Вийшли фільм і книжка про владику катакомбної Церкви УГКЦ Павла Василика
В Івано-Франківську відбулася презентація художньо-документального фільму «Незламний воїн Христовий», присвяченого життю і служінню владики катакомбної Церкви, в’язню радянських таборів єпископу Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Павлові Василику, авторові Заяви від 4 серпня 1987 року про вихід УГКЦ з підпілля, текст якої було передано святійшому отцю Іванові-Павлові II і президентові СССР Михайлові Горбачову, та учасникові голодування на Арбаті 1989 року, напередодні з’їзду народних депутатів СРСР. Подія ця тоді набула світового резонансу, і, як пригадують її учасники, найсміливіше із журналістами іноземних ЗМі спілкувався владика Василик.
На презентацію до театру кіно «Люм’єр» прийшло чимало гостей з Прикарпаття та Львова, прибув рідний брат Павла Василика Роман — народний художник України, професор Львівської академії мистецтв.До створення фільму, ідею котрого подав архієпископ Володимир Війтишин, який свої ієрейські свячення отримав із рук владики Павла Василика, долучилися доцент кафедри журналістики ПНУ ім В. Стефаника Наталія Димніч, голова Івано-Франківського осередку НСЖУ Вікторія Плахта, о. ігор Тузик, а племінник Павла Василика лікар Степан Долик здійснив фінансування проекту. Невдовзі прийде до читачів також книжка про владику Василика. Майже 300 сторінок і вражаюча колекція фотоматеріалів гідно послужать у справі пізнання людини, котра все своє життя служила тим, хто шукав Бога.
«Це вже наш другий фільм. Перший був про владику Миколу Сімкайла. 8 серпня минуло 90 років від дня народження владики Павла Василика — і ми маємо його закарбувати в пам’яті суспільства. і це лише перший крок. Бо я хочу показати наступність в автентичних голосах наших владик Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, з котрим владика Павло Василик був на засланні, Миколи Сімкайлаѕ Хочу, щоб люди чули їхні голоси, бо вони — з нами, вони нас ведуть у майбутнє. Ми на них спираємося», — розповів Степан Долик.
А стрічка, в котрій є кілька цікавих ігрових моментів (малого Павла зіграв Матвій Плахта, а портрет дорослого Павла Василика вдало вивершив о. Ярослав Гринюк), розповідає, зокрема, і про безліч невідомих загалові сторінок з життя єпископа та його родини. Про маму, котра була найкращою у селі квітникаркою і мала небанальне хобі — їздити верхи. Про батька, котрий був в УПА і давав завдання синові з товаришами скуповувати ліки для своїх побратимів. Саме це спричинилося до першого десятилітнього ув’язнення його сина. Павло із батьком навіть короткий період перебували в одній в’язниці. А відтак сина відправили до Росії, згодом були Башкирія і Казахстан. Про те, як Павло з родиною у часі операції «Вісла» вивіз із сільського храму Чашу для Святого Причастя і зберігав її усе життя — аж до офіційного дозволу на реєстрацію громад УГКЦ 27 листопада 1989 року. Як малий Павло любив витирати порохи в сільській церкві і квітчати храм. Про щасливу зустріч у таборі з єпископом Йосифом Сліпим, котрий дав першу священичу науку, а відтак став його духовним учителем. Про глибокі релігійні традиції його родини і про те, як Павло із заслання відправляв своїм меншим братам саморобні листівки на Різдво. Про те, що владика Василик, священик катакомбної Церкви, офіційно працював збирачем зела, а вночі і ввечері служив Богові і людям, розпочавши свою душпастирську місію в Бучачі — одразу після офіційного звільнення з таборів
1956-го.
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Останні новини з категорії Життя:
21 Січня 2018, 18:12
30 Грудня 2016, 17:20
30 Грудня 2016, 16:57
30 Грудня 2016, 16:31
30 Грудня 2016, 16:03
30 Грудня 2016, 15:42
30 Грудня 2016, 14:31
30 Грудня 2016, 14:05
30 Грудня 2016, 13:40
30 Грудня 2016, 11:48
30 Грудня 2016, 10:57
30 Грудня 2016, 10:33
29 Грудня 2016, 22:12
29 Грудня 2016, 21:21
29 Грудня 2016, 20:56
29 Грудня 2016, 20:34
29 Грудня 2016, 20:05
29 Грудня 2016, 19:45
29 Грудня 2016, 18:29
29 Грудня 2016, 17:42
29 Грудня 2016, 15:40
29 Грудня 2016, 14:55
29 Грудня 2016, 14:30
29 Грудня 2016, 13:13