Калуш став прихистком зірці польського довоєнного кіно Володимиру Лозинському

http://ryazan.unise.ru/files/default/kultura/kino2.jpgБув травень 1959 року, коли Орест Тріщук вирішив піти на примірку костюму до кравчині, що жила на Торговиці. День видався сонячним і будинок потопав у вишневому цвіті. Але у домі на той час панував смуток. Тільки зайшовши туди, Орест побачив у коридорі свічку і зрозумів, що у хаті — горе. Помер господар — Володимир Логаза. Уже пізніше Орест почне цікавитися  мінливою життєвою історією чоловіка і збирати про нього матеріали. І тільки тепер, більш ніж за 50 років, калушанин розповів “Вікнам” про людину, яка із блиску польських софітів знайшла останній прихисток у нашому місті.

Історія кожного міста складається із історій його мешканців. І навпаки, великі історичні зміни круто змінюють долі людей. Тільки одиниці калушан тепер знають відомі імена нашого міста. Одним із таких є Володимир Лозинський. Відомий польський актор довоєнного періоду, а потім — директор великого цегельного заводу в Іркутську провів свої останні роки і був похований саме у нашому місті. Хтозна, може із Калушем його пов’язало би значно більше, але прожити у нашому місті цій людині судилося всього близько року.
Достеменно невідомо, ким за етнічною належністю був Володиир Лозинський, проте прізвище, під яким він прославився у кінематографі, — вигадане. Справжнім прізвищем його було Логаза. Таке дивне поєднання українських та польських ноток часто зустрічається у лемківських прізвищах. Володимир Логаза народився 1911 року у селі Криниці, що на Підсянні (тепер — Польща. — Авт.). Закінчив і польську школу у містечку Новий Сонч. Далі, як і багато людей того часу, подався у пошуках кращої долі на промисловий південь Польщі. Так, у Гданську влаштувався матросом на військовий корабель “Юзеф Пілсудський”.

Омана софітів
На той час чималу популярність у Польщі мав театр пані Маліцької. Побачити його було мрією Володимира, як, зрештою, і мрією кожної молодої людини того часу. Потім — таки звершилося. Дослідник життя актора Орест Тріщук вважає, що, ймовірно, познайомився він із театралами на кораблі, де ті виступали задля розваги екіпажу. Познайомився — і залишив мореплавство. Надалі відкрив для себе нове життя — сцену і славу.
Вони підкорилися тоді молодому Володимирові легко і швидко. На той час акторів театру і кіно було не так і багато, і всіх їх молоді активні люди знали поіменно. Тоді Володимир змінив прізвище. Із Логази як прізвища, певною мірою, “малопольського”, з українським відтінком, став благородним Лозинським. Таким його і знала молодь 30-х років.
На передвоєнне десятиліття припадав час бурхливого розвитку польського кіно, і молодий актор не зміг пропустити такого шансу для себе.
Кіно підкорилося Володимиру Лозинькому так само легко, як і театр. Відомо, що він зіграв у фільмах “Дівчата з Новоліпек”, “Парфумерія”, “Август Великий”. Фільми показували у Варшавській капітолі — одному із найбільших кінотеатрів Польщі і місці зібрань найбільш прогресивної молоді.
Фільм за фільмом, — і практично усі 30-ті роки минулого століття Лозинський не мав відбою від фанатів. У нього закохувалися і брали автографи. Тим паче, актор став шалено популярним після ролі Василя у  фільмі “Знахар”, що побачив світ 1937 року. Фільм тривав 100 хвилин і буз знятий на 2900 метрах плівки. Пізніше, 1982 року, нову версію “Знахара” зняв режисер Єжи Гоффман. Фільм став найбільш відомою польською стрічкою.
Роль, що дісталася Володимиру, — другорядна. Проте, шанувальники ретро-фільмів згадують як один із найбільш драматичних епізодів стрічки сцену зцілення знахарем сина мельника Василя.
Фільм “Знахар” здобув таку популярність у Франції, що був здійснений професійний переклад фільму французькою. А самого Лозинського запросили на гастролі до цієї країни, оскільки на той час у Фарнції мешкало чимало поляків.
Володимир Лозинський мав не тільки славу, а і гроші. Як свідчить стаття газети “Муза”, датована серединою 30-х років минулого століття, актор на той час мав невеличкий будинок на бульварі над Віслою у Варшаві. На той час таке собі міг дозволити далеко не кожен, тим паче, у такому молодому віці.
Володимир ділився 1936 року із газетою  “Народовець”, що захоплюється спортом і літературою. Він, як і багато тогочасних “зірок”, взимку катався на лижах, а влітку — грав у теніс.
Разом зі славою до актора прийшло і кохання. Тогочасна преса раз по раз пише про його стосунки із дівчиною на ім’я Христина. Світське середовище Варшави говорило про серйозні наміри актора одружитися із Христиною, проте, молодим людям так і не судилося бути разом. Є версія, що на заваді шлюбу стали батьки нареченої. Дивно, чому вони не хотіли віддавати дочку за молодого заможного і знаменитого актора. Проте, якщо навіть батьки не стали на заваді коханню, то його перекреслила війна. Як, зрештою, і перекреслила блиск софітів, і гастролі за кордоном, і акторську кар’єру Володимира Лозинського.
З того часу залишилася тільки добірка газетних вирізок, яку збирав сам актор, і спогади, у яких Володимир Лозинський знаходив розраду аж до останніх своїх днів.

