Таких молодих і таких успішних художників, як Роман Бончук, в нашому місті можна порахувати на пальцях, а коли починаєш рахувати, то усвідомлюєш, що він один такий. Отримавши основну порцію слави після написання тридцятиметрового полотна «Хроніки України», Роман не зупинився. Нині він сміливо експериментує з жанрами, техніками, сюжетами, осмислює наступну титанічну працю «Хроніки людства» і хоче спробувати себе в ролі галериста. Про це та інше Роман Бончук розповів «ГК». Далі - пряма мова.

«Bonchuk gallery» замість «Маргінесів»

У моїх найближчих планах - створення «Bonchuk gallery» на місці колишніх «Маргінесів». Думаю, варто спробувати поєднати діяльність галериста і художника. Впродовж довгого часу я був доволі відірваний від суспільства, перебуваючи переважно у своїй майстерні на заводі. Прийшла пора спілкуватися. У новій галереї ми плануємо виставляти молодих художників, влаштовувати творчі зустрічі, організовувати мистецькі дискусії. Серед цього спілкування можна буде знайти для себе важливі моменти, мій пошук як митця триває багато років і наразі потребує спілкування. Ця галерея дасть мені можливість задавати свій тон. Першою подією в галереї буде моя збірна виставка. Планую запрошувати для співпраці київських художників. Найкращим з київських галеристів я вважаю Павла Гудімова, тож запрошуватимемо його як ведучого для наших виставок. Наразі в галереї ми працюємо над технічними моментами: робимо ремонт, хочемо зробити нову підлогу, коридорчики з натягнутої тканини. Ми з Анатолієм Звіжинським готові до співпраці з усіма художниками. Вже зараз маємо пропозиції від молоді і дуже тішимось, бо вони матимуть можливість виставитись. Бо де у нас в місті виставлятись? В Художньому музеї погане освітлення, в КМЦ «Є» на п'ятий поверх ніхто ходити не буде - це жах, на Низовій теж неможливо виставлятись, Спілка - в майбутньому автосалон і вже нині напівбазар. Єдиною розкішною галереєю є «Легенда-галерея», навіть у Києві нема такої. Альтернативою «Легенди» буде наша галерея.

Художник повинен бути вільним

Всі говорять про те, що я вже визначився як митець, мої картини і почерк впізнають, але тільки я знаю, що кожна виставка - це наступний крок. Відвідувачі прийдуть, скажуть: «Це занадто відверто», «А це занадто страшно», «Тут погана енергетика» - все дуже стереотипно. Суть в тому, що і менталітет, і смак можна виховати. Поціновувачів треба виховувати і переконувати, що те, що ти робиш, - правильно і потрібно. Людей, які готові платити гроші за картини, в нашому місті можна порахувати на пальцях, тим не менше мої картини постійно продаються. Навіть без особливої реклами і спонсорської допомоги можна відчути потрібність своєї праці. Основне завдання художника - відстояти свою нішу, а не одягнути якусь рясу. Вистояти, витримати, бути в мистецтві вільним - ось що важливо для мене. Я буду трансформуватись в різних стилях, пошуках, але, що би люди не говорили, змінюватись я не збираюсь.

Я почав роботу над проектом «Хроніки людства», але вчасно зупинився. Він дуже масивний і в перспективі має бути показаний всьому світу, це тільки питання часу. Коли я його почав, у мене було певне бачення картини, але я поспілкувався з авторитетними людьми, і вони мені сказали: «Романе, перестань тягати штангу, зупинись, поміркуй, поживи, відбудуй нове сприйняття, не роби з цього шоу. Тобі треба переосмислити всю історію людства». Раніше думав почати з Адама і Єви, але ж насправді до них ще стільки всього було. Я хочу підійти до роботи з точки зору не діалектики, не історіографії, не хронології, а саме психології. Для цього треба поїздити по світу, побачити його скарби, посидіти хоча б місяць в Індії. Я - провінційний папуга, який навіяв собі, що зможе, сидячи в провінції, охопити такий масив інформації. В проекті «Хроніки людства» - величезна триповерхова картина-куб зі складною конструкцією. Для перегляду люди підніматимуться поверхами догори. Це повинна бути бізнес-картина, яка принесе величезні гроші не через продаж, а завдяки перегляду. Хочу повезти її у Францію, Іспанію, Росію.

Проекти і плани

Я обрав для себе шлях постійних виставок. Малюю по шість-сім годин на день. Щоб відпочити від творчості, роблю на замовлення портрети. У мене в заначці завжди є два починання, над якими я якийсь час думаю, потім до них повертаюсь і доробляю. Так створюються різні колекції. Моя наступна Великодня виставка, над якою я працював два місяці, намальована в 3D. В ній я мав мету об'єднати 7-8 сюжетів в одній картині. З допомогою спеціальних плівок роблю ефект багатоплановості. Пейзажі, обличчя, органи, частини тіла, рентгени, роботи, протигази, натюрморти можуть нарощуватись різними сюжетами на одній картині, переходячи в лики святих і апостолів. У виставці "Vita Female" я подав бачення оголеної жінки під своїм соусом, я бавився з текстурами, кольорами, лініями, сюжетами, дотепними назвами. Очевидно, люди не звикли бачити оголену жінку. Мазюкати квіточки на замовлення я принципово не буду, салонний живопис - не мій профіль. В цих виставках я не шукаю популярності, тому що «Хроніки України» вже мені її принесли, зараз основне завдання - розвиватись, не чекати, щоб тебе по голові погладили, похвалили. Поставив я собі за мету виставитись в мистецькому «Арсеналі» - за якийсь час мої картини провисіли там три місяці. Після цього всі інші київські галереї не настільки важливі. Тепер хочу, щоб мої картини втрапили на якийсь солідний аукціон за кордоном, і я знаю, що через певний час це станеться.

Буквально днями у мене виникла ідея намалювати колекцію про і для банкірів. І я вже знаю, що ці картини будуть потрібні і довкола них буде багато розмов. А от як я покажу роботу банкірів - фатальною, а чи потрібною суспільству - це вже як піде. Бачення народжується в процесі, іде зчитування інформації, з кожною роботою ти все більше розганяєшся, набираєш темп і вже знаєш, до чого йдеш. Хочеться закцентувати увагу на символіці, впливі грошей, на грошах як новій вірі, як засобі виживання, секреті. Тут важливий момент настрою й обізнаності в питанні. Хочеться ще намалювати цикли про музикантів, лікарів, знахарів.

Галицький кореспондент