Протягом двох місяців, з 5 квітня по 10 червня, мощі однієї з найшанованіших католицьких святих — Терези від Дитятка Ісуса і Пресвятого Обличчя — мандруватимуть Україною.

Реліквії об’їдуть усі дієцезії країни, побувають у кількох десятках великих і малих міст. Першими святу Терезу вітатимуть львів’яни — 5 квітня, у другий день Великодня, а проводжатимуть мощі в середині червня з Мукачівської дієцезії.

Календар відвідин мощей св. Терези у

Львівській архідієцезії: Львів — 5—8 квітня, Мостиська — 8—9, Самбір — 9—10, Стрий — 10—11, Івано-Франківськ — 11—13, Чернівці — 13—15, Тернопіль — 15—17, Золочів — 17 квітня.

Ким була мала-велика свята

Тереза Мартен народилася 2 січня 1873 р. в Аленсоні на півночі Франції. Вона була наймолодшою з дев’яти дітей, які народилися в сім’ї годинникового майстра Людовіка Мартена і мережниці Зелії ўерен. З чотирьох братів і п’яти сестер до дорослого віку дожили тільки дівчата. Усі вони теж стали монахинями, причому чотири вступили до того самого монастиря кармеліток босих у Лізьє. І таким чином здійснили давнє бажання свого батька, котрий мріяв про монаше життя, однак його не прийняли до монастиря через незнання латинської мови.

Перша думка стати монахинею виникла в Терези у дворічному віці. Ледь минуло їй чотири роки, як померла її мати, і мала Тереза постановила, що її мамою буде старша на 12 літ сестра Павліна. Тим часом через п’ять років після смерті матері померла Павліна, а Тереза, хоч і залишалася улюбленицею батька і була в центрі всієї сім’ї, відхід своєї сестри сприйняла як дошкульний удар. Знову осиротівши, була повністю надломленою. Якось під час одного з таких нападів вона зауважила, що фігурка Матері Божої, котра була в кімнаті, до неї усміхнулася. Це була її Мати Божа Переможниця, котрій вона завдячує своїм оздоровленням. Тереза вибрала її за матір і опікунку.

У 13 років під впливом слів батька, що вона постійно поводиться, як мала дитина, пережила внутрішню переміну. Як сама написала: «У свято Різдва Господнього Бог вчинив мале чудо. Дозволив мені в одну мить подорослішати. Тієї ночі, коли це Він з любові до мене став слабим і податливим на страждання, вчинив так, що я стала сильна і відважна. Я мало не побігла як якийсь велетень». Перестала бути зосередженою в собі та займатися виключно власними проблемами. Одного разу, дізнавшись, що якийсь чоловік закатував у Парижі трьох жінок, почала палко молитися за нього, щоби захистити його від пекла. Коли почула, що під час оголошення смертного вироку той поцілував хрест, визнала, що він є її «першим дитям».

Після цієї події відчула себе достатньо сильною, щоби старатися про вступ до кармелю. Однак це було нелегко. Через її молодий вік настоятелі відмовляли їй у наполегливих проханнях про вступ до монастиря. Навіть родина сприймала її як примхливу дитину. Проте була така рішуча, що під час перебування з батьком у Римі попросила самого Папу Леона XIII про дозвіл вступити до монастиря. Відповідь Святішого Отця, щоби слухала настоятелів, сприйняла як свою поразку. Однак ніщо не було в змозі відмовити її від прийнятого рішення.

Довгождана мить настала 9 квітня 1888 року, коли назавжди залишила дім, бажаючи відтоді жити в монашій спільноті кармеліток босих, як сама написала у своєму щоденнику, «щоби рятувати душі й особливо молитися за священиків». Тоді їй виповнилося 15 літ. Дві її старші сестри вже були на той час у цьому самому монастирі. 8 вересня 1890 р. склала свої перші монаші обітниці, діставши ім’я Тереза від Дитятка Ісуса і Пресвятого Обличчя.

Дотримуючись суворого монашого правила, Тереза передусім намагалася проявляти любов до ближніх.

Крім щоденної праці, старалася також вивчати праці вчителів духовного життя, з-поміж яких особливо близько до серця їй припадають листи св. Йоана від Христа — «Вчителя Любові».

Її сповнена добротою позиція і невпинний пошук Божої волі в усьому були нагороджені особливими ласками. Трохи більше як через п’ять років перебування в монастирі завдяки ласці вона довершує відкриття власної дороги до святості, яка невдовзі виявиться шляхом для тисяч і мільйонів людей в усьому світі. Це так звана мала дорога до святості. Підсумком її бажань стало відкриття, яке вона здійснила під впливом читання Першого листа св. апостола Павла до коринтян — відомого «Гимну про любов». Бажаючи знати, в чому полягає виконання її покликання в Церкві, відчула просвітлення: «О Ісусе, моя любове, нарешті я відкрила своє покликання. Моє покликання — це Любов!». «У Серці Церкви буду Любов’ю, і таким чином буду всім»...

Після цього відкриття почався останній етап у монашому житті святої Терези, який тривав неповні три роки. Був позначений стражданням, пов’язаним передусім зі спокусами, що намагалися піддати сумніву її дорогу. Черствість душі, що її супроводжує, і темна ніч віри стають надзвичайно важким випробуванням. Вона розуміє це випробування і знає, що, лише повністю віддавшись Божому Милосердю, поклавшись у всьому на Господа, здатна переможно пройти це випробування. Розділяє муки Ісуса, котрий несе хрест.

