28 грудня минуло 70 років, як після численних допитів і катувань протягом дев’яти місяців у внутрішній тюрмі НКВС УРСР, виснажений знущаннями, побоями, недосипаннями, голодом, 79-літній єпископ-ординарій д-р Григорій Хомишин помер у лікарні Лук’янівської в’язниці.
«З єпископа можна здерти митру, відібрати відзнаки й окраси його достоїнства, можна його вкинути до в’язниці й закути в кайдани, однак самого достоїнства і влади його ніяка сила світу не може відібрати, і він і з в’язниці, подібно, як св. апостол Павло, буде управляти своїми вірними. Якраз тоді він буде найсильніший. Не про Церкву, отже, не про віру і релігію я переживаю, але я боюсь про добро і долю цілого мого народу. Бо де влада і повага Церкви знехтувані, чи там можливий послух і пошана для всякої іншої влади? Чи можливий там лад, порядок і спокій? Де Церква переслідувана, де віра і релігія понижені, де духовенство зневажене, чи там нарід може правдиво поступати і правильно розвиватись?» — скаже одного разу єпископ Григорій Хомишин. Ці слова стануть віщими як стосовно останніх місяців геройського життя  цього мученика за Христову віру, так і більш ніж 40-літнього катакомбного періоду УГКЦ.

Від сільської хати —
до владичої палати
Доля цього єпископа-мученика справді стала невіддільною від долі його стражденного народу і певним чином була накреслена слугою Божим владикою митрополитом Андреєм Шептицьким.
Селянський син Григорій Хомишин народився 25 березня 1867 року в Гадинківцях Гусятинського повіту Тернопілля. Навчався у сільській початковій школі. Коли йому сповнилося 12, отець Сімович рекомендував здібного хлопчика на навчання в Тернопільську гімназію, яку він закінчив з відзнакою 1888 року. Потому  побожний юнак вступив до Львівського університету на богословський факультет й по теологічних студіях 18 листопада 1893 р. отримав ієрейські свячення та розпочав своє служіння на посту вікарія у катедральному соборі Станиславова. Невдовзі станиславівський ординарій владика Юліян Сас-Куїловський направляє здібного й ревного молодого пастиря до Віденської вищої духовної академії («Аврустінеум»), де Григорій Хомишин навчався з 1894-го по 1899 роки. Одночасно з навчанням отець Хомишин виконував священичі обов’язки в греко-католицькій парафії Св. Варвари у Відні. 1899 року, здобувши ступінь доктора богослов’я, повернувся до Станиславова і продовжив священиче служіння в катедральному соборі на посту вікарія. 23 грудня 1899 р. призначений настоятелем катедри, а згодом став парохом міста Коломиї.
1902 р. митрополит Андрей Шептицький призначає Г. Хомишина ректором Львівської семінарії. Втім, його праця не обмежується богословськими викладами та духовним проводом семінаристів. і вже наступного року о.-ректор Григорій Хомишин гостро виступає проти москвофілів, в антикатолицькому спрямуванні діяльності яких він вбачав загрозу як для Церкви, так і національного організму. Через два роки завдяки старанням митрополита Андрея він був номінований австрійським цісарем Францом Йосифом на єпископа Станиславівської єпархії. 19 червня з рук митрополита Андрея Шептицького, перемиського владики Костянтина Чеховича та архієпископа вірменського обряду Йосифа Теодоровича о.-ректор д-р Григорій Хомишин прийняв єпископські свячення в катедрі своєї майбутньої єпархії. У своєму слові нововисвячений єпископ написав: «Програмою мого владицтва буде дбати про славу Божу і спасіння людських душ. Від цієї програми я ані не смію, ані не можу, ані не бажаю відступити».
З тих пір 41 рік вів вірних ввіреної йому єпархії.

