Триває Великодній або Великий піст. Про піст, сповідь і приготування до Великодня «ГК» спілкується з єпископом-емеритом Івано-Франківської єпархії УГКЦ Софроном Мудрим.

- Передвеликодні клопоти - закупи, прибирання, готування страв - часто так захоплюють, що не залишається часу подумати про суть Великодня.

Для мене не дивно це, бо ми живемо в посткомуністичній добі, яка ще не просвічена. Зрозуміло, що з того народу, який не мав систематичного християнського виховання, а мав атеїстичний вишкіл у різних інституціях, коли церква мала дуже малий вплив або взагалі не мала ніякої дії, вийшли люди напівпогани. А сатана діє так, щоб відвести людину від Бога, від думання про вічне життя, переконати, що тут, на землі, є скарби в грошах, в дітях, в родинах, в приємностях, розпусті і так далі.

Великдень - це є демонстрація Бога, велика побіда над злом, сатаною. Побіда людини. Христос зробив таку велику революцію. Він є втілений Бог, який прийшов до людини, щоб вказати, як вона може спастися, що має робити, щоб дійти до мети. І він вказав засоби, як дійти до тієї мети нашого вічного життя.

- Владико, чи справді найважливішою умовою посту є не вживати м'яса?

Піст часто зводять до того, що просто не можна вживати м'яса. Нині то вже минуле переконання, церква навіть того не проголошує дуже. Другий Ватиканський Собор ще у 1966 році звернув увагу, щоб то не була формальність - лише м'ясо і щоб піст не зводився до якогось м'яса. Цілком ні.

Яка мета посту? Щоб людина через вгальмування тіла свого, через дисципліну тіла, себто піст, більш глибоко поглянула в себе і переглянула свою поведінку, свої пристрасті, гріхи і збочення всякі. І щоби більше під тим поглядом наблизилася до Бога. Тому ми робимо реколекції спеціальні, б'ємо поклони, щоб трохи спонукати людей до покаяння за провини свої. Всі служби у сорокаденному пості скеровані на приготування до воскресіння Христового. Щоб ми трохи роздумували про терпіння, якою ціною ми відкуплені є.

Христос дав себе розіп'яти для нас усіх і дав нам приклад, щоб ми не боялися своїх терпінь, щоб уміли терпіти. Кожне терпіння є велика школа, велика наука для розуміння, що я не є всемогутній. Де ті великі володарі, які керували світом? Всі підемо до землі. Але піст є на те, щоб нас трохи одуховити. І тому Церква склала у 1966 такий закон: всі п'ятниці цілого року є піст, коли маємо здержатись від м'яса. В часі Великого посту можна їсти м'ясо в усі дні, окрім середи і п'ятниці. Строгим є також перший тиждень посту, коли понеділок, середа і п'ятниця є без м'яса. Але є також обов'язок промовити молитви як надолуження за те, що я мушу нині з'їсти м'ясо в часі посту.

- В чому ще маємо стримуватися під час посту?

Є також рада стримувати себе у статевому житті. Менше пити алкоголю. Але то лише рада, не є настанова. Маємо звернути увагу на піст наших очей: менше сидіти при дурних телевізіях, менше дурних книжок читати, менше ходити в кіно. Маємо дати піст своїм устам і вухам: забагато не квакати, менше слухати дурниць. Піст є на то, щоб стриматися. Щоб ми терпіли і розважали над терпіннями Христа. Наш піст поможе нам заглибитися в самих себе, очиститися від гріхів і наблизитись до воскресіння Христового, щоб могли прийняти воскреслого Христа в наші серця і душі.

Ти мусиш бути переконаний, чому ти маєш постити, - то є головна річ. Щоб поглибити своє духовне життя, з Богом зблизитися трохи, що я зроблю свою жертву також, от не буду пити алкоголю, бо я його дуже люблю. Праця мусить бути особиста для кожного, тоді буде сенс з посту. Бо робити лише вигляд, що я пощу, бо не їм м'яса, лише рибу, - то є дуже нерозумно. Хтось пробує бути лише на хлібі і воді і буде дуже злий з такого посту, то ще більше гріхів наробить, ніж якби не постив. Треба до того розумно ставитися. Ми маємо зберігати піст в міру наших сил.