Переживає також миті втіхи і незвичайного зміцнення ласкою. В той час пише: «Бути Твоєю обручницею, мій Ісусе, бути кармелітанкою, бути через злуку з Тобою матір’ю душ — цього повинно було б вистачити мені... Однак є інакше... Без сумніву, ці три привілеї складають моє покликання: бути кармелітанкою, обручницею і матір’ю. Тим часом я відчуваю в собі ще інші покликання — покликання вояка, священика, вчителя, мученика... Нарешті я відчуваю потребу чинити найбільші героїчні діла для Тебе, Ісусе...».

Протягом 1897 року сягає цього героїзму. Вона захворіла. Туберкульоз знищує легені та цілком ослаблює організм. Чимраз частіше кровоточать легені. 30 липня вона приймає Причастя хворих. Бог приймає її самопожертву, на яку два роки  раніше присвятила себе за  спасіння грішників. Упродовж двох останніх місяців її життя муки посилюються. Супроводжують її спокуси, страхи, тривоги... Померла 30 вересня 1897 року.

Ця велика свята, котра жила на схилі XIX століття, за надзвичайно короткий час «підкорила» Європу і світ як заступниця надто багатьох ласк, попри те, що її життя було дуже коротким. Вона стала символом незвичайної боротьби, яку кожна людина веде зі злом, і одночасно знаком великої доброти Бога для нас.

Використовуючи дари, отримані від Бога, св. Тереза відкрила своє місце в Церкві. В ній хотіла бути і жити любов’ю. Будучи в монастирі, старалася протягом усього життя залишитися вірною тому покликанню, яким обдарував її Бог, незважаючи на різні труднощі. Сьогодні людину XXI ст. св. Тереза закликає до любові, а понад усе — до дитячої простоти, щоб довіритися Богові як Отцеві. Суть життя святої Терези полягає у повній довірі Господу, в тому, щоби у всьому покладатися на Нього. Саме цього навчає нас свята.

Папа Римський святий Пій XI, який канонізував Терезу в 1925 р., назвав її «найбільшою сучасною святою». Двома роками пізніше він оголосив її покровителькою місій нарівні зі св. Франциском Ксаверієм.

Коли акти процесу беатифікації слугині Божої Терези від Дитятка Ісуса було привезено з Франції до Риму, один із достойників Св. Конгрегації Обрядів (так тоді називалася сьогоднішня Конгрегація канонізаційних справ), ознайомившись з їхнім змістом, виразив перед Папою своє здивування: «Чому ця молода монахиня-затворниця, яка в своєму  житті не зробила нічого надзвичайного, мала би бути винесеною на вівтар?», Пій X відповів, що «її безмежна простота є найбільш надзвичайним явищем».

З численних промов Пія XI про святу наведемо такий уривок: «Своїми рукописами, повними апостольської ревності, вона з палкістю навчає наш пихатий світ, що насолоджується марнославством та шукає фальшу, — дороги євангельської простоти» (з Канонізаційної булли). В іншому місці Папа говорить: «Добрий Бог говорить до нас через Терезу, вона була наче Його живим словом. Вона говорить нам про те, що має справжню велику цінність у Його очах: не зовнішня велич і пишність цього світу, не земні скарби, ані жодні земні блага, які б нам здавалися достатніми. Справжній скарб перебуває в нас, Бог шукає його в нашому серці» (3 промови  30 квітня 1923 р.).

На смертельному ложі Папа забажав мати біля голови реліквіарій св. Терези, на який часто клав руку, промовляючи: «Я не сам, моя мала свята зі мною».
Святіший Отець Іван-Павло II, удостоюючи в 1997 р. святу Терезу звання вчителя Церкви, сказав:

«Збіжність доктрини і конкретного досвіду, правди і життя, навчання і практики особливо виразно ясніє в особі цієї святої і ставить її за привабливий приклад особливо для молоді й тих, хто шукає справжнього сенсу свого життя».
Очолюючи літургію з нагоди 50-річчя Згромадження сестер кармеліток Дитяти ісуса, архієпископ сказав: «Бажаємо вам того духа дитинства, що є необхідним сучасній людині — людині, заплутаній у різноманітній видимості величі... В Божій економії те, що велике, що найбільше, є малим і укритим. І навпаки: те, що велике, могутнє і знане всім, є найменшим. Саме це виражає духовна дорога св. Терези від Дитятка Ісуса».

Іван-Павло II — перший Папа, який здійснив паломництво до Лізьє (2 червня 1980 р.), служив понтифікальну Євхаристію перед базилікою святої, молився перед її мощами та відвідав монастир, у якому вона стала святою. Папа іван-Павло II настільки високо оцінив Терезину «малу дорогу», що оголосив  святу Терезу від Дитятка ісуса і Пресвятого Обличчя вчителем Вселенської Церкви. До неї цього титулу удостоїлись лише дві жінки — св. Тереза Авільська (реформаторка ордену кармелітів) і св. Катерина Сієнська.

Відвідини її мощей стають  нині для нас нагодою заново і повністю усвідомити собі величину нашого покликання. Це також нагода, щоби ми вчилися, як добре жити і як використовувати дари Божої ласки, насамперед слухаючи Ісуса. Ця дорога нам усім доступна, адже, як писала свята Тереза: «Ісусу взагалі не потрібні книжки і вчителі, аби навчати душі. Він, Учитель вчителів, навчає у тиші, без слів... Я ніколи Його не чула, тільки чую, що є в мені, кожної миті, веде мене і підказує, що маю сказати чи зробити. Саме тоді, коли це мені потрібно, я відкрила світло, якого раніше не бачила. Звичайно, воно приходить не під час молитви, а швидше між щоденними заняттями...»