Днями здійнявся свіжий шквал критики після появи на сайті Ради національної безпеки та оборони України стенограми засідання цього органу за 28 лютого 2014 р. Тоді РНБО вирішувала, як українській владі реагувати на початок російської анексії Криму.

Нащадкам залишили героїзм...
Як повелася українська влада в лютому—березні 2014-го, всім відомо. і за це тодішнім першим особам, які після втечі Януковича волею політичної долі опинилися біля державного керма, донині дорікають, що вони здали Крим. Воно, зрештою, так і було: залишки вірних присязі українських військ без жодного пострілу в російський бік вступилися з півострова — команди зі столиці обороняти територіяльну цілісність вони так і не отримали.
Але нині ще більше цікаво: а що могло статися, якби українці почали захищати свої позиції в Криму? Хоч це запитання з галузі «якбитології», однак, незважаючи на це, нескладно прорахувати варіянти можливого розвитку подій і, відповідно, їхні наслідки для України. Військові специ одноголосно стверджують, що на лютий—березень 2014 року Україна мала всього 6-7 тисяч боєздатного війська. Москалі поблизу України тримали близько 40 тисяч. У Криму, де Україну не зрадила приблизно четвертина чи ще менше військовослужбовців, їхню кількість відчутно перекривали 11 тисяч російських спецпризначенців («зелених чоловічків»), сюди перекинутих перед початком анексії.

Тож разом із чорноморським флотом всюди військова перевага Росії була в рази більша.
А тому не конче бути стратегом, щоб підрахувати шанси для України. Не випадково США та Німеччина, як випливає із стенограми РНБО, підказували нашому керівництву не починати будь-яких активних дій, які могли би стати приводом для широкомасштабного сухопутного вторгнення РФ. Але наші державні стратеги так прислухалися до чужих порад, що навіть не вивели з Криму військову техніку, ну хоча б літаки.
А якщо б наші в Криму взялися за зброю? Здається, кінцевий наслідок — втрата Криму, виходячи з логіки подальших дій Росії, зокрема на Донбасі і в Сирії, був би той самий, лише до цього доклали б певну кількість — сотні чи тисячі — життів українських військових. Їх, звичайно, назвали б героями, нагородили б, на їхні могили носили б квіти, можливо, поставили б пам’ятники, а на мітингах обдаровували б патріотичною патетикою... Так як тепер вшановують героїв-крутянців чи героїв Небесної Сотні.
Як на мене, набагато раціональніше, що ці віддані Україні, перевірені вояки нині живими служать своєму народові. Бо могил героїв для пошанування нам вистачить на століття наперед...
Державна мудрість полягає не в тому, щоб героїчно загинути і втратити все, а в тому, щоб за всяку ціну зберегти державу. Аби наші нащадки потім не кусали лікті від досади, так, як це часом робимо тепер ми, згадуючи державу часів Богдана Хмельницького, Конотопську битву, спроби івана Мазепи позбутися московітів, ЗУНР і УНР й етноцид українців у ХХ ст. як вінець російського панування в Україні. 

«...Розсудить залізо і кров!»
У такій критичній ситуації, як навесні 2014-го, Україна була не раз. Яскравим прикладом цього є польсько-українська війна 1918—1919 років і рішення керівництва ЗУНР стосовно перемир’я з Польщею, що вплинуло на історичну долю Західноукраїнської держави. Про це вже йшлося в моїх статтях «Змарновані шанси ЗУНР» і «Змарновані шанси ЗУНР-II» в газеті «Галичина» за  1 листопада 2008 р. і 31 жовтня 2009 р. У нинішній публікації послуговуватимемося новою інформацією з цієї проблематики. 
