Не раз душевні розмови з друзями-віруючими можуть зашкодити. Ви ще більше здивуєтеся, коли дізнаєтесь, що душевні молитви також можуть приносити не очікуваного пожитку, а радше навпаки...

В Страсну седмицю «Галичина» закінчує цикл бесід з о. Василем Раком на тему внутрішніх бар’єрів, які заважають християнинові жити повноцінним життям.

— Чому так буває, що задушевна бесіда з близькою людиною інколи приносить відчуття пустоти і невдоволення?

— Очевидно, що такий стан може настати не тільки з причини неуважності. Вже апостол Яків попереджає перших християн: «Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська». В іншому посланні апостол Юда описує такий самий тип людей, які пов’язані з Церквою, але попри те «це ремствувачі, незадоволені з долі своєї, що ходять у своїх пожадливостях», і закінчує про них такими словами: «Це ті, хто відлучується від єдности, тілесні, що духа не мають, тобто Святого Духа». Зовні ці люди намагаються геть усе повчати, «як правильно», але насправді вони лише мають оболонку духовності. Дух такої людини «ширяє» на рівні земних цінностей та прагнень, але, окрім того, вони люблять видавати себе за високодуховних особистостей, хоч, зваблені в своїй зарозумілості батьком брехні і відкриті впливові темних сил, не в змозі відрізнити праведне від грішного.

Тому апостол Яків у третій главі свого послання і застерігає нас, щоб ми не були спокушені їхніми пустими словами і не ставали подібними до них.

— Яким чином демонська мудрість, про яку говорить Яків, виявлена в словах, які вживають християни?

— Багато християн будуть здивовані, коли побачать наявність аналогічних ситуацій з близькими людьми. Оминувши складні богословські пояснення, звернімо увагу на два важливі моменти. Перший — це слова, якими спілкуються християни між собою, другий — якими вони говорять Богові в молитві. Новий Завіт дуже чітко попереджає християн про те, як не можна говорити про оточення й особливо про своїх братів-віруючих: ми маємо «не зневажати нікого». Власне апостол Павло зауважує, що «нікого не зневажати» стосується всього оточення — і віруючих, і невіруючих. Тобто потрібно вилучити з нашої розмови не тільки злі слова, мовлені всупереч Божій волі, а й злі слова, сказані супроти людей. Апостол Яків також наголошує: «Не обмовляйте, брати, один одного!». Хоч дослівний переклад означає «говорити проти», тобто насправді він каже: нам не потрібно говорити будь-що проти інших віруючих, навіть якщо це є правдою.

— А як розцінюється тоді лихослів’я?

— Перш ніж ми перейдемо до лихослів’я, хочу зауважити з приводу відповідей на попередні питання. Вони аж ніяк не можуть бути посібником для звинувачення чи виправляння ближнього. Це радше спонука заглянути передусім у себе. Щодо лихослів’я, то воно тісно пов’язане з марнослів’ям і охоплює два визначення: перше — недбала чи пуста розмова, друге — розмова, яка включає спеціальну злу мову або плітки про оточення. Один монах жартома зауважив: «Якщо забрати зі спільноти людей усе марнослів’я, то нічого не залишиться!». А в Посланні до римлян апостол Павло ставить лихослів’я обмовників на одному рівні з наклепниками, богоненависниками, напасниками, чваньками і гордими. Очевидно, тому, що погані слова не тільки нищать серця лихослова і його жертви, а  й породжують суперечку, оману та лихі звичаї. Більше того, християни, які дозволяють собі лихословити про оточення, виявляють відкрито спротив Божому Слову, яким сам ісус Христос прямо попереджає нас: «Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!».

— Коли ви вказуєте на такі перестороги, то варто вибирати мовчання чи все-таки говорити правду?

— Виникають різні ситуації, в яких мусимо говорити про неправочинні дії іншої людини, наприклад, у ролі свідка. В цьому разі нашим обов’язком є «говорити правду і тільки правду», але ніхто не може бути одночасно і свідком, і суддею. Бо ми не призначені Богом для цього. Нам слід пам’ятати, що навіть коли дозволяємо собі критикувати інших, то як наслідок такий же вид критики повернеться до нас у відповідь від оточення. Зауважте: якщо б ми тільки поверхово проаналізували шкоду, спричинену найрухливішим органом людського тіла — язиком, то, напевно, зовсім небагато з нас виявилося б «невинними». А ще більше душевних ран завдали ми нашим близьким і далеким словесним нестриманням. Чомусь забуваємо слова Ісуса: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же і вас осудять, і якою мірою будете міряти, такою і вам відміряють».

Якщо ж визнаємо наші немочі, що ми справді є винуваті в спричиненні ран тим, хто нас оточує, за допомогою нашого язика, то нам потрібно покаятися і шукати Божого прощення та очищення. Можливо, потрібно й попросити прощення в тих, кому ми завдали шкоди.

А ще нам треба навчитись, як захистити себе від чужих образливих, уразливих і шкідливих слів. Бо насправді ми сьогодні за показною байдужістю й незворушністю доволі легко вразливі. Я би сказав, вразливі до хворобливості.

— Багатьох християн, напевно, здивує та шкода, яка може прийти від пустих розмов між собою про ближніх. Але як бути тоді, — а ми знаємо такі випадки, — коли просять у молитвах Бога зіслати ближньому далеко не добру долю?

