Кілька останніх тижнів окремі високопоставлені україножери стали своєрідним громовідводом для уряду Януковича—Азарова. Спочатку громадську увагу міцно прив’язали до постаті міністра освіти і науки Д. Табачника, призначення якого стало плювком в обличчя нації, а згодом — ще й до віце-прем’єра  В. Семиноженка. Таким маневром нова влада відволікала суспільство від кадрової революції, вчиненої переможцем президентської кампанії. Чи не тому досі не чути зойків переможених про переслідування за політичною ознакою (як це робили в 2005—2007 роках «регіонали» та інші тодішні політичні аутсайдери), хоча в останні тижні міняють чиновників на всіх щаблях влади цілими пачками.

Цього вівторка з ініціативи фракцій «НУ—НС» і БЮТ у Верховній Раді дійшло до розгляду питання про звільнення галичано- та українофоба Д. Табачника з посади міністра. «Коли міністр освіти і науки України говорить, що більше п’яти мільйонів українців, які живуть у Галичині, — це не українці, люди, по суті, другого сорту, які лише вчора, цитую його, навчилися мити руки, то виникає запитання: яку культуру, яке виховання і яку національну гідність Табачник несе?!» — обурювався під час сесії автор подання В. Кириленко.

А міністр Табачник тим часом продовжував свій наступ на українську мову в освіті й напередодні публічного «лінчування» в парламенті безцеремонно підписав наказ, яким скасував державний іспит з української мови у вищій школі.

Як відомо, екс-міністр І. Вакарчук надав цьому екзамену статус державного, що підвищувало рівень підготовки з української мови та мотивацію студентів до її вивчення на професійному рівні.

Однак у вівторок парламентській опозиції не вдалося відправити українофоба у відставку — забракло голосів, хоча обидві фракції начебто мають достатньо депутатів (227) для результативного голосування. Лідер «Нашої України» В. Ющенко після цього закликав громадськість не припиняти тиск на Табачника й з приводу подій у ВР заявив: «Нинішній склад парламенту, неспроможний навіть на оцінку відвертому українофобу, має йти на перевибори. Якщо політики не можуть виконати свій обов’язок, вони мають поступитися місцем більш відповідальним».