«Хай нас розсудить залізо і кров!» — таким безстрашним гаслом 28 лютого 1919 р. закінчувалася відозва начального команданта УГА (командувача військами) генерала М. Омеляновича-Павленка від імени уряду ЗУНР і командування до вояків Галицької армії в зв’язку з провалом переговорів між делегаціями ЗУНР і Польщі за участи миротворчої місії Антанти під головуванням французького генерала Ж. Бартелемі в Ходорові і Львові. «На третій день переговорів запропоновано нам остаточно демаркаційну лінію, яка являється образою наших найсвятіших почувань, бо на основі цієї лінії Камінка Струмілова, Львів, Дрогобич та від цих місцевостей на Захід великі простори української території мали би стати надалі в руках поляків аж до остаточного вирішення у Парижі, — так дослівно було сказано у згадуваній відозві. — ... Начальна Команда закликає всіх старшин, стрільців і козаків до братерства, відваги і піднесення духа, бо переконана, що це принесе нам осягнення наших національних бажань та дасть нам повагу і належне місце серед інших народів».
Патріотична відозва Омеляновича-Павленка була виголошена ще в час певних успіхів УГА, до якої на початку лютого 1919 р. перейшла стратегічна ініціатива на фронті. Стривожена цим Найвища Рада країн Антанти в спробах припинення українсько-польської війни відрядила для переговорів про перемир’я між урядами ЗУНР та Польщі спеціальну комісію на чолі з французьким генералом Ж. Бартелемі. Потягом, яким місія дісталася до Львова, було таємно привезено й зброю для відрізаних від Польщі польських частин (14 тис. гвинтівок із боєприпасами), що викликало, зокрема, протест митрополита А. Шептицького.
Західні альянти відверто підтримували Польщу, на яку покладали роль форпосту перед загрозою російського більшовизму. В українсько-польському протистоянні Франція однозначно була на боці Польщі. Чільник французького уряду, голова Верховної Ради країн Антанти Ж. Клемансо не міг пробачити українцям «ганебного миру в Брест-Литовську» і вважав, що українська національна ідея підтримується Німеччиною на противагу Польщі, а відтак і Франції. Причиною цього був Берестейський мирний договір 9 лютого 1918 р., коли УНР вийшла з Першої світової війни, але стала заручником тодішнього поділу Европи на два ворожі табори — Антанту (Великобританія, Франція, США, Росія до 1918 р.) і Четвірний Союз (Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина, Болгарія). Після сепаратних переговорів російських більшовиків з німцями стривожені країни Антанти, щоб Україна не оголювала східний фронт, пообіцяли озброїти українську армію танками, аеропланами, артилерією. Але голова Центральної Ради М. Грушевський переконав членів ЦР укласти мир з німцями та австрійцями. Проти виступили міністри (генеральні секретарі) уряду УНР С. Петлюра і О. Шульгин: «Ми не можемо кон’юнктурно йти з тими, хто програє війну» і на знак протесту подали у відставку. Контроль австро-німецьких військ над українською територією в 1918 р. лише погіршив ставлення Антанти до України. Після Паризької мирної конференції 1919—1920 рр. Шульгин із жалем констатував: «Україна заплатила за Берестейську угоду невизнанням в Парижі».
2 лютого 1919 р. місія Бартелемі зустрілася з делегацією ЗУНР і УГА на чолі з генералом Омеляновичем-Павленком. Посланці Антанти вимагали встановлення демаркаційної лінії між воюючими сторонами по східній межі Львівського, Перемишлянського і Бібрського повітів, далі — попри Стрий і Сколе. До Польщі мало відійти до 40% території Східної Галичини, передусім Львів і Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн.
Українці відкинули пропозицію про «лінію Бартелемі», хоч місія і запевняла, що в разі згоди на цей компроміс Антанта визнає ЗУНР і надасть їй допомогу. Наші натомість запропонували свою лінію перемир’я по річці Сян. Це було нереально, бо амбітним полякам, за якими стояли світові держави, пропонували здати Львівѕ
Поки на фронті утримувалася рівновага з деякою перевагою поляків, місія Бартелемі  не виявляла особливої активности. Та ось терези хитнулися в бік галичан — у результаті перших двох днів Вовчухівської операції УГА (17—18 лютого 1919 р.) Львів опинився в стані блокади і над угрупованням польських військ нависла загроза розгрому. Вже на другий день цієї операції, 18 лютого, командування УГА отримало від Вищої Ради Антанти телеграму з вимогою припинити вогонь. 22 лютого Бартелемі  звернувся до поляків і українців із закликом припинити бої та розпочати переговори. Українцям знову обіцяв опіку і визнання Антанти.
