Чому іконописці пишуть ікони? Чому ми почитаємо святих? Чим звичайна людина відрізняється від святого? Часто ми задаємо собі ці запитання, але відповідь завжди проста й однакова: «Святий – людина досконала. Він – храм Святого Духа. Відтворює своїм індивідуальним шляхом щось з рівноваги, довершеності і порядку, які ми знаходимо у людському характері Ісуса», − зазначає Томас Мертон – американський католицький монах-трапіст, теолог, містик. На думку Папи Пія ХІ: «Найхарактернішими і найвиразнішими постатями різних історичних епох є святі. Їх особливість глибше і яскравіше освітлює періоди історії світу, ніж фігури політиків, письменників та полководців».

Сьогодні виникає велика потреба повернутися до іконописної традиції та іконографічного канону в УГКЦ, щоб належно почитати нових святих, нових блаженних. Нині доволі часто можна прочитати в Інтернеті чи в пресі близького зарубіжжя багато неправдивих закидів з боку різних псевдомистецтвознавців, мовляв «… їхні українські ікони − неканонічні, їх не можна виставляти ні в храмах, ні в приватних будинках».

Одразу хотів би наголосити, що українське сакральне мистецтво засадничо є і завжди було канонічним. Одначе в перебігу століть різні художники, а також монастирські іконописні майстерні допускали окремі вільності, наприклад, домальовували ктиторів і донаторів на святих іконах. На портретах це можливо і навіть на настінних сакральних зображеннях допустимо, але не на іконах. Або взяти так звану «етнізацію» святих осіб, тобто «одягання» святих у національні строї. Протиєвангельського, єритичного тут нічого немає, одначе з точки зору Вселенської Церкви таке впадання у фольклорно-етнографічне річище є небажаним. І ми це називаємо неканонічним. Проте сама композиційна побудова, сюжетна лінія ікон завжди була виконана з дотриманням букви канону.

Тому нині, коли в лоні УГКЦ маємо нових святих мучеників, ісповідників католицької віри, священнослужителі та знавці сакрального мистецтва повинні давати свої корективи та зауваги тим, хто займається написанням нових ікон на честь святих української Церкви.

Наш народ віддавна шанує церковні зображення. Київська Русь зуміла прийняти від Візантії та передати у майбутні покоління це безцінне вміння, яке завжди було під Божим проводом – святу ікону Господа Бога і Спаса нашого Ісуса

Христа, ікону Пресвятої Богородиці та ікони інших святих божих угодників. Візантійський іконопис завжди притримувався особливих правил (канонів) для написання святих ікон.

Іконописний канон для митця є тим самим, що і богослужбовий устав для священнослужителя. Служебником для ізографа стає іконописний оригінал. Дехто зі світських мистецтвознавців помилково вважає, що іконографічний канон − це обмеження для художника, однак насправді це не так. Іконописні правила ніколи не були ув'язненням для ізографа, а навпаки – це свобода, яка оберігає сакральне мистецтво від ідолопоклонства.

Основні рекомендації про ікони було прийнято як окремі правила (канони) на заключній сесії VVI Вселенського собору Церкви, відомого як Трульський собор у Константинополі 692 року. Зі 102 правил, які регулювали тодішнє церковне життя у всьому світі, три правила – 73-тє, 82-ге і 100-те спеціально торкаються священних зображень.

У вищезгаданих правилах Трульського собору говориться, що не вільно малювати хреста на матеріалах і на площинах, на землі й на долівці, по яких ходять люди; припиняється зображення Господа Ісуса Христа як жертовного Ягняти, і тим самим скасовуються всі інші символи й алегорії; натомість Ісуса Христа, Діву Марію, апостолів, пророків, усіх святих належить малювати як людей, а не як замінників у вигляді птахів, звірів, рослин, пальм, лаврових дерев, лілей тощо; не допускається на іконах зображати нічого, що викликає спокусливі або розбещувальні почуття, тобто всіляких непотрібних побутових деталей, нічого такого, що пов’язане з гріхом.

Цікавий факт: у сакральному мистецтві, крім цих заборон, існує дуже багато інших нелогічних псевдопорушень, які вигадали люди, художники невисокого уміння й таланту, щоб прикрити свою неспроможність гарно й досконало малювати ікони. Тому вони своє невміння вважають «канонічним», а все інше – «неканонічним», «неправильним», як оті темні особи з афонського монастиря «Зограф», яких український освічений християнин Василь Григорович-Барський цілком слушно назвав безумцями, які більше полюбили пітьму, аніж світло.

