Великий ідеаліст, патріот, природжений організатор. З душею, повною ідей, невтомний працівник, прекрасний промовець, людина доброго серця. Завжди готовий кожному допомогти, кришталевий, прямолінійний характер, дисциплінований вояк. Таким Дмитра Паліїва бачив його молодший сучасник Р.Антонович. Ця характеристика є напрочуд точною.
Н ародився Дмитро Паліїв 17 травня 1896 року в родині священика Івана Паліїва і Сидори з Навроцьких в селі Перевозці Калуського повіту. До гімназії спочатку ходив у Станіславові. Та через бунтарську вдачу батьки перевели Дмитра до української гімназії в Перемишлі. Окрім навчання, там він із захопленням увійшов до пластового гурту. Був у гімназійній футбольній дружині. У старших класах познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Ступницькою, донькою священика з с.Клоковичів. Дмитро бере участь у великому здвизі громадських парамілітарних організацій “Соколів” і “Січей” 28 червня 1914 року у Львові. Тоді розпочалась Перша світова війна. Його брати Омелян і Василь були призвані до австрійського війська.
У серпні 1814 року, з благословення батьків, Дмитро йде добровольцем у створений Легіон Українських Січових Стрільців  боротись за Україну. Службу розпочав у першій сотні усусів під командою сотника В.Дідушка. Вже 14 вересня 1914 року, сотню, ще не вишколену, кинули у бої  в Карпатах. Частина стрільців полягла в бою. Сотню в Чинадієвому переформували, а Д.Паліїва перевели до сотні Дмитра Вітовського, що була у команді куреня отамана  Степана Шухевича.
Ще до кінця 1914 року Д.Паліїву вдалося скласти матуру (випускні екзамени про закінчення гімназії). Він був скерований на вишкіл, закінчив його і отримав ранг підхорунжого. Дальшу службу проходив у вишкільному Коші УСС під командою отамана Мирона Тарнавського та інших підрозділах.
У зв’язку з постанням Української Народної Республіки в Наддніпрянській Україні, на четвертому році кровопролитної Першої світової війни, з’явились нові надії та нові виклики. На одній з таємних нарад українських старшин і підстаршин Австро-Угорської армії, скликаній Д.Вітовським 5 грудня 1917 року в Гуштинському лісі, з політичними пропозиціями виступив молодий підхорунжий Д.Паліїв. Він висунув пропозицію — розірвати із зрадливою Австрією і Легіонові УСС перейти фронт та стати на службу Українській державі з центром у Києві. Проте більшість, в тому числі і Д.Вітовський, висловилися за те, щоб і надалі бути в складі Австрійського війська та вважати Легіон УСС зародком нашої власної майбутньої армії на терені Галичини після розпаду Австро-Угорської монархії. Поєднання з Наддніпрянською Україною мало бути подальшим кроком.
У жовтні 1918 року Д.Паліїв служив у Жмеринці. Німецькі і австрійські війська стояли на Україні як союзники уряду Гетьмана України П.Скоропадського. У військах наростало невдоволення. Посилювався політичний рух  інтелігенції. У Відні, в парламенті, депутати від національних меншин Австро-Угорської імперії посилили боротьбу за свої національні держави. Австрійська влада слабла, годуючи обіцянками австрофільськи настроєних галицьких політиків, реальної підтримки українським прагненням не надавала.
Інтуїтивно відчуваючи набли-ження вирішальної хвилі визвольного руху, Д.Паліїв виклопотав короткотривалу відпустку і 10 жовтня їде до Львова. Тут четар В.Старосольський і сотник Н.Гірняк пояснили йому, що групою патріотів, за схваленням Української Національної Ради, створено Військовий комітет і запросили увійти до нього. Далі Д.Паліїв їде до Чернівців, де перебував тоді Легіон УСС, і після таємних нарад, разом з Д.Вітовським, отримує повноваження бути делегатом до комітету від стрільців. Негайно повернувшись до Львова,  взяв участь у засіданні 14 жовтня та побачив всю організаційну неготовність до виконання історичних завдань великого моменту. Одразу ж стає організаційним референтом комітету і через день вже подає на затвердження план дій із конспіративної підготовки щодо організації українських військових, розкиданих по багатьох частинах австрійської армії на терені Західноукраїнських земель, з метою захоплення влади революційним шляхом.
