У кабінеті керівника сектору молодіжної превенції (ну і придумають слово! Для читачів поясню, що раніше цей підрозділ називався кримінальна міліція у справах дітей) ГУ НП в області підполковника поліції Алли Бойчук сидів молодий чоловік і викладав свій біль. Востаннє він бачив свою чотирирічну дитину ще 26 січня. Де вона тепер, не знає, як і невідоме місце перебування колишньої дружини, з якою свого часу розлучився. Таким чином він позбавлений можливості брати участь у вихованні дитини, хоча опікунською комісією встановлено графік відвідувань тощо.

— В принципі, це сімейний спір, розв’язання якого не належить до компетенції поліції, — каже Алла Бойчук. — Такі питання вирішують у судовому порядку або орган опіки та піклування. Щоправда, в цьому разі ми будемо розшукувати дружину з дитиною, тим більше, що існують певні ризики. Принаймні, за словами чоловіка, жінка схильна до вживання алкогольних напоїв. Найбільше, що можемо, — провести з жінкою профілактичну бесіду щодо неправомірності її дій та попередити про неприпустимість вчинення протиправних дій стосовно дитини. А чоловікові порекомендуємо звертатися до суду щодо реалізації свого права на побачення з дитиною. Бо рішення комісії має рекомендаційний характер, а якщо з цього питання є відповідна судова ухвала, то за її невиконання настає кримінальна відповідальність.

— Наскільки мені відомо, подібні до цього звернення в поліцію не рідкість.

— Так. Люди приходять або тому, що не знають, як їм діяти, як відстоювати свої права в таких ситуаціях, і тоді ми роз’яснюємо їм законодавство, або щоби задокументувати факт порушення тією чи іншою стороною вже згаданих рішень. На превеликий жаль, аналізуючи ці звернення, бачимо, що діти в таких випадках стають заручниками у зведенні рахунків між дорослими. Причини можуть бути різні. Наприклад, чоловік любить дитину, але колишня дружина не дає побачитися з нею тільки тому, щоб він страждав. Або дитина стає об’єктом шантажу, до якого здебільшого вдаються жінки, вимагаючи гроші чи відмови від розподілу майна. Буває, що відмовляють у побаченні, сподіваючись, що люблячі тато чи мама задля дитини повернуться в сім’ю.

Не мовчати

— Виходить, що в одних сім’ях діти страждають від ворожнечі між рідними людьми, в інших стають об’єктами сексуального насилля, як це нещодавно сталося в Тисменицькому районі?

— І це тривало, як ми з’ясували, майже чотири роки. Вперше вітчим зрвалтував свою падчерку, коли їй було тільки сім років.  Він робив це у формі гри і дитина не розуміла, що ж насправді з нею відбувається. Тим більше, що чоловік дуже добре до неї ставився, часто гуляв з дівчинкою, купував усе, що вона просила. Мама, наприклад, і досі не може повірити у те, що сталося.

— А як про це стало відомо поліції?

— Від бабусі. Вона проживає в Тернопільській області і дівчинка на літні канікули поїхала до неї, а коли настав час повертатися додому, бо треба було йти до школи, навідріз відмовилася. На той час дитина вже підросла, мабуть, з’явилися якісь симпатії, дещо довідалася про доросле життя й усвідомила, що з нею вчиняв вітчим. Щоправда, бабусі, і то не до кінця, вона розповіла про це аж у жовтні. Та пішла до поліції. Там дівчинку допитали, відкрили кримінальне провадження за розбещення неповнолітньої, і наприкінці минулого року відповідні матеріали надійшли до нас для досудового розслідування за місцем скоєння злочину. Тут працівники поліції провели більш детальний допит дитини і виявилися значно страшніші речі, ніж просто розпусні дії.
Допитували в присутності бабусі та психолога. Навіть мамі про це не повідомили. Річ у тім, що коли бабуся довідалася, що робив вітчим з онучкою, то сама якось намагалася вирішити питання, поговорити з дочкою, зятем. Щоправда, офіційно вони не перебувають у шлюбі. Та з цього нічого не вийшло, бо, як це часто трапляється, повернули на те, що, мовляв, дитина бреше. Аж тоді жінка звернулася до поліції. Другий момент полягав у тому, що, за нашою інформацією, чоловік часто виїжджав на роботу за межі України і побоювалися, щоби він не втік.