- Якщо хтось не встиг почати постити з календарного початку Великого посту?

Зачинай, коли маєш час. Можна зробити піст і по Великодню. То є приватна справа.

- Сповідь також часто вважають приватною справою. Мовляв, у кожного своя розмова з Богом, свій жаль у серці, навіщо йти до священика.

- Сповідь - це Божа тайна, через яку ми одержуємо спеціальну Божу ласку. Немає людини, яка б в чомусь не згрішила, свідомо чи несвідомо. Бо без свідомості немає гріха. Коли ми грішимо, совість наша неспокійна. Ми маємо дзвінок Божий. Я є неспокійний, чи вдень чи вночі все собі пригадую це. Отже, сповідь дає можливість позбутися свого гріха і свого неспокою.

З тяжким гріхом ми тратимо ласку Божу. Церква встановила і Христос встановив цю святу тайну сповіді і врегулював її так, що є священик - це той духовний батько, якому мусиш висказати всі свої провини найважніші. Менші провини не мусиш, але тяжчі, свідомі, добровільні - обов'язково. Молодь не має катехизації, не знає того. Певно, що вона від сповіді тікає, каже, що вона сама собі перед Богом за гріхи жаліє. Але сама не вилікуєшся. Як є хвороба, то шукаємо лікаря, потребуємо медицини. Сповідь - то є духовний лік. Але є умова до вилікування - щирий жаль і постанова більше того не робити. Тоді дістаємо покуту. І маємо вважати, щоб не повторяти тих гріхів.

- Але не повторювати гріхів не є легко. Якщо знаєш, що будеш повторювати якісь свої гріхи і надалі, чи варто йти до сповіді в такому разі?

Треба йти, але тоді ще сказати: «І я знаю, що я буду проклятий». Я знаю, що мені шкодить горілка, але я її п'ю. Я вже маю рака, але я її далі п'ю. То таке саме. Як я знаю, що я грішу і я не поправляюся, то це саме, що я маю рака і його не лікую.

Як людина знає, що вона хвора, то краще йти до лікаря в такому разі чи ні? Треба йти. Сповідь - це лікувальня. Як мене болить шлунок, то я шукаю лікарства. Як я бачу, що я грішу, то я теж маю шукати лікарства. А де є то лікарство? Лиш у сповідальниці, у Божій ласці. Без Божої ласки не вилікується ніхто з гріха. Як ти не лікуєш гріх, то ти себе вбиваєш.

- Буває, що люди не хочуть сповідатися через особу священика. Якщо хтось довідався про священика щось недобре.

То я йду до другого, не йду до того. Часто йдуть сповідатися до монастирів, бо там священики праведно живуть. Як ти знаєш, що то недобрий склеп, то ти не йдеш туди купувати. Так само й тут. Як ти бачиш, що той священик тобі не підходить з тих чи інших причин, то йди туди, де є добре. Від тебе залежить, де шукати лікаря, щоб вилікуватись.

Чи ми думаємо про то чи ні, ми є вічні. І треба про все думати під кутом вічності. Яку ми вічність собі приготуємо, таку й будемо мати. То не жартуймо. Що мені поможуть ті гроші, та родина, та розкіш? Все, що ти робиш, потім піде з тобою до вічності і буде записано у «комп'ютері Божому». Я виробив собі таку філософію, як витривати до кінця добре. Вчорашній день - то вже є не мій, я вже його не виправлю, то вже в «комп'ютері». Завтрашній день ще не мій, я не знаю, чи він буде чи не буде. Отже, кожен нинішній день є мій, і кожний день я намагаюся пережити повноту в злуці з Богом і творенні добрих діл. Жити нинішній день в повноту для Бога.

Галицький кореспондент