Після розвалу СРСР Івано-Франківщина отримала у спадок виробниче об’єднання «Прикарпатліс» — майже ідеально вибудувану навіть за сучасними стандартами багатогалузеву вертикально інтегровану компанію. Компанію, яка забезпечувала роботою і зарплатами понад 40 тис. жителів краю, поставляла на ринок товари з високою доданою вартістю — меблі, деревостружкові (ДСП) і деревоволокнисті (ДВП) плити, фанеру...
Меблеві набори «Калина» Прикарпатського меблевого комбінату та «Оксамит» Івано-Франківської меблевої фабрики ім. Б. Хмельницького (цих підприємств уже нема), кухонні набори Делятинського лісокомібнату (їх виробництво теж знищено) були на рівні з хутряними виробами ВХО «Тисмениця», товарними брендами Івано-Франківщини. Їх упізнавали покупці на всьому просторі СРСР.
Якби на початку 90-х років минулого століття недалекі патріоти не оголосили полювання на промислових «монстрів», передовсім на «Прикарпатліс» та «Хлорвініл», то нині Прикарпаття вже, напевно, мало б майже таку ж потужну за обсягами виробництва і податкових платежів до місцевих і Державного бюджетів компанію, як, наприклад, «ДТЕК» Ріната Ахметова.
Роздумами про те, чому владі, підприємцям та громадам краю слід зосередитися на відродженні меблевих і деревообробних підприємств, чому в лісі має бути один господар і чим може бути цінний досвід «Прикарпатлісу» за нинішніх, уже цілковито інших реалій ділиться один із найдосвідченіших на Прикарпатті деревообробників Мирон  ХАБУРСЬКИЙ.

Мене це болить...
Ніколи не був байдужим до тих подій, які переживає суспільство і наша держава. Ми добре навчилися руйнувати, але час уже щось і будувати та дати надію на краще життя, бо нині якраз цього чекають наші співвітчизники. Я виріс у працьовитій селянській родині, яка важко працювала. Такі тоді були часи. і мені боляче дивитися, коли сьогодні, прямуючи на продуктовий ринок, бачу, як на тротуарах та попри будинки стоять селяни з молоком, сиром, яйцями й овочами, які привезли з сіл, і просять нас їх купити. інших доходів у них нема. Як ця картина контрастує із тими часами, коли інтелігенція і духовенство помагали українцям, організовуючи спілки — «Центросоюз», «Маслосоюз», молочарні і кооперативи, у селах — позичкові каси «Самопоміч», крамниціѕ і всіх гуртувало патріотичне гасло «Свій до свого по своє». Після Другої світової війни все це ліквідували, а створили натомість облспоживспілку і заготконтори в районах. Та нині навіть до такого ні державі, ні місцевій владі, так би мовити, не доходять руки. На превеликий жаль...
Що насправді рухало «реформаторами»?
Але головна моя розмова — про роль і, на жаль, драматичну долю об’єднання «Прикарпатліс». Для нашої області лісопромислова галузь є традиційною і пріоритетною, адже 46 відсотків її території зайнято лісами. Меблеві фабрики працювали ще за Австро-Угорщини та Польщі. Зокрема у Болехові меблеву фабрику відкрили в 1883 році, у Станиславові діяли дві фабрики, на базі яких уже в радянські часи створили Прикарпатський меблевий комбінат та Івано-Франківську меблеву фабрику. Такі підприємства були також у Коломиї, Рогатині, Делятині, Надвірній, Кутах в та інших містах і містечках краю, а столярні майстерні — чи не в кожному населеному пункті. Деревообробні підприємства були у Вигоді, Ворохті, Надвірній, Брошневі, Осмолоді, Делятині.
Прикро, та саме в незалежній Україні чимало підприємств цієї галузі припинило своє існування. Як засвідчує аналіз діяльності лісової галузі, уже невдовзі після її «реорганізації» — на початку 90-х років — економіка івано-Франківщини через руйнацію деревообробної та меблевої промисловості втратила значну частку ВВП та робочі місця і, як наслідок, надходження коштів до бюджетів та до Пенсійного фонду.