— Це нормальна сім’я?

— Ну як нормальна? Умови проживання незадовільні. Мають спільну дитину. Можливо, це теж є стримувальним фактором, через який мама не хоче повірити в те, що вчиняв її співжитель з дочкою. Хоча він на допитах усе визнав, розповідав, що робив з дитиною, як... Його утримують під вартою, призначено судово-психіатричну експертизу, яку, найімовірніше, проводитимуть стаціонарно. Бо у чоловіка раптом з’явилися, так би мовити, провали в пам’яті. Очевидно, усвідомив, яке серйозне покарання може отримати, і, перебуваючи у слідчому ізоляторі, відчув, як ставляться в місцях позбавлення волі до осіб, які скоюють такі злочини, тож хоч якось намагається пом’якшити свою долю. Зрештою, його психічний стан  визначить експертиза.

— А що з його падчеркою?

— Дитина живе у бабусі, ходить там до школи. Чи повернеться вона до матері і як буде далі — побачимо.

— Алло Володимирівно, подібні до цих злочини мають латентний характер. Діти, як правило, страждають мовчки. Але пригадую, як робив один матеріал про аналогічний випадок. Мама на роботі за кордоном, висилає додому гроші, які чоловік пропиває, й примушує до сексу дочку. Відомий івано-франківський психолог в коментарях до мого матеріалу сказала, що в таких ситуаціях для дітей вихід один: не мовчати!

— Однозначно. Бо  злочини, пов’язані з сексуальним насиллям, виявляти дуже складно. Хоча останнім часом діти вже не мовчать про це. інша річ, що не завжди кажуть прямо, а чи натякають, чи вчиняють певні дії, і тут дорослим треба своєчасно зрозуміти, що цим хоче сказати дитина. Скажімо, коли діти втікають з дому, намагаємося з’ясувати, чи не викликані такі дії згаданими причинами. Наприклад, в останньому випадку, коли розшукували 12-річну дівчинку, з’ясувалося, що вона втекла через постійні домагання психічно хворого 20-річного брата. Додому повертатися теж навідріз відмовляється, хоча мама приходить і просить. Ми порекомендували жінці відправити сина на лікування, тим більше, що тепер період загострень хвороб у таких осіб. А дівчинка перебуває наразі в Центрі соціально-психологічної реабілітації, з нею працюють психологи.
Трапляється, що дорослі звертають увагу на те, що діти якось не так поводяться чи говорять такі слова, котрі не притаманні для їхнього віку. Завдяки цьому нам вдалося розкрити кілька випадків сексуального домагання чи розбещення малолітніх з боку рідних. Скажімо, тато розбещував 5-річну дочку, коли мами не було вдома. Вона часто виїжджала на роботу до Києва, забираючи із собою трирічного сина. А дівчинка залишалася з батьком, якщо його так можна назвати, чим він і користався. Дитину дуже важко було розговорити, настільки він її зазомбував. Треба відмітити, наскільки у нас професійні психологи і психіатри в обласному психіатричному диспансері, котрі зуміли розкрити душу дитини, розкласти все по поличках, і віддати належне мамі, яка пішла з нами на співпрацю, розуміючи, що це треба припинити. Дівчинка розповідала їй, що робив з нею тато, а мама вже це переказувала нам. У результаті спільних зусиль нам вдалося довести вину чоловіка, щоправда, він отримав умовне покарання. Дівчинка спершу разом з мамою та меншим братиком перебувала у «Містечку Святого Миколая». Річ у тім, що жінка — сирота, яка виросла в інтернаті, тож їй не було де зупинитися. Потім вона з дітьми поїхала до Києва, де працює і має можливість влаштувати їх у садок.

Закомплексовані чоловіки

— Наскільки, судячи з офіційних повідомлень, у нас поширене це явище?