Очікуваний голова Військового Комітету сотник Д.Вітовський зміг прибути до Львова 29 жовтня. І перебрав провід. Комітет було перейменовано на Українську Генеральну Команду у складі: сотник Д.Вітовський, отаман С.Горук, поручник П.Бубела, поручник Б.Гнатевич, поручник І.Цьокан, четар І.Іванчук та підхорунжий Д.Паліїв.
Оскільки  30 жовтня стало відомо, що поляки запланували перебрати владу у Львові 1 листопада, то завданням історичного моменту було їх випередити. І ось 31 жовтня, з наказами Д.Вітовського про те, що “Ніччю з 31 жовтня на 1 листопада Українська Національна Рада переймає владу над українськими землями Австро-Угорщини...”, Д.Паліїв висилає гінців (здебільшого студентів теології) у війська.
На цей момент Листопадової революції вдалося організувати у Львові всього 60 старшин і 1400 стрільців. З цими силами треба було перемогти у 250 тис. місті, де 51% складали поляки, була маса польських, мадярських і австрійських військових Австро-Угорської армії. Виступили о 4-ій ранку, і до 7-ї ранку всі основні об’єкти міста були взяті. Завдяки конспіративності та сміливості, без жодної жертви, військовий план виконано. Над містом замайорів жовто-блакитний стяг, і політики перебрали адміністративну владу в намісництві.
Поляки ж, оговтавшись і побачивши м’якість і малочисельність сил української влади, вже з обіду почали збройну протидію. У новопосталої Західно-Української Народної Республіки бракувало фахових кадрів, збройних сил і досвіду теж не вистачало. Отож, 22 листопада 1918 року війська ЗУНР виходять зі Львова, доформовуються і беруть місто у тривалу облогу.
Дмитро Паліїв тоді працює ад’ютантом Державного   секретаря  військових
 справ ЗУНР Д.Вітовського. В перших числах грудня полковник Д.Вітовський, згідно рішення уряду ЗУНР — Ради державних секретарів, посилає Д.Паліїва у складі делегації до Директорії за генералами для Галицької армії. Головний отаман С.Петлюра зі штабом тоді був у Фастові. Він очолював наступ на Київ, щоб скинути Гетьмана П.Скоропадського. До ЗУНРу одразу ж скерував генерала М.Омеляновича-Павленка та полковника Є.Мишковського, які й очолили Українську Галицьку армію.
Війна УГА з польськими  військами тривала до середини липня 1919 року. Цю війну ЗУНР програла. Далі четар Д.Паліїв разом із УГА відступає за Збруч і бере участь у бойових діях в Центральній Україні. Стає ад’ютантом головнокомандувача УГА генерала М.Тарнавського. 30 серпня 1919 року зазнає щастя в’їзду до визволеного Києва у складі об’єднаних армій УНР і УГА.
Важкої, трагічної воєнної осені 1919 року Д.Паліїв був учасником важливих державних нарад. Виступав проти тимчасового договору УГА з Добровольчою армією у листопаді 1919 року, що за підтримки Антанти воювала проти більшовицьких військ. Вважав помилкою, хай і у час особливої скрути для УГА, її союз із Червоною Армією з 1.01.1920р., хоч і для боротьби із військами Польщі. Військова доля кидає його в Одесу, де він ледь вирвався від переслідування чекістів. Вдалось повернутись 1920 року до Львова.
Після поразки у збройній національно-визвольній боротьбі Д.Паліїв не зрезигнував із подальшої боротьби. У 1920 році стає одним із співзасновників Української Військової Організації (УВО), яка поставила собі за мету продовжувати підпільну політичну і збройну боротьбу за українську державність. Був там членом Верховної політичної колегії. Студіює в університеті право і бореться за Український університет у Львові, закінчує однорічні торговельні курси. Бере участь у підготовці атентату 25 листопада 1921 року на керівника Польської окупаційної держави Ю.Пілсудського та Львівського воєводу О.Грабського. Після арешту гідно вів себе в суді, хоч і вини не доказали, був засуджений на 2,5 роки тюрми.