Пішки — через Україну
Війна змусила Володимира виявити у своєму характері ще одну рису — господарність. Спочатку він був головою сільськогосподарського кооперативу, брав участь в обороні Варшави, де дістав поранення у ногу. Одужання припало саме на час захоплення Польщі нацистськими військами. Потім патріотично налаштований Лозинський потрапив під пильне око окупантів і був відправлений у концтабір Аушвіц. Там, посеред тисяч смертей на день, він став одним із тих, кому доля і колишня популярність подарували життя. Перед стратою полоненим робили ін’єкцію бензину, щоб викликати параліч і зробити людину безпорадною. Один із нацистів, які служили у таборі, уже мав зробити таку ін’єкцію Володимиру, але впізнав відомого актора. Далі видав йому документи і допоміг утекти до Львова.
Там у квітні 1943 року утворилася дивізія “Галичина”. Хлопці не давали присяги Гітлеру, але, за неписаним правилом, німці “галичан” не чіпали. З яких міркувань Володимир Лозинський вступив до дивізії — невідомо, проте, дуже скоро дослужився до бунчужного 29-го полку (тепер — прапорщик. — Авт.). Товариші по дивізії згадують його знову як Володимира Логазу. Дивізія “Галичина” відвернула від актора нацистську загрозу, але привернула іншу, і не менш страшну — комуністичну.
12 липня 1944 року розпочалося протистояння під Бродами. За кілька днів Логазу полонили червоноармійці. У бою бунчужний знову отримав поранення у ногу, але це не завадило йому пішки разом з іншими подолати відстань до Тернополя, а потім — аж до Донбасу. Звідти шлях полоненого проліг до Свердловська. Там у нього і почалася гангрена. І вдруге його врятувала минула популярність. Актора у вкрай важкому стані залишили помирати серед тіл загиблих. Його стогін почув лікар, який проходив повз. Цього разу актора також упізнали, виходили і допомогли втекти. Такою втечею став етап на заслання. Тим часом закінчувалися 40-і роки і тривала повоєнна відбудова.
Після безкінечно довгої важкої дороги Володимира Логазу випустили із потяга. Навтіки він кинувся по сибірській тайзі. На вулиці — до сорока градусів морозу. Тож, наткнувшись на незнайоме поселення, довелося постукати у перший із бараків. Двері бараку відчинила жінка і впустила втікача до себе. Саме вона за десяток років відпустить Володимира у останню путь, а всі ці роки буде його супутницею.
Володимир Логаза довго проживав у селищі Лісиха біля Іркутська. Працював директором цегельного заводу і став авторитетом для працівників заводу. На початку 50-х років на посаді його спробували замінити, але зміна зустріла опір з боку працівників заводу. Без Логази стрімко знизилися показники соцзмагання заводу, і колишнього директора повернули.
Радянський Союз так і не став для Володимира Логази затишною країною. На початку 50-х він вступає до місцевого інституту іноземних мов і звертається до ЦК КПРС із проханням дозволити виїзд до Польщі або до Канади, де на той час проживав його брат. Москва, звичайно такого дозволу не дала. Мотивувала відмову, на її думку, цілком логічно: Володимир Логаза, який виріс у Польщі, там навчався і працював, не володіє досконало... польською мовою.
Тим часом термін заслання у Сибіру завершився, і 1958 року Володимир Логаза разом із дружиною повернулися до Львова. У сім’ї не було навіть документів, тож, перше, що спало на думку — шукати роботу. Так і потрапили до Калуша. Останній рік життя  Володимир Логаза прожив у будинку на вулиці Торговиця (теперішній район вул. Сівецької. — Авт.), який сім’я винаймала разом із сім’єю Долинок. Спілкувався із батьком Ореста Тріщука — Богданом, якого знав ще із дивізії “Галичина”. Орест Тріщук згадує, що чоловік був статним і привабливим, але постійно замкненим у собі. Можливо, його так і не полишали мрії про сцену, спогади про славу. І провінційний Калуш, і робота у відділі постачання у лікарні, що на вул. Каракая, стали для нього тісними. Свої думки Володимир Логаза забрав із собою у вічність. Він помер 2 травня 1959 року.

Відлуння Сибіру
Орест Тріщук довго шукав могилу Володимира Логази. Знайшов її на старому кладовищі. Кілька років тому Орест Тріщук бачився із прийомним сином Володимира Логази — тепер покійним Олесем. Той розповів, що на батьковій могилі бачив дивний вінок, і нібито таких на Україні не зустрічав.
Згадка про Володимира Логазу виринула на початку 2000 року, коли до Івано-Франківського Братства дивізійників передали лист із Посольства України у Польщі. Писала жінка. За її словами, із Володимиром Логазою вона була знайома ще із заслання у Сталіногорську. Жінка була молодшою за нього на 13 років. На засланні у них зав’язалися стосунки і Володимир залишив по собі сина. Жінка просила допомогти розшукати чоловіка: історією батька і дідуся зацікавилося її сімейство. Тоді Орест Тріщук і почав цікавитися та шукати будь-які відомості про цю людину. Знайшов частину вирізок, які збирав сам актор, а також пригадав батькові спогади.
Наразі із чотирьох синів Володимира Логази живий тільки один. Ще один — не визнаний — у Польщі. Можливо, польські нащадки таки знайшли батька, і саме їхня пам’ять і є відлунням тої далекої батьківщини, яка подарувала Володимиру Логазі славу і відібрала її.
Зрідка ім’я цієї людини виринає у спогадах бійців дивізії “Галичина”. У Войнилові його згадує син. Згадують його й у Польщі, й у Калуші. Так, людина за своє життя змогла подарувати іншим і емоції, і користь, і пам’ять, і навіть сторінку до історії маленького прикарпатського містечка. Нехай навіть воно стало його останнім прихистком і перекреслило мрії про минулу славу актора.

28 Квітня 2010, 14:32

Вікна
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47
Прикарпатська поліція попереджає! У передноворічній святковій тисняві остерігайтеся злодіїв!
29 Грудня 2016, 10:57