— Торік слідчі області відкрили 9 кримінальних проваджень, що стосуються злочинів на сексуальному ррунті щодо неповнолітніх. Йдеться не лише про випадки інцесту, а загалом.

— Найрезонанснішим було вбивство 9-річної дівчинки в Косівському районі. Наскільки мені відомо, це провадження суд ще не розглянув.

— Ні, на цей час справа перебуває на розгляді в Косівському районному суді.

— Не розумію, якої втіхи можна зазнати від сексуального акту з дитиною. На таке йдуть хіба що хворі люди.

— Якщо говоримо про малолітніх, то тут, очевидно, справді є певні відхилення. Мені доводилося спілкуватися з особами, котрі вчиняли сексуальне насилля над неповнолітніми, то вони вказували різні причини. Наприклад, був випадок напередодні останніх виборів, коли зрвалтували дівчину-агітатора. Це зробив молодий чоловік, котрий ходив з нею і так само роздавав агітки. Він пояснював свій вчинок тим, що його відштовхували дівчата, відверто сміялися над ним. Зовнішньо хлопцеві нічого не бракувало, але познайомитися з дівчиною, зацікавити її він з огляду на свій характер чи інтелект не міг, про що не раз йому казали прямо в очі. і коли він отримав нову відмову, це його розізлило. По суті, то була своєрідна помста всім дівчатам, які його відкинули. Та хочу зауважити, що й дівчата своєю поведінкою, відкритим зневажливим ставленням можуть спровокувати на неадекватні дії стосовно себе.
Інші, навпаки, закидали, мовляв, загалом жінки настільки доступні, що з ними вже не цікаво і хочеться якихось інших відчуттів. Є й інші моменти, але найгірше те, що рідко хто із тих осіб, котрі в подробицях розповідали про свої вчинки, в них розкаювалися.

— У мене на роботі виникла суперечка, бо вважаю, що про такі випадки, особливо коли йдеться про інцест, й не варто аж так розголошувати. Найперше, як свідчить спеціальна література, такі публікації, матеріали можуть підштовхнути до аналогічних злочинів осіб, котрі мають певну внутрішню схильність до цього. По-друге, треба подумати й про саму жертву. Хто знає, як на ній позначиться ця інформація і в який момент вона може, так би мовити, вдарити по людині...

— Але й замовчувати такі злочини не можна. інша річ, як їх подавати. Зрозуміло, що треба бути обережним, ідучи до будинку, де живе потерпіла від такого злочину, показувати чи розповідати інші подробиці, які вказують на її особу. інша річ — констатувати факт, повідомити про його виявлення, затримання зловмисника і бажано вказати, якого він зазнав покарання.

Велике кохання

— Але не всі втікають з дому через згадані причини.

— Торік розшукували 40 дітей. З початку цього року до нас надійшло вже десять звернень з цього приводу. Всіх зниклих розшукали. Останньою, наприклад, працівники поліції привезли 13-річну дівчинку аж з Одеси. Причиною її втечі стало, без перебільшення, велике кохання до 20-річного хлопця. Дитина з сім’ї переселенців. Це досить інтелігентна родина: батько — лікар, мама продовжує навчання в одному з наших вищих навчальних закладів. Вона, до речі, зустрічалася з «кавалером» дочки. Він їй не сподобався, пробувала дитині заборонити контактувати з ним. Зрештою, дівчина ще замала для таких стосунків. Проте хлопець так зумів вплинути на  неї, що вона не просто втекла з ним, а ще й забрала з дому велику суму грошей. Більше того, наразі він стверджує, що вона була ініціатором втечі і, мовляв, гроші вирішила вкрасти сама.

— «Кавалер» хоч вартий того?

— Важко сказати. Він ніде не працює, за фахом — перукар. Хлопець з багатодітної сім’ї, в якій доволі складне матеріальне становище. Перед втечею залишив мамі записку: «Мамо, вибач, я так жити більше не можу. Коли приїду, тебе наберуѕ». План втечі продумали чітко. Скажімо, дівчинка залишила свій телефон вдома, щоб  не могли встановити місце її перебування, до Одеси їхали на таксі. 