У 1923 році стає співзасновником націоналістичної Української Партії Національної Роботи. Разом із Д.Донцовим редагує у 1923-1924 рр. журнал “Заграва”. Тоді ж, у 1924 році, УВО делегує його редактором тижневика “Новий час”, який згодом став щоденним виданням. Тут Д.Паліїв працює з перервами до 1933 року.
Від 1925 року він стає політичним референтом у Крайовій команді УВО. Д.Паліїв має свою думку стосовно використання методів терору, відмінну від Начального командира УВО Є.Коновальця та інших соратників. Цього ж 1925 року одружується з О.Ступницькою.
У 1925 році Д.Паліїв став одним із засновників найбільшої політичної партії Західної України — Українського Національного Демократичного Об’єднання (УНДО) і членом її Центрального Комітету. У 1928 році був другий раз заарештований. Цього ж року від УНДО був обраний послом (депутатом) до Сейму від Коломийської виборчої округи. Як посол він виявився добрим і сміливим парламентським діячем, до якого пильно прислухалися. Через свою опозиційність до польського режиму втретє був ув’язнений із вересня 1930 року до вересня 1933 року. У 1930 році в Паліївих народилась їх донька Христина.
У 1933 році розриває із УНДО і разом з В.Коханом та М.Шлемкевичем організовує нову легальну націоналістичну партію Фронт Національної Єдності (ФНЄ). Ця партія намагалась сконсолідувати різні патріотичні середовища та боролася проти нового курсу УНДО на угодовство з польським режимом, а також не підтримувала тактики терору ОУН. Д.Паліїв засновує потужне видавництво “Батьківщина” і видає свої пресові органи : журнали “Перемога” та “Батьківщина” і щоденну газету “Українські вісті”, пише багато політичних статей.
В час становлення Карпатської України (жовтень 1938-березень 1939 рр.) радів з усім народом та як політик займав виважену позицію. Він вже у жовтні  писав: “...Союзників можуть мати тільки сильні... Чужа поміч на бистрому коні їде. Нині є в інтересі чужих сил, щоби Закарпаття було незалежне, а завтра чужі сили можуть побачити свій інтерес у протилежному. Тож пам’ятайте: тільки те, що спирається на власних силах — певне і тривале. Все інше може тріснути, як мильна булька”(Див.“Батьківщина”.1939,30 жовтня).
Коли 17 вересня 1939 року більшовицька армія вступає в Західну Україну, Д.Паліїв вибирається до Криниці, в зону німецької окупації. Добре вивчивши політику німецької адміністрації і відчуваючи неможливість вести партійну роботу, ранньої весни 1941 року розпускає ФНЄ. Всім членам рекомендує включитися у працю Українського Центрального Комітету.
Навесні 1943 року виявилась можливість організувати серйозну українську військову формацію для боротьби з найбільшим ворогом України — більшовицькою Росією, — Д.Паліїв став великим її прихильником і сам вступив до неї. Керувався концепцією, що нація, країна якої окупована, не може творити власної армії, лише підпілля та повстанські загони. Поневолена нація може творити також легіони в чужих арміях, спрямованих проти головного їх ворога — поневолювача.
Творення німецьких дивізій “Військ СС” було всеєвро- пейського масштабу. Так з німецької ініціативи створили данські, норвезькі, фламандські з’єднання, французькі, валлонські дивізії. Німеччиною було створено Русскую Освободітєльную Армію (РОА) — понад 135 тис. осіб, цілий ряд інших формувань.
На українських землях стояли окупаційні війська Німеччини, також загарбницькі, союзні Гітлеру, румунські та угорські армії. Не рахуючись з людьми, розгортали свої масштабні операції фронти Червоної армії. Із німцями, їх союзниками, червоними партизанами, польськими підпільними шовіністами та польськими поліційними формуваннями, у складі німецького окупаційного режиму, на Україні героїчно воювала, захищаючи свій народ, лише УПА. Та її сил на все вистачити не могло.
