90-літня бабуся досі зберігає у скринях свій посаг, вправно вишиває, а в полі може позмагатися і з молодими. Акуратна, невелика на зріст жителька Олієво-Королівки Городенківського району Анна Дем’янчук — напрочуд  цікава співрозмовниця, відкриває цілий пласт сільського життя. Мастак оповідати, попри поважний вік може похвалитися ще й чудовою пам’яттю.

В куфрах — раритети

Живе довгожителька на куті «Під скалами». На обійсті порається невістка Лариса: її чоловіка Степана, себто сина Анни Дмитрівни, вже сім літ, як не стало, а діти — на роботі в Москві. Онуками, семикласницею Христинкою та першокласником Дениском, опікуються дві бабці. Живуть у «чвораку», збудованому ще дідом, а про «скарби» прабабці й не відають. 

Проте за мить, коли прабабка відкриває двері покою, малі з цікавістю розглядають припасені нею багатства. А воно й справді є на що подивитися: лише довгополих сорочок — зо п’ять, а фотів, баткатих, з павучками, запасок, сардаків, верет — на дві великі скрині! Анна Дмитрівна розповідає історію кожної речі, а між тим розгладжує кожну складочку на вбранні. Ось у цій святковій сорочці дівочила та йшла під вінець. і справді, вона вирізняється з-поміж інших кількістю та красою вишитих візерунків. Багате придане Анна готувала сама: пряла й ткала, вишивала. З Михайлом побралися перед війною. Як спогад про судженого зберігає лляні сорочки, кожухи, цікавого дизайну полотняні штани. Та найбільшим добром (у прямому й переносному значенні), безумовно, є новісінький сардак. Розповідає, що виготовив його з битої вовни майстер Фолгашник із сусідньої Семенівки. Той був мельником, але мав спеціальний верстат. Обробка вовни проходила у воді, в загаті. Робота, безперечно, дорого цінилася, тож і сардак — річ престижна для його власника. Що цікаво, виробу не торкнулися роки: темно-коричневий, мистецьки оздоблений, він ніби щойно зійшов з верстата. Окрім того, господиня демонструє кілька полотен, які ще торік вишивала власноруч.