Через 95 років після Трульського собору, який прийняв ці добрі й цінні правила щодо ікон, зібрався в самий розпал єресі іконоборства VII Вселенський собор у Нікеї (787 рік), який прийняв також доленосні рішення про те, що ікони потрібні, необхідні, обов’язкові; їх потрібно шанувати, поклонятися зображеним на них святим, насамперед Господу Ісусу Христу, Богородиці Марії. Собор уточнив положення щодо того, чому мають бути ікони у храмах і як ставитися до образів на них, і як ставитися до матеріалів, на яких вони

написані. На VII Вселенському соборі виразно і прекрасно розставлено всі акценти про ікони взагалі. Однак для нашої теми дуже цінні міркування з питання канонічності й неканонічності для ікон на честь проголошених святих УГКЦ. З рішень VIIВселенського собору випливає:

По-перше, малювання ікон дозволяється робити не тільки яєчною темперою, бо вона, мовляв, «свята», ай з будь-якого матеріалу. На згаданому соборі їх названо просто − «малюнки». А наступне слово – «мозаїки». Вигадкою є те, що мозаїчні ікони, ікони на склі, вітражні зображення, ікони олійними фарбами на полотні, металевих дошках, на синтетичних матеріалах – неканонічні. Якщо отці собору допустили, що образ може бути з мозаїчних кубиків смальти і скла, то вони мали на увазі всі інші матеріали – природні чи штучні. Отже, при написанні нових ікон матеріали можна вибирати будь-які, причому «канонізувати» їх зовсім не потрібно, як це навчають деякі псевдознавці сакрального мистецтва.

По-друге, коло зображень на іконах включає Ісуса Христа, Богородицю, ангелів, канонізованих святих і навіть неканонізованих побожних людей. Тому навчання, що тільки канонізовані якоюсь «головною» Церквою (скажімо, Московською) святі є канонічні, а з інших Церков – неканонічні або не зовсім канонічні, − таке навчання «неканонічне», тобто вигадане, бо не випливає з рішень VII Вселенського собору.

І по-третє, усі розмірковування про «благодатні» і «неблагодатні» матеріали, фарби, розчинники для малювання ікон – теж не підтверджуються рішеннями VII Вселенського собору. Отці собору ясно дають зрозуміти, що матеріали, фарби не мають якогось особливого значення в іконах; бо повага й уклін віддаються образові, а не матеріалові, з якого образ зроблений. Тому «сакралізація» дощок (липові, грушеві добрі, канонічні; а, мовляв, соснові неканонічні), фарб (природного ґатунку канонічні, а синтетичні – неканонічні) – не знаходить підтвердження в науці Церкви, тому є вигадкою неосвічених богословів і несумлінних художників. Отож для сучасних іконописців України, які писатимуть ікони на честь нових святих УГКЦ, важливо не зациклюватися на псевдоправилах горе-мистців і таких самих теоретиків мистецтва.

Головним завданням Вселенської Церкви є продовжувати справу Христа – рятувати все людство. Цю справу, отже, продовжує Католицька Церква. Їй допомагає мистецька діяльність людини. Про це також нагадують нам декрети ІІ Ватиканського собору.

Свої правила малювання ікон афонські монахи називали єрмініями. Це були зошити, писані від руки грецькою чи давньослов’янською мовами. У XVIII ст. один чернець на ім'я Діонізій (родом з містечка Фурна, тому й дістав ім'я Діонізій

Фурноаґрафіот) зібрав численні писані єрмінії й, узагальнивши їх, склав один універсальний правильник малювання ікон. Ця книжка неодноразово друкувалася мовами країн, де плекали східнохристиянське малярство ікон.

Найголовніша вимога автора збірника «Єрмінії, або Настановлення в малярському мистецтві» та, щоб малярі ікон зображали всіх святих за встановленими греками зразками. У зразках описано, якими повинні бути овал обличчя, вік святого чи святої, характер волосся, колір щік, очей, висота чола і багато іншого. Як продовження цієї вимоги наказувалося нічого не змальовувати з так званого «тварного світу» − ні людей, ні тварин, ні рослин, ні пейзажів біля святих. Тобто повністю виключалися натурні зображення, особливо щоб святих не малювати з певних людей, адже всі вони грішники і їхні обличчя не можуть жодною рисою наближатися до ликів святих осіб. Краса, з погляду ісихастів, не тільки не бажана, а й гріховна. А це тому, що всяке милування може призвести до спокус.

Підставою для іконографічного канону є образи Господа нашого Ісуса Христа і Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. Лик Сина Божого визначає всі зображення, від Якого беруть початок усі інші зображення святих. Святих угодників зображають на манер ікони Христа-Спаса з незначними індивідуальними особливостями. У лику Сина Людського міститься весь іконографічний канон. На іконі ніколи не пишеться звичайне повсякденне обличчя людини, тільки вічний христоподібний відблиск − прославлений лик святого чи святої, тому що нове тіло після воскресіння отримає нові властивості, як і тіло воскреслого Господа Ісуса Христа.

