Сім’я Виноградових з Городенківського району неординарна з багатьох міркувань. Дмитро, уродженець Росії, та його дружина ірина завоювали неабиякий авторитет насамперед завдяки тому, що вже понад п’ять років започаткували разом з кількома однодумцями благородну справу опіки над дітьми-сиротами. Менше знають про господарську діяльність подружжя. А те, чому вони присвятили своє життя, немалим чином поєднується і з доброчинністю.

На своєму «трохи збільшеному сільському подвір’ї», як самі кажуть, займаються веденням органічного землеробства. Причому на європейському рівні: мають сучасне водо- й теплозабезпечення, зв’язок, у тому числі й доступ до інтернету. Адже хочуть тримати руку на пульсі часу, цікавляться новинками агротехніки, шукають ринки збуту. Крім цього, брали участь у спеціалізованих міжнародних, регіональних та всеукраїнських виставках, мають замовлення на свою продукцію звідусіль. Звідси й намір розширювати площі посівів зернових для випікання хліба у власній міні-пекарні, нарощувати поголів’я худоби. Утримують курей і поросят. Адже їхній досвід вартий уваги тим, що кожен з нас має знати, чим харчуємося, які продукти та якої якості щодня потрапляють до столу.

— Бо не завжди відповідає дійсності те, — каже з цього приводу Дмитро Виноградов, — що «з базару», «з бабусиної грядки» сільськогосподарська продукція є чистою, без хімікатів, генно-модифікованих складників. Треба ще простежити, де випасається сільська корівка: чи, бува, не попри дорогу, в засмічених фосах, насичених викидами автотранспорту: мастилами, відпрацьованими газами, солями свинцю. А площі сільських пасовиськ скорочуються катастрофічно! Та навіть те, що останнім часом чимало сільських господарів вигодовують тварин преміксами, вже не є таємницею.
Мої корівки та свині мають удосталь заліза і вітамінів з кропиви та інших рослин. З мінералами важче, але й тут є вихід: деревне вугілля, мука з яєчної шкаралупи. Молочна сироватка — теж рахується. Оте, вирощене на преміксах, м’ясо можна губами їсти... Який наслідок для організму, окрім насичення шлунка та проблем для здоров’я? Зверніть увагу, стрімко зростає кількість онкохворих, діти народжуються з патологіями. Американці на фастфудах он якими огрядними стали, то й нас невдовзі це чекає. Комусь треба до-о-овго було йти до споживання, приміром, генно-модифікованої продукції, а наші ж схоплюють усе на льоту. Як навчилися на заробітках бізнесових закордонних технологій, згідно з якими додають до кормів усілякого, то й хутко собі новизну впроваджують, не думаючи про негативні наслідки. Одне порося «для себе» годують овочами та запареними висівками, а на продаж — казна-чим. І грядки поділені: ця картопелька чи овочі — для власних потреб, відповідно без гербіцидів та пестицидів, стимуляторів росту, решта — на продаж...

— Що стосується нашого господарства, — продовжує разда, — то ми прагнемо перейти на стовідсоткове органічне забезпечення, до виробництва замкнутого циклу, обов’язково з розвитком тваринництва, де господарство є багатогранним. Землю ж підживлюємо тільки органічними добривами «зі стаєнь». На великих площах використовуємо сидерати, вику, люцерну, конюшину тощо. Рештки рослин мульчуємо в ррунт. Сівозміна теж повинна чітко витримуватися, обов’язково включаючи в себе бобові, які насичують ррунт азотною органікою.
 

Після навчання в аграрному університеті Дмитрові пощастило потрапити на стажування до швейцарського фермера. Там він побачив не лише устрій, новітні технології та прогрес, а й те, як фермер із сім’єю уміє працювати в гармонії з природою. Там це зветься біодинамічним господарюванням.

— До речі, я там уперше побачив, як корови усміхаються! — каже разда. — А повозив мене той швейцарець країною, фермерськими господарствами, бував я на лекціях у тамтешніх вищих навчальних закладах, на дослідних підприємствах. І все це було пов’язане з екологічно чистим веденням сільського господарства! Отоді й зрозумів, що можна займатися сільським господарством «без гумових чобіт», вирощувати продукцію без хімікатів і на цьому мати прибуток...

Дмитро Виноградов мав нагоду співпрацювати в українсько-швейцарському проекті, завдяки чому його підприємство стало одним із пілотних з впровадження органічного землеробства. Вирощену продукцію сертифікує і контролює спеціальна лабораторія. Міжнародні експерти — часті гості на фермі. Зрештою, кожен може спостерігати, де випасаються корови, як годують та утримують свиней чи курей. І це при тому, що державних дотацій на ведення органічного землеробства наразі нема (відповідний проект закону у Верховній Раді пройшов тільки перше читання).