— «Хто відхилює вухо своє, щоб не слухати Закону, то буде огидна й молитва того». Тобто ще в давніх часах Соломон  до таких видів молитов використовував один із найсильніших виразів несхвалення, що використовується в Біблії, — «огида».  Це викликає Боже незадоволення і відкинення таких «молитов». Бо тоді зневажається дві основні вимоги доброї молитви: покора і чистота намірів, без яких ніяк не можемо отримати Святого Духа. За тілесною природою, ми всі немічні. Ці немочі — немочі розуміння. Адже часто не знаємо, про що нам молитися. А по-друге, навіть не знаємо, як саме молитися. Апостол Павло повчає: «Через ісуса маємо доступ до Отця в одному Дусі».

Таким чином, ми приречені на повну залежність від Святого Духа. Не існує іншої сили, яка могла би донести немічні людські голоси від землі до Бога на небесах, окрім сили Святого Духа. Тільки в Святому Дусі наші молитви можуть принести допомогу нам і людям, які цього потребують та про яких ми просимо в своїх молитвах.

Але маємо упокорити себе перед Святим Духом і визнати свою потребу в Ньому. Потім маємо дозволити Йому очистити нас від усіх неправильних мотивів і егоїстичних інтересів, щоб Він вдихнув в нас чисту любов і турботу про тих, за кого ми молимось і хочемо молитись. В страсний тиждень Великого посту особливо розважмо над такою короткою і такою потужною молитвою митаря до Господа, яка ось уже дві тисячі літ спасає заблуканих силою каяття: «Боже! Будь милостивий до мене, грішного!». І ми знаємо, що Бог вислухав його.

— Коли людина відчуває потребу в молитві, але не знає, як почати, що тоді робити?

— Потрібно попросити допомоги в Бога. Краще коротко. Наприклад: «Господи, не знаю як молитися! Прошу Тебе, навчи мене. Допоможи  Своїм Святим Духом молитися такими молитвами, які Ти почуєш». Після того моліться, як підкаже ваше серце. Ісус запевнив нас, що будемо вислухані. Христос бачить нашу провину більше, ніж ми можемо бачити її самі. І не осуджує нас Господь, коли визнаємо провини, а виправдовує. Чому ж би ми стосовно до наших віруючих братів мали чинити по-іншому? Але коли не підкоримо себе Святому Духові і не будемо шукати Його проводу, то наші молитви, особливо народжені заздрістю або керовані роздратуванням, злістю, святенництвом, безжальною критикою, поведуть нас від Бога у протилежний бік.

— Чому так наголошуєте на можливих негативних аспектах молитви?

— Бо останнім часом спостерігається небезпечна спокуса неправильного використання  сили молитви. В сучасній природі людини, в розмаїтих «духовних групах», у сучасному суспільстві спостерігаємо, як форма молитви перетворюється часто у форму зомбування для повної влади й контролю над оточенням. Найкраще характеризують цей нездоровий стан різні форми маніпуляції, які заполонили все навкруги, — від інформаційних до владних сфер, з приватними включно, нашого життя. Навіть у приватному житті багато чоловіків маніпулюють своїми жінками, а жінки — чоловіками, діти — своїми батьками. Це стало звичною справою, і за такою «забавкою» люди перестали впізнавати її... Але Бог ніколи не маніпулює людьми! Оскільки ми звикли думати, що молитва завжди хороша і «духовна», то часто робимо висновки, що будь-який результат, який досягається молитвами, обов’язково законний і має являти Божу волю. Але далеко не завжди є так, як ми собі думаємо. Бо часто за такими душевними молитвами стоїть зарозумілий висновок, що ми посідаємо виключне право «представляти» Бога в житті оточення. Але тоді ми намагаємося обмежити владу Бога. Зрозуміло, що сила такої молитви не походить від Святого Духа і результатом її стає не благословення, а прокляття.

 Ми маємо повністю відректися від будь-якої спроби впливати на інших людей або контролювати їх словами, сказаними в молитві.

— Душевні проблеми і хвороби людей є серйозними та болючими, потребують догляду і лікування. Де шукати людині зцілення?

— Кожен з нас у своєму житті пережив розчарування, неспокій, образу, непрощення, страх, нерозуміння. Ці почуття глибоко ранять наше серце, завдають болю і страждань, хоч часто ми намагаємося глибоко заховати їх у собі або відсторонюємось від інших людей, вбачаючи ледь не в кожному з них того, хто прагне нашкодити. Наші зранені серця потребують зцілення й оздоровлення. Нам потрібні допомога і підтримка, потрібен хтось, кому ми змогли б повністю довіритись і відкритись, хто завжди готовий вислухати і прийняти, показати шлях розв’язання будь-якої проблеми. Єдиним надійним лікарем і порадником у цій ситуації є Ісус Христос, який прийшов, щоб зцілити наші рани, який стоїть при дверях нашого серця і стукає, прагнучи замешкати в ньому, наповнити нас радістю, любов’ю та душевним спокоєм. Прислухаймось у тиші до голосу душі: наше внутрішнє зцілення — в  зустрічі з Христом, яку потрібно пережити особисто.