Несповідимі путі Господні і усі ми під Богом ходимо – саме це спадає на думку, коли розпочинаєш аналізувати першоберезневу подію: молодий чоловік, мешканець Отинії, буквально витягнув із чорних пазурів смерті двох рибалок, котрі провалилися під лід на місцевому ставку. Сам рятівник у своєму вчинку ані найменшого натяку на героїзм не вбачає. Каже: на його місці так вдіяв би кожен.

Той березневий ранок видався холодним. Два отинійські ставки, розкинуті обабіч ґрунтової дороги, блищали, як дзеркало. Ось уже тридцять років ці водойми приваблюють до себе шанувальників підлідної риболовлі. Глибина тут – понад два метри, кльов переважно добрий та й місцина мальовнича. На ці береги стікаються рибалки не тільки з Отинії, а й з навколишніх сіл.

Улюбленим місцем дозвілля уже давно стали вони і для двох чоловіків із Глибокої Коломийського району – 62-річного Андрія Опарівського та 34-літнього Мирослава Хом’яка. Зустрілися сусіди на ставку і цього разу. Спробувавши рибальського щастя на одному березі, та не впіймавши ані рибини, друзі вирішили перейти кригою на протилежний бік. Про небезпеку провалитися під лід рибалки у той момент навіть не думали – ще б пак, вони ж справжнісінькі аси вудки та сітки! Стаж риболовлі у обох чималий: колишній коваль Андрій Опарівський ледь не весь вільний час проводить на березі водойм в очікуванні небаченого улову, а його молодший товариш подружився із вудкою ще у десять років. Того разу самовпевненість друзів, на жаль, була абсолютно безпідставною: вони, рибалки із таким досвідом, не врахували плюсової температури повітря та особливостей, здавалося б, давно знайомої їм водойми. З-під правого берега ставка через шлюз сюди постійно вливається вода із сусіднього озерця, підмиваючи лід та ослаблюючи його міць... Залишалося ще тридцять метрів до твердої землі, як лід безшумно розверзся під ногами у Андрія Опарівського і темна крижана глибина почала поглинати чоловіка. Він встиг ще вхопитися за колесо свого велосипеда, а з уст вирвався хриплий крик про допомогу. Мирослав, котрий йшов за декілька кроків попереду, почув якийсь плюскіт, проте не надав йому значення. Обернувся лише на крик. Часу на роздуми не було, тож молодий чоловік одразу ж кинувся на допомогу своєму старшому товаришу. На жаль, його благородний порив не мав успіху: уже за декілька секунд він сам безпорадно бовтався у крижаній воді. Надія на порятунок в душах обох чоловіків танула, як лід на сонці, адже на березі злощасної водойми не було видно  жодної душі. Ті хвилини, коли, здається, тисячі безжалісних рук тягнули тіла товаришів на дно, у темну крижану безодню, здавалися бідолахам безконечними. Перед очима калейдоскопом промайнуло усе життя. Пан Андрій згадує, що у той момент думав про синів, про те, що більше ніколи їх не побачить. А ще з жахом гадав, чи довго доведеться мучитися без повітря у холодній водяній безодні. Поки розігрувалась уся ця драма на ставку, на подвір’ї Бамбуляків, що лежить через дорогу, тривало звичайне життя. 31-літній Віталій порався по господарству. Почувши розпачливі крики, котрі долинали з боку ставка та побачивши дві темні голови над поверхнею води, молодий чоловік не вагався ані хвилини: вхопив мотузку та кинувся рятувати. Як перелетів через дорогу та спустився крутим берегом до води, не пам'ятає. Каже, почувався навдивовижу легко, ноги неначе не торкалися землі, у скронях раз у раз пульсувало єдине слово: «Врятувати!». Від берега до ближчого Мирослава Віталій повз по кризі, звиваючись, наче вуж, пам’ятаючи, що кожної миті може  сам з рятівника перетворитися на потерпілого, сподіваючись тільки на міцність криги та на своє легке тіло. На щастя, крига витримала і діставшись до рибалки, Віталій кинув йому мотузку і почав витягати з води. Коли це вдалося, почав поволі тягти його по кризі в напрямку до берега... Врятований Мирослав  поволі приходив до тями на березі, а Віталій, озброївшись ще й драбиною, котру приніс сусід, обережно, по-пластунськи, вже рухався кригою до Андрія. 62-літньому чоловіку й справді було непереливки: важкий рюкзак за плечима тягнув у глибину, рука, що міцно обхопила колесо велосипеда, задерев'яніла від холоду. Пан Андрій уже вважав себе стовідсотковим кандидатом на той світ. А Віталій тим часом все ближче і ближче підбирався до нього. Цей кількаметровий шлях замерзлою поверхнею озера був важкий та сповнений випробувань. Щосекунди Віталій ризикував і власним життям…

Спостерігаючи із холодної води, як тричі проломлювався під кригу, намагаючись врятувати йому життя, молодий Віталій, Андрій Опарівський з кожною секундою менше йняв віри тому, що ще коли-небудь відчує тверду землю під ногами. Він боявся, що кожне наступне занурення його рятівника у крижану воду виявиться для нього останнім. Нарешті за допомогою мотузки і драбини старшого рибалку також витягнув на суходіл. Тим часом на берег злощасної водойми уже прибули  рятувальники та швидка медична допомога. Начальник отинійської професійної пожежної частини Василь Лазаренко підтримував практично непритомного від  страху та переохолодження Андрія Опарівського, зняв із потерпілого мокрий одяг та переодягнув у власний сухий, а вже у найближчій хаті надав першу долікарську допомогу. На щастя, перебування у крижаній воді суттєвої шкоди здоров’ю чоловіків не завдало. Можна сказати, що вони відбулися незначним переохолодженням та легким переляком, але, на жаль, належних висновків із цієї неприємної пригоди врятовані не зробили. „Я від риболовлі не відмовлюся, - заявляє пан Андрій. - Цей азарт у мене в крові, і нічого із цим не вдієш. Цього сезону, звісно, на водойми уже не вийду, а от у наступному точно буду рибалити.”. Таким ставленням до власної безпеки та безпеки оточуючих обурена мати рятівника пані Ольга. На її очах Віталій, поспішаючи на допомогу горе-рибалкам, сам тричі провалювався у крижану воду. Невже ж через цих легковажних людей, котрі у погоні за якимись чудернацькими відчуттями готові наражатися на небезпеку, їй не буде спокою і наступної зими? Адже її дитина знову неодмінно кинеться когось рятувати. А як закінчиться пригода наступного разу, відомо лише небесам... Хоч бери та перенось обійстя в інше місце, подалі від ставків! Проте, бідкається жінка, може й там доведеться комусь допомагати. Такий уже характер у її Віталія – справжній рятівник. Громада селища Отинії, що на Коломийщині, по праву може пишатися своїм односельчанином – Віталієм Бамбуляком. Цей молодий, худорлявий, невисокого зросту чоловік заради порятунку двох людських життів ризикував власним і , як зізнається, 31-річний Віталій, якщо його допомога знадобиться комусь ще, то він вчинить аналогічно – не вагаючись кинеться на допомогу.