Іконографія систематизувала свої види святості з характерними загальними і майже відсутніми індивідуальними ознаками. Всі роди святих пишуться в іконі на зразок канону зображення Ісуса Христа, тому основні пропорції в усіх іконах однакові.

В Росії дуже негативно ставилися до так званих народних богомазів чи не фахових ізографів, які не притримувалися давньої східновізантійської іконотворчої граматики. Піддавали критиці сакральні твори народного, непрофесійного, походження. В 1551 р. на порядку денному «Стоглаву» було заборонено народні волевиявлення в іконі. Особливо вітався т. зв. «аскетизм» у московських іконах. В нас у XVI ст. було аналогічне ставлення до народних малярів, але на території західноукраїнського регіону канонічний візантійський стиль не зовсім прижився.

Розвиток галицького церковного малярства великою мірою залежав не тільки від канонічних церковних традицій, а й від певних політичних умов. Протягом XVI ст., а саме після Люблінської унії 1569 р., значно посилюється польська експансія в Україні. Після утвердження 1564 р. в

Польщі ордену єзуїтів, діяльність якого сприяла укладенню Берестейської унії 1596 р., зростає наступ на східний обряд та на іконопис. Усі ці події загострилися ще сильніше, коли Галичину за першим поділом Польщі 1772 р. захопила Австрія.

Що ж стосується прикарпатського краю, то тут завжди люди бажали бачити «свою», «рідну» ікону: життєрадісну, повну веселкових барв, яскравого колориту з традиційною символікою. Таким чином наприкінці ХVІІ ст. разом із бароковою появляється ікона фольклорна. Проте більшість авторів ікон залишається іncognito. Вважається, що Бог є автором кожної ікони, а ізограф – тільки інструмент у Божих руках

Фольклорна ж ікона має незвичні для поствізантійського стилю іконографічні умовності. Така ікона зорієнтована на місцевий типаж облич людей, з довільною системою кольорів, де кольори тла, облачення мають, замість символічного, декоративне значення. Західноукраїнський образ багатий на стильову своєрідність, яка відрізняє їх від інших ікон зони візантійської культурної сфери впливу: наявність елементів українського побуту на іконах, змалювання предметів навколишнього середовища – національних церков, архітектурні ансамблі етнічних територій, відтворення гористого й рівнинного пейзажу. Народна ікона насичена прадавніми українськими символами. Вони представлені у карпатських писанках. Наприклад, дуб − символ довголіття й мужності, барвінок − означає вічність, а калина − це радість, кохання, щаслива сім’я та ін.

Тож так звану «монополічну етнізацію» української ікони повинні контролювати відповідні церковні інстанції, які відповідають за сакральне мистецтво в УГКЦ. Традиційно ікони, які прикрашали дерев’яні храми у прикарпатських селах, шанували і приділяли їм велику увагу. Важливо, щоб нова ікона в Україні ХХІ ст. не стала предметом народного вірування, ідолопоклонства чи просто опинилася в одному ряді з бездуховним світським портретом… У наш час метою й завданням УГКЦ в царині сакрального мистецтва є самостійно відроджувати культуру й традиції іконописної штуки, яка прийшла на слов’янські землі з Візантії та набувала все нових і нових стильових змін у процесі своєї мистецької еволюції, а саме: від візантійського стилю − до ренесансу, від ренесансу − до бароко, від бароко − до класицизму й романтизму і так аж до модернізму XXI ст. До речі, останній заявив про себе на початку ХХ ст., він не зміг дати народові ніяких естетичних цінностей. Кубізм і експресіонізм, футуризм і орфізм, неопримітивізм і безпредметне мистецтво народ не прийняв.

Таким чином стає зрозумілим те, що еволюція ікони в Україні, спираючись на свої візантійські традиції, сприймала імпульси буття народу, перебувала під впливом його світобачення, розуміння філософії християнства. Проте народний іконопис, як зазначалося раніше, не вкладався в рамки прийнятих візантійських іконографічних схем. І це правильно, бо й сьогодні ми повинні дотримуватися давніх іконописних рекомендацій, особливо коли говоримо про написання ікон нових блаженних мучеників УГКЦ. Сакральному мистецтву нині як ніколи потрібно максимально наблизитися до високих духовних історичних критеріїв, якими вимірювався і, очевидно, повинен вимірюватися рівень нашого слов’яно-візантійського церковного мистецтва.

15 Жовтня 2015, 12:32
Теги:

http://www.galychyna.if.ua/articles/detail/jaka-ik
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47