Але не тільки це. З того моменту розпочалося масове вирубування лісу, в тому числі й самовільне. Галузь перейшла під управління Держлісагентства, яке контролює відвантаження лісу-«кругляка» за кордон. З відновленням експорту деревини у наших виробників столярки і меблів виникли серйозні труднощі з придбанням сировини. Область, по суті, стала сировинним придатком Заходу, який, отримуючи деревину з України, виготовляє з неї меблі та інші готові вироби й імпортує їх до нас. А до того ж зросло навантаження на Держбюджет — утримання працівників лісгоспів повністю лягло на витрати держави, тоді як раніше половину коштів, потрібних на ведення лісогосподарської діяльності, виділяли підприємства «Прикарпатлісу».  Згодом стало очевидним, що ініціатори реформування галузі переймалися не вдосконаленням і підвищенням ефективності підприємств лісової та деревообробної промисловості краю, поліпшенням економічних показників їх діяльності, а ставили собі завдання заволодіти лісовими ресурсами. і їм це вдалося.
Івано-Франківщина свого часу була лідером в Україні з випуску продукції з деревини, особливо меблів, які мали великий попит на ринку. Працюючи на Прикарпатському меблевому комбінаті, в об’єднанні «Прикарпатліс», я брав участь у численних виставках-ярмарках меблевої продукції і неодноразово пересвідчувався у цьому. Сьогодні на Прикарпатті, зокрема в обласному центрі, бачимо чи не таку ж кількість крамниць, де продають імпортні меблі, як і аптек. З Румунії, італії, іспанії. Навіть двері здебільшого імпортні, з Білорусі.
Слід додати, що в ході «реформування» знищили не лише ефективне з економічної точки зору виробниче об’єднання, яке  давало роботу і зарплати понад 40 тисячам прикарпатців, але і щось набагато більше — те, що ні гривнею, ні доларом не виміряти. На підприємствах «Прикарпатлісу», нагадаю, завжди панував український національний дух. Кожен із лісокомбінатів утримував Будинок культури, при яких діяли хорові колективи, танцювальні та вокально-інструментальні ансамблі, гуртки. Окремі з них здобули звання народних та репрезентували Івано-Франківщину далеко за межами краю. Але це не всім подобалося. Чиновники Мінлісгоспу і їхні місцеві підспівувачі багато років виношували задуми «реформувати» лісопромисловий комплекс Прикарпаття та підпорядкувати собі ліси Карпат. Хто від цього виграв? Очевидно, відповідь на це запитання мали би дати правоохоронні органи.
Зазначу, що через якийсь час настало прозріння, яке породило спроби відродити єдиний лісогосподарський і деревообробний комплекс краю. У 1994—1999 роках спеціалісти об’єднання розробили «Статут лісопромислової асоціації «Прикарпатліс», який було погоджено з Міністерством промисловості, та установчий договір про утворення лісопромислової Асоціації підприємств і організацій «Прикарпатліс». У 1995 році за дорученням обласної ради фахівці облдержадміністрації, НДі «ПКТіліспром» та об’єднання «Прикарпатліс» розробили «Регіональну програму поглибленої переробки деревини та її раціонального використання». Але втілити у життя задум про створення Асоціації підприємств і організацій «Прикарпатліс» не вдалося, по суті, через ліквідацію самої лісопромислової галузі. Бо хоча приватизація лісокомбінатів і створення на їх базі акціонерних товариств і не суперечили вимогам Лісового кодексу і законам України про передачу їм лісфонду в оренду та тимчасове або довготермінове користування, ситуація докорінно змінилася. Адже після приватизації підприємств об’єднання лісорозробками, крім 12-ти спеціалізованих ВАТ (лісокомбінатів), стали займатися понад 300 приватних осіб та комерційних структур і організацій.

Забуті професіонали
і патріоти
Кожна країна будує свою економіку з огляду насамперед на можливості власних природних ресурсів. Для областей Карпатського регіону України головним відновлювальним природним ресурсом є деревина та інша продукція лісів.
Щоб оцінити потенціал лісової галузі, звернуся до зарубіжного досвіду. Отож у США лісова промисловість входить до десятки найбільших виробничих галузей. У ній зайнято понад 1,5 млн. осіб, щорічні обсяги заготівлі деревини перевищують 400 млн. куб. м, або ж три кубометри з гектара. 25 великих корпорацій (комплексних підприємств) займаються всім комплексом робіт — від заготівлі деревини і до її глибокої переробки, на їх частку припадає  близько половини загального обсягу виробництва продукції з лісу.