Єпископські труди
Без великої національної шляхти й буржуазії неможливо було швидко підняти до європейського рівня свій безправний і неосвічений п’ятимільйонний народ, що складався з «хлопа і попа», який ще 50 років перед тим жив у кріпацтві, не мав жодного українського університету, а загальна освіта була в зародковому стані. Отож першочерговим завданням владики Хомишина було зміцнення єдиної інституції, яка репрезентувала західних українців, — УГКЦ і, зокрема, його осердя — духовних провідників. Під цим оглядом вишкіл священичої формації в заснованій ним першій українській духовній семінарії (1907) на Підкарпатті враховував пасторальні завдання та місійні виклики того часу і відбувався на взір західних духовних закладів. і те, що греко-католицький священик у галицькому селі першої пол. ХХ ст. втішався беззаперечним авторитетом у громади, — велика заслуга владики. Сам душпастирюючи й навчаючись у Відні, Хомишин зрозумів багатовікову роль монаших чинів як в освіті й ушляхетненні народів, так і у формуванні європейських держав. Звідси його особливо великі зусилля для розвитку як старих, так і нових монаших чинів і згромаджень. Приміром, у липні 1909 року єпископська капітула віддала будинок на вул. Петра Скарги (тепер — вул. Василіянок) у власність сестер василіянок. У ньому монахині відкрили інститут для дівчат, початкову школу та учительську семінарію. Згодом він допоміг їм вибудувати там праве крило будинку, де розмістилися монастир і згадані установи. 1920 року єпископ Хомишин запросив у Станиславів монаший чин Найсвятішого ізбавителя (ЧНі), якому віддав парафію в околиці «Гірки», де спорудив для монахів каплицю і монастир. Завдяки його старанням зведено монастир для сестер-монахинь у Микуличині. Про його батьківську турботу про монахів і монахинь свідчить і такий факт. Коли отець Хомишин став єпископом, було тільки п’ять монастирів, а в 1935 році 41.
За ініціативою Хомишина в єпархії створено мережу читалень «Скала», велася велика доброчинна діяльність: «Товариство івана Милостивого», кооператив «Священича Поміч», «Дієцезіальний фонд» тощо. Зайнявши верхній щабель тогочасного суспільства, він пам’ятав і про «найменших світу цього». Ще, напевно, живі свідки того, як щороку на Різдво Христове, дотримуючись заведених із давніх часів звичаїв, на сходах катедри владика Григорій — «Татуньо»! — сам роздавав милостиню всім бідним, нужденним, калікам різних вір і національностей. Роздача милостині часом тривала дві години.
За його порадою «Єпархіяльне Товариство Непорочного Зачаття» придбало дві ділянки землі в Станиславові і спорудило там декілька будинків, які потім здавали в оренду, а отриманий прибуток йшов на спорудження церков, шкіл та на інші єпархіальні проекти. Потрібно згадати і про впливовий фінансовий заклад «Lend Lоаn Bаnk», який владика Хомишин заснував разом із митрополитом Андреєм Шептицьким, що сприяв розвиткові українського підприємництва. В такий спосіб єпархія мала можливість отримувати додаткові фонди для розвою Церкви й української громади. У постанові НКДБ УРСР про арешт від 26 березня 1945 р. єпископа УГКЦ Г. Хомишина не забули порахувати йому церковне добро: «до 1939 года владєл 7 тисячами моргов зємлі і лєса, імєл в Львовском Зємєльном банкє 2 міліона злотих», які, до речі, були ними загарбані.  
Молодий владика не стояв осторонь політичного й культурно-просвітницького життя української Станиславівщини. Перед Першою світовою був членом Палати Панів у австрійському парламенті на правах віриліста (тобто того, хто отримав мандат депутата не шляхом голосування, а завдяки своєму статусу в суспільстві). На просвітницькій ниві залишався протектором філії «Руського товариства педагогічного» у Станиславові, музичного товариства «Станиславівський Боян», допомагав інституту «Товариства руських жінок». Як зазначають дослідники, він першим з ієрархів УГКЦ привітав окремим посланням проголошення ЗУНР у листопаді 1918 року, в його пастирському зверненні лунав рішучий заклик дбати про Церкву і національну державу. Згадаймо також, що в роки національно-визвольної революції в Україні владика Хомишин не лише словом, а й ділом спричинився до розбудови молодої Української держави в найскрутніші її часи. Коли Українська Національна Рада ЗУНР переїхала зі Львова до Станиславова, Хомишин не тільки надав їй приміщення для праці й проживання, а й сам брав діяльну участь в її засіданнях і нарадах. Владика активно закликав вірних до вступу в Українську Галицьку Армію, куди направляв священиків як капеланів.

