конституції , - з пріоритетом прав людини над  державним устроєм. Ймовірно, так  би повинен бути налаштований і державний  апарат. Тим паче, що з 1991 року Україна на правах молодої держави могла б запроваджувати нові правила відносин між державою та громадянином.

      Разом з тим, за час існування української  держави її апарат виріс, проте не став ближчим до людей, і навіть, не став гуманнішим.

      За  конституційним принципом, правосуддя в Україні здійснюється судами і  поширюється на всі правовідносини. Воно покликане врегульовувати суспільні  спори та власне, захищати саму людину.

      Саме  на правосуддя, як кінцеву ланку  сподіваються люди і саме до суду йдуть вирішувати свої проблеми.

      Проте чи є ці проблеми їх особистими і  чи тільки суд їх повинен вирішувати, тут виникає питання.

      Чомусь  за останні роки система державних  органів переклала тягар вирішення  своїх проблем, які фактично є їхніми функціональними обов’язками, на громадян і суди.

      Зокрема, найбільш показовим і кричущим є  приклад роботи Пенсійного фонду  України та його управлінь на місцях .

      З огляду на законодавче забезпечення його діяльності, він на сьогодні дійсно є заручником  ситуації. Кошти на виплати пенсій та соціальних допомог чітко направляються по вертикалі, а їх розмір і виплата ставляться в залежність від бюджетного законодавства з декларативним застосуванням спеціального законодавства.

      В силу законодавчих прогалин та несумісності бюджетного законодавства зі  спеціальним, на сьогодні склалася катастрофічна ситуація, яка вилилася у тисячі звернень з позовами до суду про зобов’язання провести доплати обов’язкових виплат і пенсій.

      Проте причина цього, на жаль, криється не тільки в законодавчих суперечностях.

      За  час  моєї не дуже великої судової  практики все таки є певне бачення  щодо причин такої ситуації.

      Суд же ж вирішує спір , приймає рішення  і на цьому етапі ніби врегульовує  конфлікт. У спорах адміністративної юрисдикції, - вказує, яка норма підлягала застосуванню чи неправильно застосована державним органом, чи яка дія вчинена неправильно.

      В свою чергу, Державний орган, в даному випадку Пенсійний фонд який є  стороною у справі, повинен би  врахувати позицію суду та брати рішення суду за основу при виникненні подібної ситуації. Проте такого не стається навіть у випадку оскарження судового рішення до кінцевої судової інстанції.

      Звичайно, в Україні не діє система прецедентного  права, проте якщо по одній категорії  спору ,наприклад, « дітей війни» існує понад 500 ( в одному окремо взятому районі) судових рішень, які набрали законної сили, пройшли апеляційний перегляд, невже державний орган не повноважний брати їх за основу, для того щоб не провокувати ще 4000 подібних судових справ (відповідно до кількості осіб цієї категорії), якщо вже не може самостійно правильно застосувати закон чи виконати рішення Конституційного суду.

      Невже така обмежена воля чи право державного службовця?! Невже така квола структура  організації роботи Пенсійного фонду « згори до низу», що через відсутність чи-то волі, чи-то сили волі, чи - то глузду, простіше брати участь в сотнях судових справ, витрачати кадровий ресурс та кошти на участь у засіданнях, папір на заперечення, апеляції та касації та сили на  боротьбу з виконанням судового рішення?!

      Через неможливість вирішити таку ситуацію судовим рішенням власними силами , чи можливо, з дозволу центрального апарату і росте кількість однакових по предмету позовів. Зростає невдоволення пенсіонерів, людей похилого віку, дезорганізується робота як суду, так і пенсійного фонду, проте позиція останнього залишається непорушною.

      Закрадається  думка, що державному органу так вигідно?!

      Невідомо  яка залежність керує такими діями  державних службовців, але іноді  це призводить до абсурду. Наприклад, суд  приймає рішення про порядок  нарахування пенсії по одній категорії спору, а в наступному випадку, не зважаючи на наявність навіть 10 подібних рішень суду , 15- пенсіонеру все одно вкажуть звертатися до суду.

      Суд приймає рішення щодо порядку нарахування пенсії чи про її перерахунок щодо одного періоду, а від Пенсійного фонду поступає заява про роз’яснення постанови : « що робити?..., оскільки змінилося законодавство?! Або навіть якщо воно не і змінилося, на наступний рік вказують пенсіонеру знову звертатися до суду ?!

      Суд приймає рішення про зобов’язання провести перерахунок пенсії з певної дати, той же пенсійний фонд подає заяву про роз’яснення, що робити далі , якщо законодавець змінив норму?!

      Невже це робить честь державному органу?

      Невже окрім бажання подати 500-ту апеляційну скаргу по однаковому спору, іншого бажання  чомусь не виникає ?

      Натомість, всі сили спрямовуються на недопущення  до виконання судового рішення. Формуються цілі комплекси заходів ,- «як не виконати судове рішення». Недобросовісно користуючись процесуальними правами  засипають суд спочатку клопотаннями на стадії розгляду справи, що відтягує час винесення рішення, потім заявами про роз’яснення, уточнення, винесення додаткового рішення, відстрочку, розстрочку і т.п. , ймовірно, з почуттям виконаного обов’язку. Але ж обов’язок не в цьому полягає.

      Виходом з цієї ситуації може бути або введення судового прецеденту, або зміна організації  роботи державного органу.

      Якщо  питання запровадження судового прецеденту проблематичне в часі у зв’язку з необхідністю проходження ряду законотворчих стадій, то зміна методів роботи державного органу має ближчу перспективу.

      Якщо  рішення не може прийняти державний  орган на місці в силу організаційної вертикалі, слід запровадити застосування судового рішення на рівні центрального органу з відповідним наданням вказівок на місця.

      Оскільки  насправді, ситуація залежить не від  того, як суди будуть вирішувати справи, або як побудований судовий процес. Ключовим є вирішення проблеми ставлення  влади до людей, яке можливе тільки шляхом кардинальних змін форм і методів роботи державного органу. Для цього його потрібно переорієнтувати з вирішення власних інтересів на інтереси людей. 

      Хто зробить роботу державного органу належною?