Настрої українського війська і населення Галичини тоді були однозначними. З цього приводу отаман УГА С. Шухевич (стрий командувача УПА Романа Шухевича) стверджував, що якби уряд і Начальна Команда погодилися на запропоновану демаркаційну лінію, то це означало б катастрофу на фронті, бо стрілецтво було категорично проти територіяльних поступок полякам. Такі ж погляди у станіславській газеті «Свобода» відбивав військовий журналіст молодший син Івана Франка Тарас. Тож і не дивно, що галицькі чільники не прийняли умови Бартелемі.
20—23 лютого поляки контратакували і відновили лінію фронту станом на 16 лютого. 22 лютого переговори в Ходорові проходили вже з участю С. Петлюри, який лише десять днів перед тим став головою Директорії УНР. Бартелемі його запросив для участи в переговорах задля посилення тиску на керівництво ЗУНР. Петлюра намагався умовити галицьких політиків піти на компроміс — на територіяльні поступки для збереження республіки та отримання військової допомоги від Антанти, яка, до речі, не визнавала Директорію УНР, а її уряд вважала «більшовицьким». Перед тим Антанта ставилась вороже і до УНР та Української держави гетьмана П. Скоропадського, натомість повністю підтримувала російських білогвардійців. Але галицькі політики не побажали враховувати думку чільника УНР, а Петлюра, який був готовий до поступок Польщі за рахунок української Галичини, і президент ЗУНР Є. Петрушевич тоді через це назавше посварилися.
Але через два дні Петрушевич усупереч позиції військових таки дав розпорядження керівникам делегації на переговорах полковнику М. Тарнавському і Л. Бачинському підписати договір про перемир’я. Згідно з ним уранці 25 лютого всі бойові дії припиняли, а війська залишалися на старих позиціях. Проте 28 лютого українська делегація вже повністю відкинула пропозиції про встановлення «лінії миру». Того ж дня генерал Бартелемі востаннє попередив делегатів ЗУНР: якщо вони не приймуть умов Антанти, то дуже скоро пошкодують, бо ЗУНР матиме справу з армією генерала Галлера.
із 2 березня війна спалахнула з новою силою. На це місія Бартелемі висунула новий ультиматум і полишила Львів. Відбувши з Галичини, Бартелемі робив і далі все можливе на користь Польщі. Зокрема, 12 березня він вніс до Комісії польських справ Паризької мирної конференції таку заяву: «Ситуація перед Львовом є критична, над поляками висить загроза, що їх розіб’ють українці, якщо вони не одержать негайної допомоги. Утрата Львова мала б у Польщі страшний наслідок, бо це пояснили б як поразку Антанти. Це скріпило б також негайно позицію більшовиків, а одночасно заохотило б усіх німецьких агентів, які ведуть акцію проти Антанти в Східній Галичині». Ця заява, як і попередні, не залишилась без уваги. Голова вказаної комісії Ж. Камбон (теж француз) негайно звернувся до Верховної Ради Антанти з вимогою надіслати в Польщу армію Галлера. У квітні її вояків почали переправляти на схід. 
15—18 березня поляки контрнаступом біля Львова відновили свої попередні позиції. 26—27 березня новий наступ поляків призвів до дальшого відступу УГА. Це змусило Державний секретаріат ЗУНР і командування УГА подати польському командуванню пропозиції про перемир’я, використовуючи позицію США, які наполягали на переговорах і врахуванні прав галичан. Отож українсько-польські мирні переговори з участю представників Франції та США поновилися наприкінці березня. Утім, і тут делегація ЗУНР не погодилася на умови «лінії Бартелемі» (хоча поляки були згідні на деякі незначні поступки), пропонуючи припинити вогонь і залишитися на тих позиціях, що їх займали війська. В передостанній день переговорів голова польської делегації граф А. Скарбек попередив українців: «Коли ж ви тепер не підпишете перемир’я, то за місяць ми матимемо армію Галлера і тоді викинемо вас з Галичини». Тоді ж і митрополит УГКЦ А. Шептицький безрезультатно намагався згладити конфлікт в Галичині за допомогою втручання Папи Римського.