— А загалом що збиралися далі робити?

— Дівчинка думала, що зможе продовжити навчання, хлопець взяв з собою диплом і начебто збирався влаштуватися на роботу. Тільки за тиждень, упродовж якого ми їх шукали, так нічого і не зробив. Натомість встигли розтратити 30 тисяч гривень, вісім з яких пішли на оплату таксі з Чернівців до Одеси, бо хотіли якомога швидше і якнайдалі від’їхати від Івано-Франківська.

— Хто знає, чим би закінчилася та любов, коли б закінчилися гроші...

— Так.

Весняний синдром

— Свого часу ви розповідали, що з настанням весни кількість втеч із дому збільшується.

— Це ми спостерігаємо щороку. Причому тікають здебільшого дівчатка 14-15 років і, як правило, з таких сімей, які заведено вважати благополучними. інакше кажучи, повні сім’ї, батьки не зловживають алкоголем тощо. Таких розшукувати найважче, бо важко встановити причину їхнього вчинку. Авжеж, характеристика сім’ї і дитини позитивна як за місцем проживання, так і в школі. Але це все — зовнішнє. Починаєш з’ясовувати, чим реально жила дитина, які у неї були проблеми, з ким вона могла ними поділитися. і ось так, по крихтах, складаєш загальну картину, щоби зрозуміти, в якому напрямі шукати.
Зазначу, що останнім часом нам дуже допомагають сторонні люди. Практика розміщування оголошень про розшук зниклих дітей з їх фотографіями себе виправдала. Люди не залишаються байдужими. Скажімо, у випадку з дівчинкою, котра з хлопцем втекла до Одеси, ми отримали інформацію, що цю пару бачили в Городенці. А вони там справді побували. Є багато й інших прикладів. На жаль, є і такі, котрі намагаються нажитися на чужій біді. У згаданому випадку знайшовся негідник, котрий зателефонував до батьків дівчинки і сказав, щоби йому перерахували п’ять тисяч гривень, а він повідомить, в якому готелі перебуває їхня дитина. Хоча насправді там її не було.
Щодо причин втеч, то вони здебільшого пов’язані з перехідним віком. Одним хочеться гострих відчуттів, іншим не вистачає так званого власного простору, думають, що батьки їх ущемлюють. Скажімо, дитина звикла, що їй все дозволяють, купують, а потім за якісь провини чи телефоном забороняють користуватися, чи обмежують у кишенькових грошах. Частина дітей цього не сприймає. Трапляється, що тікають, бо батьки можуть покарати фізично. Найгірше, коли тато і мама замість того, щоби проаналізувати, що відбувається в родині, спробувати зрозуміти причину вчинків дитини, у всьому звинувачують поліцію, школу. Я в таких випадках кажу їм, що вони ще не раз звертатимуться до нас, і це, на жаль, справджується.
Щодо хлопців, то, як я вже казала, вони менш схильні до втеч. Як правило, доводиться шукати 10—11 річних, котрі можуть десь заблукати чи загратися допізна, а потім бояться повертатися додому, щоби їх не покарали. Такий випадок був у нас торік у Долині. Хлопчик-першокласник жив з бабусею, бо тата з мамою позбавлено батьківських прав, і одного разу не прийшов додому. Ми встановили, що останній раз його бачили, коли йшов до очисних споруд. Працівники поліції та односельці прочесали всю навколишню місцевість, підняли наш поліцейський батальйон. Готувалися до найгіршого. Самі розумієте, очисні споруди, водаѕ А знайшли його на сусідньому подвір’ї. Спав там, заховавшись між дошками. Просто він було заблукав і боявся, що його битимуть, якщо прийде додому так пізно.
Знаєте, коли шукаємо дітей, а, як правило, це дуже важко, треба залучати чималі сили, спати вдається уривками, інколи, коли від родичів доводиться вислуховувати претензії, мовляв, не так шукаєте, не там, думаєш: «Ото б знайти, візьму в руки паска...». А знайдеш і кажеш: «Слава Богу, що все добре закінчилося!». Може в цьому і найбільша втіха нашої роботи.