Українська армійська дивізія  “Галичина” була сформована в інший спосіб, ніж інші. На добровільній основі, при забезпеченні їй українського характеру і з її державною спрямованістю на довшу мету. Хоч це не влаштовувало більшість німецького керівництва.
Д.Паліїв працював над створенням української дивізії передусім тому, що тут можна було здобути добрий вишкіл і модерну зброю. Він, як і інші добровільці, йшов у дивізію з вірою, що вона згодом стане ядром нової української армії, як Українські Січові Стрільці стали ядром УГА. Іншої альтернативи посилити участь у політичних процесах українців в Краю, практично, не було. Тодішні українські політичні середовища до справи створення дивізії ставилися по різному, але більшість прихильно, або ж нейтрально (зокрема й обидві гілки ОУН).
Д.Паліїв розумів, що Німеччина війну програє, а Москва ж буде прагнути захопити якнайбільше домінування в Європі, а це вже вступить у протиріччя з інтересами США, Британії та інших країн Заходу.Тож мислилось, що відразу після поразки Німеччини, ймовірно, вибухне війна між Заходом і Радянським Союзом. І саме тоді українська дивізія, та інші формування, будуть потрібними в боротьбі з СРСР західним альянтам, які, згідно з демократичними принципами, негайно проголосять право самовизначення цих націй і допоможуть їм відновити свою незалежність.
До дивізії зголосилося 80 тис. добровольців. З них реально  відібрано на вишколи навесні і влітку 1943 року 11578 осіб, а в листопаді набрано ще 6150. Серйозний вишкіл вояцтва тривав майже рік. Німецька влада мала постійне недовір’я до дивізії. Вже 1944 року її існуванню, через націоналізм, загрожувало насильне роззброєння. 
У червні 1944 року Д.Паліїв разом з дивізією виїхав на фронт під Броди. Тут вона зайняла свої бойові позиції. Із 14 до 24 липня йшли кровопролитні бої. Дмитра Паліїва востаннє бачив дивізійник В.Верига з товаришами в ніч з 21 на 22 липня між Почапами і Хильчами при черговій спробі прориву з оточення. Тут він і загинув, з честю виконуючи свій військовий обов’язок. Вранці 22 липня частина дивізії з  неймовірними зусиллями пробилася з оточення. 
Під Бродами у бойових діях було 11 тисяч воїнів дивізії. Вважається, що майже половина її складу загинула в боях. Біля 3 тисяч вирвались з оточення і відступили. Також до 3 тисяч перейшли в УПА. 
У м.Нойгаммері стояв ще вишкільно-запасний полк дивізії — близько 8 тис чоловік, до них і влилися ті 3 тисячі, що повернулись з-під Бродів. З офіцерського вишколу також повернулось сюди 200 молодих старшин. До них приділили ще біля 1 тисячі німців — для доповнення бракуючих кадрів і контролю. Із жовтня 1944 року дивізію було передислоковано у Словаччину, де вона згодом, у 1945р., стає 1-ю Українською дивізією Української Національної Армії. А 19 квітня 1945 року командувач УНА генерал П.Шандрук заприсяг воїнів на вірність Україні. 8 травня (12 тис. осіб) дивізія відступила в англійську зону окупації та була інтернована. Всього біля 12 тис. чоловік. Їх Радянському Союзу, незважаючи на усі зусилля, не видали.  Звільнили з полону наприкінці 1948 року. Дивізійники на еміграції стали найбільш дійовою ланкою українського громадсько-політичного життя.
Дмитро Паліїв був одним із тих, що старалися  скинути кайдани чужого духовного полону, чужої мудрості. Він виступав проти австрофільства, русофільства, полонофільства, радянофільства і вкінці — проти германофільства, бо всі вони були колодами на шляху до будівництва нашої державності. Д.Паліїв старався створити синтез “своєї мудрості”, необхідної при побудові  національної державності. Усе своє життя він боровся за здійснення  цього ідеалу. Дух його жертовності, лицарська постава є поважним надбанням нації. 
 
Всеволод Іськів, історик
04 Квітня 2016, 10:32
Теги:

http://visti-kalush.com.ua/articles/category/socie
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47