Сьогодні фермери орендують 52 гектари земель запасу Стрільченської сільської ради та 150 гектарів паїв жителів сусіднього Пробабина. А в Бабині Заставнівського району Чернівецької області придбали комплекс приміщень колишнього колгоспу, де розвивають виробництво. І таким чином створили модель європейської ферми. Господиня ірина жартує: «Відчиняєш двері з одного боку хати — стайні, а за воротами — вже лани». Невдовзі перебереться на ферму й молодший брат Андрій із сім’єю, з яким впроваджують спільні ідеї.

— Суспільство повернуло в бік матеріального, всі заклопотані браком грошей чи ще чим, — мовить Дмитро. — У мене ж, наприклад, нині також не вистачає коштів на початок посівної, бо треба було розрахуватися з пайовиками, за кредити, поновити машинний агропарк. Раніше орендували додаткову техніку в сусідів-фермерів, що себе не оправдувало: спочатку вони, закономірно, обробляли свої землі, а з часом переходили до нас. А час цей ду-у-же дорогий!

— Труднощі є в кожного, але вони мають бути рушійною силою до поступу. Рух — це життя, — додає пані Ірина. — Й ніякого пафосу зі свого господарювання ми не робимо, нікому себе не протиставляємо. Нам головне, що маємо розуміння у своїх дітей. Син Микола торік закінчив школу, до ВНЗ не вступав й залюбки допомагає нам. Він фактично є виконавчим директором, відповідає за все, якщо ми відсутні. А треба, то й вила в руки бере. Донька Настя підтримує кожне наше починання. Ще як мешкали в міській квартирі, в нас часто зупинялися діти-сироти, навіть жили з нами. То мені думалося, що діти ставитимуться до цього ревниво. Навпаки, донька допомагала нам у спільному відпочинку, походах, екскурсіях. Вона хоче зайнятися виробами з глини, після випускного вечора пробуватиме сили в мистецькому ВНЗ.

А ще маємо проект, за яким на нашій фермі навчатимуться діти. Починати з зернини, власноруч вкинутої у ррунт, спостерігати, як рослинка виросла, вкладати душу в процес. Бо то дорослі сприймають свідомістю, а діти — почуттями. Плануємо запровадити й екскурсії на ферму. Адже чимало дітей слона чи тигра в зоопарку бачили, а курча чи маленьку свинку — ні. І хоч з боку держави ще мало напрацювань щодо престижу домашнього селянства, прагнемо хоч якимось чином докластися до цього процесу.

Поезія виноградної лози

Кожен яскраво-зелений листок, умитий дощами й осяяний сонячним промінням, мовби вирізьбив невидимий майстер — ним є одухотворена Божою благодаттю природа. А восени соковиті грона ягід звисають з витких пагонів — як щедрий дар знову ж таки від Господа нашого...

Це виноград. Нині він росте на обійстях та дачних ділянках багатьох прикарпатців. Ще немало хотіли б вирощувати цю культуру. Проте їхнє бажання часто стримує сумний досвід тих, хто купив на ринку саджанець винограду, а він або загинув, або ж кущ родить кислі ягоди. Причиною невдачі могли бути як непристосованість цього сорту винограду до кліматичних умов нашої місцевості, так і невмілий догляд за рослиною. А хіба не псував вам настрою «сюрприз» іншого роду: якість принесеного з магазину до якоїсь урочистої родинної події вина явно не відповідала тій ціні, яку за нього заплатили.

Веду до того, що зовсім не спонтанно група івано-франківських ентузіастів створила клуб «Виноградарі Прикарпаття». Наразі він налічує 35 членів, серед яких є вже жителі і Галицького, Богородчанського, Надвірнянського районів. Безперечно, гуртуватимуться навколо клубу все нові аматори, котрі хотіли би плекати власними руками для себе, рідних і близьких виноград лише доброї якості — смачний та екологічно чистий. І вони в клубі не просто спілкуватимуться між собою, а й отримуватимуть консультації від спеціалістів, як підбирати саджанці, доглядати за виноградом, як споживати його ягоди з користю для здоров’я, як виготовляти із зібраного врожаю в домашніх умовах вино — щоб, звичайно, пити його лише в міру.

Невдовзі мине чверть віку, як голова клубу Дмитро Семенів посадив свій перший виноград, який, однак, не давав бажаного результату. Бо не був районованим, себто пристосованим до місцевих кліматичних умов. Отож десять літ тому Дмитро Володимирович узявся за виноградарство, можна сказати, професійно. На своїй невеличкій, площею 0,3 га, ділянці біля власного будинку в одному з мікрорайонів обласного центру він досліджував, які із сортів цієї культури найкраще підходять для нашої місцевості.

Звертався за саджанцями й порадами до відомих виноградарів зі Львова, Мукачева, Києва, Донеччини. Через руки Семеніва пройшло більш як 60 сортів винограду — над кожним «чаклував» протягом щонайменше трьох-п’яти років. Нині пан Дмитро вирощує і проводить висліди над 40 сортами винограду.