На початку травня польський контрнаступ далі відтіснив галичан. Це сталося під час роботи міжсоюзної комісії для встановлення перемир’я, очолюваної британським генералом Л. Ботою. Умови перемир’я передбачали втрату для ЗУНР Львова, Перемишля, Самбора, нафтових районів. Делегація ЗУНР
13 травня на це вже погодилася. Але тепер уже полякам це перемир’я не було потрібне, бо наступного дня вони починали свій наступ, щоб остаточно окупувати всю Галичину.
Таким чином, 1919 року через непоступливість галицькі українці втратили реальну можливість укласти мир і зберегти свою державу. Чи врятувало б визнання Антантою ЗУНР від польської окупації? Показовими тут є польсько-литовські відносини. 1920 року поляки захопили Вільно, яке мало для них не менше значення, ніж Львів, проте утрималися від того, щоби повністю окупувати Литву, суверенітет якої визнала Антанта. Вірогідно, що так було би і з ЗУНР. Правлячі кола Англії, Франції і США не були зацікавлені у повному розгромі ЗУНР. Голова американської місії в Східній Европі Кулідж пропонував учасникам Паризької конференції ідеальний вихід — досягти угоди між воюючими сторонами. Адже «обидві ці сили можуть бути використані проти більшовиків», — зазначав він.
Досвід існування галицької української держави навіть в обкраяному вигляді міг стати великим прецедентом для нації. Адже українці мали б не тільки традицію боротьби за державу, а й виробили б досвід державного будівництва, мали б управлінські та політичні набутки.
*   *   *
ЗУНР — це історична чи, радше, ментальна опора сучасної Української держави. На жаль, наші прадіди, які державу будували, здається, значно краще за східняків, не розрахували своїх сил і запасу резервів у війні з Польщею, що мала підтримку провідних держав Европи. Вигравши кілька локальних боїв і довівши, що з поляками можна воювати, галичани в підсумку програли генеральну битву за державу. Патріотична гарячка галицького суспільства підштовхнула керівництво ЗУНР до політичного максималізму, і це зіграло фатальну роль у війні з поляками. Фактично обравши формулу: або все — або нічого, ЗУНР грубо помилилася в своїх стратегічних розрахунках. Більш раціональним виглядає погодження на умови Антанти. Хоч до цього деякі учасники подій 1919—1920 рр. ставилися скептично, але багато політичних обставин вказують на те, що ЗУНР у територіяльно обрізаному вигляді могла існувати.
Такий же максималізм нині сповідують і ті, що на словах готові воювати за Крим. Але вони не можуть дати відповідь на те, чи в такому разі не втратили б ми разом з Кримом і всю Україну. Адже втягуватися в повноцінну війну з непередбачуваною, потужною мілітаристською Росією і нині, коли українське військо вже зміцнилося, занадто ризиковано для нашої держави. 2014 року це тим більше було б ірраціонально. А тому, як би це цинічно не виглядало, краще бути без Криму, але з Україною.
Бо як майже 100 років тому, так і нині в світі за нас ніхто не збирається воювати. Добре, що бодай матеріяльно нам трохи допомагаютьѕ Але так само, як і сторіччя тому, намагаються викручувати українцям руки. і Франція серед таких знову чи не перша. В ім’я миру хочуть «втулити» Україні окупований «Лугандон», інфікований рашизмом і переповнений злочинцями. За медичною логікою, якщо організмові загрожує гангрена, смертельно небезпечні кінцівки треба безжально ампутувати. Бо іншої ради на те, що не піддатне лікуванню, немає...

11 Березня 2016, 16:05
Теги:

http://www.galychyna.if.ua/publication/society/u-c
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47