У Канаді на кожні 7 доларів національного внутрішнього продукту припадає 1 долар (15%), який дає лісовий сектор економіки. Сам він характеризується наявністю великих лісопромислових комплексів з високим ступенем переробки деревини. В Європі найвищим розвитком лісової промисловості та масштабами виробництва вирізняються Фінляндія і Швеція. Характерною особливістю обох держав є те, що у них немає міністерств лісового господарства, а територіально і технологічно самостійні підприємства поєднано в комплекси, що дозволяє скорочувати транспортні витрати та забезпечує максимальне використання відходів.
З урахуванням досвіду західних країн в Україні власне і розвивалася лісогосподарська галузь. Зокрема, в Карпатському регіоні на базі дрібних різногалузевих підприємств були утворені комплексні підприємства — лісокомбінати, які охоплювали лісове господарство, лісорозробку, деревообробку і виробництво меблів. Їх було створено 1969 року з урахуванням найкращого зарубіжного досвіду зусиллями науковців та великих професіоналів і патріотів, вихідців із Закарпаття міністра лісової і деревообробної промисловості України і. Грунянського і його першого заступника П. Дурдинця. Це був та й залишився найефективніший спосіб господарювання й організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів. і не лише в Україні.
Територіальне і технологічне поєднання в одному комплексі підрозділів лісового господарства, лісозаготівель та глибокої переробки деревини дало позитивні результати. У Карпатському регіоні було сконцентровано 60 відсотків потужностей лісового комплексу України, завдяки цьому зросли цілі населені пункти, жителі яких мали роботу і непогані заробітки. А за рахунок вдалого технологічного поєднання робіт забезпечувалася висока рентабельність та ефективність виробництва. Було створено потужний виробничий лісопереробний потенціал, укомплектований кваліфікованими кадрами. Це дало можливість створити потужності з випуску ДСП і ДВП, де як сировину використовували низькосортну деревину та її відходи.
У загальному обсязі випуску валової продукції області на частку «Прикарпатлісу» припадало 20-25 відсотків.  А серед підприємств Міністерства лісової та деревообробної промисловості України, об’єднання було флагманом за обсягами випуску продукції, яка мала великий попит у всіх областях України.
Що робити тепер?
Внаслідок реорганізацій деревообробні та меблеві підприємства відрізали від сировинної бази. Через її брак вони стали простоювати та занепадати, тоді коли приватні особи і комерційні структури, яких допустили до лісозаготівель, здебільшого вирубували деревину і «кругляк» вивозили за кордон. Україна, в якої територія лісів становить лише 15,9 відсотка і яка хронічно відчуває нестачу деревини для потреб народного господарства, стала експортером «кругляка». Згідно зі звітом Мінекономрозвитку України, за 2014 рік з Івано-Франківщини за кордон вивезено понад 200 тис. кубометрів необробленої деревини. Це означає, що понад тисячу прикарпатців просто позбавили роботи, а бюджети та Пенсійний фонд — надходжень коштів, які були б, якби зрубаний ліс переробляли тут на пиломатеріали, столярку, меблі.
Якщо аналізувати, то знищення «Прикарпатлісу» як єдиного виробничого лісозаготівельного і деревообробного комплексу відкинуло Івано-Франківщину до початку 60-х років минулого століття. Нагадаю: у 1960-му в загальних обсягах виробництва частка лісозаготівель становила 46 відсотків, а деревообробки — 38. За три наступні десятиліття вдалося довести питому вагу деревообробки до 88 відсотків, в тому числі меблів — до 56, а обсяг лісозаготівель зменшити всього до 8 відсотків. Завдяки створенню та господарській діяльності об’єднання вивезення «кругляка» за межі Івано-Франківщини було повністю припинено ще 1965 року. і відновлено — вже в часи незалежної України.
Нині, коли це все ми втратили, лісопромислова галузь Прикарпаття стала сировинним придатком зарубіжних фірм, які з нашої деревини випускають меблі — товари з високою доданою вартістю і поставляють їх в Україну. При цьому держава втрачає податки, наші люди не мають роботи, зарплати і, відповідно, відрахувань до Пенсійного фонду.
