Стан довкілля, наявність водних ресурсів є важливими факторами, які впливають на здоров’я та добробут людей. Вода — необхідний ресурс для стабільного розвитку людства, економіки кожної країни, кожної людини зокрема. Тож Генеральна асамблея ООН ще в грудні 1992 року прийняла резолюцію, рішенням якої 22 березня проголошено Міжнародним днем водних ресурсів. А 2005 року на 50-й сесії цієї ж асамблеї оголошено про Всесвітнє десятиріччя дій під гаслом «Вода для життя».

Мета цих заходів — скоротити кількість осіб, що не мають доступу до прісної води, консолідувати спільноту на розв’язання проблеми збереження водних ресурсів та забезпечення доступу до їх використання. Тим часом загальна кількість води на планеті становить приблизно 1422 млн. км3, 97,6 відсотків якої є  в морях і океанах, 2,14 — у льодовиках і лише 0,29 відсотка — це води суші, якими здебільшого користуються людство, тваринний і рослинний світ.
Україна загалом належить до однієї з країн найменш забезпечених водними ресурсами. За даними Європейської економічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 15 тис. м3 на одного жителя, вважається водонезабезпеченою. На одного ж прикарпатця припадає лише 3,22 тис. м3.

Водні ресурси краю формують басейни двох річок — Дністра і Пруту, три водосховища — Бурштинське, Княгиницьке та Чечвинське і ставки. Озер у нас дуже мало. Вони утворилися подекуди в старицях річок та в давньольодовикових формах рельєфу на Чорногорі, а також невеликими карстовими озерцями у Тлумацькому та Городенківському районах. Запаси підземних вод в області — 270 млн. м3.

Торік на різні потреби використано 92,8 млн. м3, що становить 1,1 відсотка запасів, у т. ч. поверхневих — 86 і підземних — 6,9 млн. м3. Попри такий малий відсоток водоспоживання загальних запасів у маловодні періоди посушливих років область потерпає від браку прісної води, і найбільше — обласний центр та Калуш.

Найскладнішою залишається проблема забруднення води. Сучасний стан річок, особливо малих, залишає бажати кращого. Якщо не зупинити їх деградацію, то це може призвести до екологічної катастрофи.
Незрозумілими і такими, що не піддаються поясненню, є дії переважної більшості жителів населених пунктів, які забруднюють і засмічують водотоки, канали, яри і вибалки. На берегах і в руслах малих річок повно різного сміття, трупів тварин і птахів, туди ж скидають гноївку тваринницьких приміщень тощо. Та й прибережні захисні смуги в межах населених пунктів настільки засмічені, що замість рекреаційної зони перетворилися на звалища.
Щороку навесні перед Великодніми святами проводимо різні акції: «День довкілля», «До чистих джерел» «Посади дерево», «Жива вода» тощо.  Коли бачиш, як до прибирання території долучаються школярі, доросле населення — душа радіє. Оживають річки, на берегах стає чистіше, приємно пройтися вулицями, дорогами. Як би хотілося, щоб так було постійно.

Порівняно з минулими роками, особливо
90-ми минулого століття, санітарний стан поверхневих вод дещо поліпшився, але це переважно за рахунок зменшення обсягів водоспоживання і відведення забруднених стоків.

Необхідно вирішувати комплекс питань з усунення причин деградації водних об’єктів, тобто заходів на водозаборах, а потім — у руслах річок. Але без участі широких кіл громадськості, тобто людей, які проживають безпосередньо  на берегах річок і прилеглих до них територій, ні комунальні служби, ні водогосподарські чи інші організації разом узяті неспроможні самотужки вирішити проблеми річок і водних ресурсів. Екологічне виховання населення, починаючи від дошкільних закладів, має бути як на державному рівні, так і на місцевому — із залученням громадських та релігійних організацій.