Без упину дзвонять дзвони, біля церкви дівчата і молодиці водять гаївки, старші раздині з замилуванням дивляться на своїх дітей... Піднесений настрій і розлите в повітрі «Христос воскрес!», мандрують з рук в руки писанки, барвіночок на хрестик у кожному кошику... Так згадує про свій великодній настрій Стефанія Капустинська родом із Ланів Галицького району, котра нині очолює відділ народної творчості й аматорського мистецтва навчально-методичного центру культури і туризму Прикарпаття. Вона переконана, що галицькі раздині дуже гонорові, бо мають чим похвалитися у різдвяний чи великодній час. Йдеться не тільки про гастрономічний добробут родин, у яких вони тримають три кути, а й, звичайно, передовсім про те, що пані Стефанія називає генною пам’яттю.

— Пані Стефаніє, ви можете говорити не лише про своє село, а й про всі три етнографічні регіони Івано-Франківщини. Чи збереглися у нас великодні традиції в реальному житті?

— Час від часу ми їздимо по фольклорних експедиціях і практикуємо так: виїжджаємо в один із регіонів і повністю вивчаємо село. Що там донині збереглося як із традицій, звичаїв та обрядів, так і з народних промислів. Чи ще вишивають, чи ще тчуть, чи ще різьблять? Є села, які дуже талановиті, і про них, як правило, усі знають. Але є села невідомі загалові, однак у них є напрочуд цікаві люди і самобутні майстри. Наприклад, ми були в Тисові на Болехівщині, де знайшли прекрасний фольклорний колектив, у якому зберігають старовинні гаївки, латканки і неповторний весільний обряд, там цікаво «петрують», бо на Покутті і на Бойківщині теж «петрують». Коли ми були на Покутті — у Луці Городенківського району, то там теж донині завдяки фольклорному колективу старших жінок, які мають дуже рідкісні костюми, ще з княжих часів — перемітки, зберігають такий стрій, якого більше ніде немає. Ці перемітки тче лише одна жінка для цілого села, це їхня таємниця, вони її не розголошують, але свято бережуть. Такого ми ніде більше не бачили. В експедиціях фіксуємо дуже багато цікавих гаївок, але їх уже не співають, як колись, під церквою, звертаючись до кожного на ім’я, інтелігентно, з пошаною, коли й думки не може бути негативної чи слова. Це формує самоповагу, гонір у дівчат, це демонструє найвищий вияв культури народу. і дуже прикро, що як такий жанр гаївок занепадає. Хоча дуже багато роблять і освіта, і фольклорні колективи задля того, щоб їх прищепити дітям і зберегти в реальному житті. Але такого, як колись у нас, коли ми страшенно цього прагнули, коли чекали свята свят, такого дуже мало.

Цікаво проходять гаївки у селі Великому Ключеві Коломийського району, там є фольклорний колектив, яким керує Марія Бойчук. Вона залучила багато молоді, і співають усі — від старого до малого. Так само у Мишині та Воскресінцях на Коломийщині, Підвисокому на Снятинщині, Кадобній Калуського району, дитячий фольклорний колектив у селищі Перегінську, у Нижневі і Буківні Тлумацького району зберігають гаївки. Тому якщо проаналізувати, то майже в кожному регіоні вони живуть, точніше, жевріють. Звісно, не так, як колись було, та все ж залежить від нас самих.

— Окрім гаївок, які ще великодні забави є?

— Мама вишивала хусточку, краї робила мережані, і у неї дівчинка клала галунку, аби біля церкви побавитися в жабки, гаївки водили і на Провідну неділю, і не лиш біля церкви, а й біля каплиць чи фігур, як у нас називали, і поверталися знов до церкви. Для молоді це було дуже цікаво. Старші дівчата мали свої ігри. «Стодола» — забава для хлопців, коли в кілька поверхів вони стають і рухаються, для хлопців та дівчат спільно — ігри «Яструб», а ще «Пасок» чи «Ропальки» (дерев’яні дощечки з ручкою. — Авт.), якими хлопці, так би мовити, виражали свої емоції і часто симпатії, б’ючи дівчат ними.  Колись такі голосисті співи біля храму були, як нині ми чуємо лише зі сцени. Я переконана, що люди, котрі далеко від такої автентики, все одно її розуміють і прагнуть, бо з досвіду знаю, що коли ми демонструємо традиції в столиці, люди аплодують стоячи. І це свідчить про те, що ми не втрачаємо генної пам‘яті.

P. S. Тих, хто шанує традиції чи хоче просто поводити гаївки в реальному житті, запрошує четвертий обласний фестиваль «Писанка», що пройде на Провідну неділю в Коломиї на майдані біля Музею писанки. Великодні гаївки водитимуть також біля кафедрального собору Святого Воскресіння в Івано-Франківську 6 квітня.