Духовні твори і пророчі візії
Із важливих теологічних праць владики Григорія, які формували духовне життя священства і вірних єпархії протягом ХХ ст., згадаємо такі: пастирський лист «Про часте й щоденне приймання Пресвятої Євхаристії» (1910 р.), «Пресвята Євхаристія» (1912 р.), «Культ Пресвятого Серця Господа нашого ісуса» (1920 р.), що набула особливого пошанівку серед вірних під назвою «червона книжка». іншою фундаментальною працею владики стала його книга «Парафіяльна місія», що вийшла у трьох томах перед Першою світовою війною (нагадаємо, що 1999 р. її перевидали одним томом у видавництві «Нова Зоря»). Ця пасторальна праця і попередні духовні роботи були авторитетними джерелами для священства, особливо в катакомбний період УГКЦ, і не втратили своєї актуальності й досі.
Щодо суспільно-національного розвою Галичини першої половини ХХ століття, то, за словами одного з дослідників, «владика найбільше переймався й журився роздробленням і взаємопоборюванням всередині українства, повсякчас закликаючи до національного примирення і порозуміння як запоруки у побудові суверенної держави та суспільного устрою». Звідси його «Пастирське послання про політичне положення українського народу в Польській державі» та книжка «Українська проблема».
Маючи особливий Божий дар передбачення, за 10 років до початку Другої світової війни єпископ Хомишин побачив велику загрозу атеїстичного більшовизму для Галичини. 7 травня 1929 р. в листі до Осипа Назарука владика пише: «Се справді Божий допуст, що большевизм так обхоплює круги інтелігенціїѕ Зближаються тяжкі часи, ворожий поступ грізнийѕ се наслідок дотеперішніх компромісів чи короткозорості на тлі церковно-релігійнім». А наступного року своїм пастирським листом до кліру і вірних Станиславівської єпархії «Про большевицьке переслідування релігії» владика прямо застерігав галицьких українців від згубних впливів комуністів. Подібно до цього і в пастирському листі «Про візантійство» (1931 р.) єпископ назвав більшовизм «найбільш небезпечною силою для українців, яка несе голод, безвір’я, розруху».
В анексованій СРСР Західній Україні з осені 1939 р. до осені 1940 р. було репресовано та депортовано до Сибіру без суду й слідства близько 10% населення, закрито навчальні й виховні заклади УГКЦ. Під кінець війни, пам’ятаючи про кривавий терор «перших совітів», багато галицьких українців емігрувало на Захід. Натомість 26 січня 1944 р. єпископ Г. Хомишин у зверненні до духовенства Станиславівської єпархії УГКЦ заборонив своїм священикам покидати свої парафії...
Хроніка мучеництва дев’ятьох останніх місяців життя єпископа Хомишина описана на 390 сторінках кримінальної справи, яку вели енкаведисти (№35826, том 1) і яка тепер зберігається в архіві Служби безпеки України. 21 грудня 1945 року 79-літнього єпископа-мученика перевезено в лікарню Лук’янівської тюрми Києва у важкому стані внаслідок побоїв. А 28 грудня о 10 годині ранку його серце зупинилося. Місце поховання єпископа Хомишина залишається невідомим і досі — орієнтовно поблизу Биківні в околицях Києва, разом із тисячами жертв сталінського режиму.
* * *
Його піввікове служіння в Станиславівській єпархії, яка на той час охоплювала сучасну територію івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей, протягом першої половини ХХ ст. великою мірою творило з українського поневоленого народу зрілу націю, яка спромоглась двічі відновити самостійну державу. Завдяки владиці Хомишину середмістя івано-Франківська пишається зразками австрійської сецесії, адже це він побудував красиві величні будівлі, які належали українцям: духовну семінарію (тепер Католицька школа ім. Василія Великого) і єпископські палати (сьогодні, на жаль, там Господарський суд), фешенебельну будівлю «Австрія», де розмістився кінозал, готель, крамниці і приватні помешкання (нині — готель «Дністер», та Народний дім №1 на розі вул. Шевченка і Січових стрільців), в якому проголошували акт Злуки УНР і ЗУНР, і ще низка будівель, які й нині залишаються яскравими знаками архітектурної привабливості головного міста Прикарпаття.
Під час історичного візиту в Україну в червні 2001 року Папа Римський іван-Павло II проголосив єпископа Григорія Хомишина блаженним мучеником за віру Христову. іменем владики названі дяківсько-катехитична академія в Чорткові на Тернопіллі, парафіяльна катехитична школа в смт Більшівцях під Галичем, вулиця в Івано-Франківську. Встановлено два пам’ятники: у родинному селі Гадинківцях та у Чорткові. На фасаді івано-франківської катедри УГКЦ встановлено пам’ятний горельєф. Тут, у катедрі, де він понад
40 років гідно служив Богові і своєму народові, під надгробною плитою з його іменем насипано биківнянської землі, яка стала останнім прихистком спочилого мученика-єпископа УГКЦ.

31 Грудня 2015, 20:18
Теги:

http://www.galychyna.if.ua/publication/human/blazh
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47