Проведені «реформи» були злочином проти держави і народу. Допущені помилки маємо якнайшвидше виправити. Яким чином?
По-перше, лісам потрібен єдиний господар, який забезпечив би розвиток лісового господарства, лісорозробок, деревообробки і меблевих підприємств (проекти необхідних документів готові). Для цього на базі обласного управління лісового господарства пропоную створити акціонерне товариство, до складу якого ввійшли би господарські товариства — юридичні особи, які здійснюють діяльність самостійно і координують її в межах обласного акціонерного товариства, котре мало би бути підпорядковане Міністерству економічного розвитку та торгівлі України. А контроль за використанням природних лісосировинних ресурсів покласти на Міністерство екології та природних ресурсів України.
Це дозволило б комплексно використовувати лісові ресурси, забезпечити значно глибшу переробку деревини, сприяло б підвищенню економічної ефективності роботи деревообробної і меблевої промисловості, збільшенню зайнятості населення та податкових надходжень за рахунок випуску продукції з високою доданою вартістю.
По-друге, потрібно розуміти, що нині Держлісагентство не здатне здійснювати належний контроль за використанням лісосировинних ресурсів. Воно більше уваги приділяє експорту деревини, а до того ж підпорядковане Мінагрополітики України, що принаймні не логічно. Агентство підняло ціни на деревину вже майже до рівня зарубіжних країн і на шкоду державним інтересам значну кількість деревини цінних порід відвантажують на експорт. Через це та через проблеми, з якими стикаються виробничники на аукціонах з продажу деревини, малий і середній бізнес у деревообробній і меблевій галузях не розвиваються. Бо, з одного боку, виробникам бракує деревини, особливо високоякісної, цінних порід, а з другого, через захмарні ціни на сировину їхня продукція, попри реальний попит у людей, не має збуту. У масового покупця нема достатньо коштів, аби купувати вітчизняні меблі, столярку за штучно накрученими цінами. Держлісагентство має бути підпорядковано іншому міністерству, або ж, швидше за все, ліквідовано.
Насамкінець варто нагадати про те, що на меблярів і деревообробників працювала, образно кажучи, ще велика кількість підприємств із суміжних галузей, у тому числі й на івано-Франківщині. Вони постачали їм лакофарбові матеріали, фурнітуру, замки і завіси, метизи. З розвалом «Прикарпатлісу» як єдиного комплексу ці виробництва припинили своє існування. Нині всі ці матеріали, які виготовляють у Німеччині, італії, Польщі, нам постачають посередники через Польщу та Угорщину, ввозять з Китаю. Через «накрутки» вони обходяться нам утридорога і впливають на кінцеву ціну меблів та інших товарів місцевих виробників. Якби було створено акціонерне товариство, яке об’єднувало б меблярів і деревообробників, то ці товари можна було б купувати значно дешевше безпосередньо у зарубіжних виробників через Міністерство розвитку економіки і торгівлі України.
Не виправивши помилок, ми не зможемо розвивати меблеві і деревообробні підприємства, збільшувати зайнятість населення та нарощувати обсяги випуску продукції з високою доданою вартістю, а й далі залишатимемося сировинним придатком для Європи. Не можу не нагадати слова, на жаль, покійного Михайла Вишиванюка, який на одній з нарад, присвяченій проблемам нашої галузі, сказав: «Що ми за народ такий? Огорожі робимо з масивної деревини, а меблі — з тирси?!».

Про автора: Трудову біографію розпочав у Сибіру, де у 1951—1952 роках працював у тайзі сучкорубом, помічником тракториста та електропильником лісу. У 1961 році закінчив Сибірський лісотехнічний інститут і здобув там фах інженера-механіка. Повернувся додому і почав працювати на Ворохтянському лісокомбінаті майстром, згодом — начальником цеху — організатором меблевого та столярного виробництва, начальником виробничого відділу з меблів. Пізніше його перевели на Прикарпатський меблевий комбінат, де був начальником цеху, начальником виробництва, головним технологом комбінату. З 1986 р. працював на керівних посадах в об’єднанні «Прикарпатліс».