Ці слова з нової книги Ольги Бабій можна вважати лейтмотивом літературних читань з нагоди її презентації, що відбулися у Центрі патріотичного виховання учнівської молоді ім. Степана Бандери. Бо вічною раною для нашого народу і водночас величчю нашого духу, закликом до відродження України є трагедія гетьманської столиці — міста, яке 1708 року вирізали і випалили дотла російські війська Петра I.

Художня концепція виданої окремою книгою драматичної поеми «Батурин» вибудувана на суголоссі описаних в ній подій нашому часу. Адже й нині, на 19-му році незалежності України, навряд чи хтось навіть із найпалкіших патріотів може бути стовідсотково упевненим у незворотності її державотворчого поступу. Тому поціновувачі поетичного таланту й активної громадянської позиції О. Бабій зараховують цей твір до тих, які мали б дістати всеукраїнський суспільний резонанс, бо вони повертають нині сущим на цій землі історичну пам’ять.

Авторка читала розділи поеми —  і слухачів у залі ятрили, як і головного героя твору Івана Мазепу, болючі думки, почасти й сумніви: «Ти вольности Вітчизні захотів?». Але ці сумніви тут же розвіювалися вистражданим багатьма поколіннями висновком: «Без боротьби іще ніхто державу не збудував». і кожен сповна осягав для себе ту істину буття нашого народу, що «землі чужої козакам не треба, свою ж до скону ладні захищати».

До трагедії столиці козацької держави спричинилися, з одного боку, захланність і підступність ворога, а з другого — знайоме, на превеликий жаль, і сучасним українцям явище амбітної гордовитості і зрадництва серед отаманів та отаманчуків, брак єдності в козацьких рядах. Ота прикра обставина мимоволі спонукає до проведення паралелей з пізнішими часами і новітньою добою української історії, слугує нам гірким, але вельми повчальним досвідом.
Утім, «Батурин» — то не перелицьовані засобами віршування та драматургії історичні факти, а їх осмислення в контексті широкого — з філософськими узагальненнями, ліричними ремінісценціями — художньо-аналітичного дослідження мотивів дій і вчинків героїв і просто персонажів поеми. Великий символічний зміст несе в собі наскрізний у ній образ гетьманської шаблі. Після того, як «іван програв. Батурин згинув», як на місці гетьманської столиці зосталося суцільне згарище і «лишень гетьманську шаблю не знайшли! Хоч мали гострий нюх Петрові пси...», остання промовиста деталь є і певною моральною сатисфакцією, і надією на відродження Вітчизни для українських патріотів.
Твір О. Бабій, як написав у «Передньому слові» до книги Роман Іваничук, «ѕволає про те, що батуринська жертва не пропала марно й кличе нас не так до помсти, як до будівництва нового життя на старих згарищах». Співзвучним ідеї поеми є художнє оформлення книги. Її проілюстровано репродукціями фрагментів полотен світлої пам’яті Опанаса Заливахи, дизайн видання майстерно виконала художниця Тетяна Маренкова.

Тепло вітали з цією неординарною книгою Ольгу Бабій (а її добре знають на Прикарпатті та й за його межами і як громадсько-політичного діяча, депутата обласної ради, генерального директора ОТБ «Галичина) міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус, перший заступник голови обласної ради Зіновій Береговський, директор відкритого в с. Руда Жидачівського району на Львівщині музею гетьмана Івана Виговського Степан Ревуцький, колеги авторки «Батурина» по письменницькому цеху — Степан Пушик, Ольга Слоньовська, Галина Турелик. Владика Софрон Мудрий наголосив, як важливо для нас, українців, правильно розпорядитися «волею, котру дав нам Бог».

Залишається додати, що проведенню дещо запізнілої презентації книжки, яка побачила світ в івано-франківському видавництві «Лілея-НВ» ще наприкінці 2008-го, посприяло Українське реєстрове козацтво. У канву літературних читань, які вела директор Центру Галина Савченко, органічно вплелися козацькі пісні у виконанні хорової капели «Прометей» з м. Калуша та старовинні народні, які заспівали студентки інституту мистецтв Прикарпатського національного  університету ім. В. Стефаника. А на завершення цього літературно-мистецького свята народний артист України Михайло Кривень виконав патріотичну пісню на слова Ольги Бабій «Пам’яті Романа Шухевича».