14 жовтня 2015 року у селі Грабівка Калуського району відбудеться відкриття пам'ятника національному герою козацької доби, священику Івану Грабівському, який очолив народне повстання 1648 року на Калущині.

Історичні матеріали донесли до нас відомості про сподвижницьке життя, героїчну боротьбу та трагічну смерть цієї людини. 

Коли визвольні козацько-селянські війська Богдана Хмельницького стояли під львівською фортецею, у всій Галичині, у Прикарпатському краї, відбулося одне з найбільших повстань, яке очолив легендарний народний полководець Семен Височан. 

У національно-визвольній боротьбі народних мас Галичини велику роль відіграло повстання на Калущині восени 1648 року. Воно стало дуже відомим, його події були відбиті в багатьох документах. 

Повстання на Калущині розпочалося у вересні 1648 року і тривало протягом жовтня, листопада і грудня. Воно охопило майже всі села Калуського староства. Найактивніше відгукнулись мешканці Грабівки, Сівки, Мостиськ, Пійла, Каменя, Кадовбної, Перелог, Довгого, Ясеня, Небилова, Лжаного, Угринова, Копанки, Підмихайля, Добровлян, Вістової. Поступово у народний рух включалися громади з багатьох сіл Долинщини. 

Священик Іван Грабівський сам був головним керівником повстання на Калущині, про що свідчать очевидці. Шляхта у своїм скаргах писала, що Іван Грабівський був "першим визначним і найбільшим провідником у загонах повсталих". В іншому місці про нього говориться як про "першого серед всіх повсталих автора і рушителя". 

Завдяки наполегливій і активній діяльності ватажка Івана Грабівського та його соратників протягом короткого періоду була організована повстанська армія.

За вірогідними даними, вона налічувала спочатку три, а потім чотири і "більше" тисяч учасників. За підрахунками, зробленими на основі шляхетських скарг, у період найактивнішого піднесення повстання, у жовтні й листопаді 1648 р., число повстанців досягло 5000 осіб.

Основну їх масу, близько 85 відсотків, становили селяни. В реєстрах збитків, які потім складала шляхта перед урядом, вони перелічуються поіменно. Характерно, що в повстанні селяни брали участь громадами, цілими сім'ями, батьки з синами й братами, зятями. 15 відсотків повстанців становили міщани Калуша й Долини, 10 відсотків – православні священики.

Повсталі, скинувши старий католицький міський уряд, встановили свій, український, і зробили Калуш опорним центром своєї діяльності, столицею. У місті проводилися наради, йшла підготовка до подальших походів. 

За допомогою козаків повстанці під проводом Івана Грабівського знищили майже всі шляхетські двори, замки в Калуському й Долинському староствах. Народні повстанці Калущини підтримували бойові зв'язки з повстанцями Покуття, якими керував Семен Височан. Відомо, що при оволодінні шляхетським замком у с. Студійка повсталі Калущини покликали на допомогу загони Височана, які перебували тоді під пнівською фортецею.

Без сумніву, в організації загонів повсталих Калущини й Долинщини важливу роль відіграли козаки Хмельницького, які тут перебували. Повстання з центром у Калуші тривало до початку грудня 1648 року. Але після відступу визвольної армії Богдана Хмельницького з Галичини і Холмщини, коли з-під Замостя гетьман повернувся до Києва, шляхетська Річ Посполита почала "вогнем і мечем" утихомирювати галицьку Хмельниччину. Це був період нечуваного терору, розправи над селянами, міщанами, яких розлючені шляхетські війська масово ув'язнювали, мучили на тортурах, а потім нелюдськи страчували, вішали, стинали голови, садили на палі.

Особливо жорcтоко розправилася шляхта "зараз по відступі козаків" над  керівниками повсталих Калущини.

30 грудня 1648 року у Калуші на міську площу було зігнано велику кількість міщан і селян для показового покарання бунтівників. Кат четвертував п’ятьох провідників, а священика Івана Грабівського, хоч він був у рясі і з хрестом, посадив на палю. Отець Грабівський гідно прийняв смерть з молитвою на устах.

Ідея вшанувати Івана Грабівського належить вихідцеві з цього села народному депутатові України V і VІ скликань  Зіновію Шкутяку, який і профінансував роботи з його створення.

Скульптор пам'ятника - наш земляк Лауреат Шевченківської премії Василь Вільшук.