Головна книгозбірня Прикарпаття — івано-Франківська обласна універсаль на наукова бібліотека ім.  І. Франка (ОУНБ) давно стала затишним домом для тих, хто любить Книгу, гостинним місцем зустрічі найвибагливіших інтелектуалів.  З чим і як бібліотека підходить до свого 70-річного ювілею, розповідає її  директор Людмила Бабій.

— 70 років для людини — вік поважний, а для бібліотеки?

— Я б сказала, надто молодий, особливо з огляду на те, які в нас плани на майбутнє, які несподівані перспективи відкрила бібліотекам комп’ютеризація. Життя бібліотеки — це поєднання сьогодення й історії, тим паче що ця історія — як захоплюючий детектив.

Публічну бібліотеку в Станіславові відкрили 1873 р. у приміщенні реальної школи — тепер вул. Незалежності, 17. Заснував її польський емігрант повстанець проти російського царату Вінцентій Смагловський: подарував містові три з половиною тисячі книг, став бібліотекарем. Після його смерті з 1883 року до 1939-го бібліотека мала ім’я фундатора, фонд збільшився до 35 тисяч книг українською, польською, німецькою, французькою, англійською мовами.

8 травня 1940 р. наказом
№ 635 Ради народних комісарів УРСР відкрито Станіславську державну обласну бібліотеку, основу якої становила бібліотека ім. В. Смагловського, однак офіційних документів щодо цього немає.

Першим директором бібліотеки став педагог, краєзнавець, бібліофіл, людина трагічної долі Василь Пашницький, якого бібліотека постійно вшановує. Для комплектування він використав приватні колекції, зібрав рідкісні видання, приміром, понад 150 томів «Наукових записок НТШ», вісім томів «історії України-Руси» та «історія української літератури» М. Грушевського, всі  твори Б. Лепкого, 16-томник  Т. Шевченка, виданий у Варшаві. Пізніше багато унікальних книг з фонду вилучили, передусім книги іноземними мовами.

Під час Другої світової війни у приміщенні бібліотеки мешкали німецькі та мадярські офіцери, книжки скинули до підвалу, багато з них знищили, зіпсували. 1944 р. бібліотека як фенікс із попелу почала відроджуватися, фонд поповнювали надходження з Держфонду, з Харківської державної наукової бібліотеки ім. Короленка.

1956 р. з нагоди 100-річчя від дня народження Івана Франка бібліотеці присвоєно його ім’я. 1966 р. вона стає науковою, універсальною, центральним обласним сховищем книг, у тому числі іноземними мовами, науково-методичним і координаційним центром роботи бібліотек усіх систем і відомств області. В 1975—1980 рр. «пережила» централізацію бібліотек системи Міністерства культури України.

— Наскільки знаю, були й переселення бібліотеки.

— Так, аж три. 1981 р. будівля на нинішній вул. Чорновола, 1 не витримала навантаження і почала руйнуватися. Влада надала приміщення в колишньому монастирі сестер василіянок, однак 1995 року його повернули колишньому власникові. І знову — на вул. Чорновола, тепер під номер 22. Важко підрахувати, скільки тонн книжок перенесли тендітні бібліотекарі під час переїздів та ремонтів! Наш теперішній будинок — пам’ятка архітектури початку ХХ ст. з багатою історією: у ньому виступали М. Грушевський,
Л. Бачинський, С. Русова.

— Кого із сьогоднішніх відвідувачів бібліотеки можна долучити до цього списку?

— Передовсім представників наукової еліти: Володимира Грабовецького, Володимира Качкана, Степана Пушика. Сюди приходять багато інших видатних людей України і краю, діють клуби цікавих зустрічей та творчих особистостей «Галицькі кмітливці», літературно-мистецька вітальня, проводяться презентації нових видань, виставки творів відомих митців України. Бібліотека є членом обласного осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка, спільно проводить масштабні заходи.

— Як виглядає бібліотека ХХI століття?

— До послуг користувачів 14 відділів, чотири сектори; документно-інформаційний ресурс — 500 тис. видань, якими щорічно користується понад 23 тисячі краян. На ваше запитання відповім так: бібліотека сьогодні — це не лише книжки, друковані носії інформації. Ми першими на Прикарпатті почали надавати безкоштовний доступ до інтернету в рамках проекту «інтернет для публічних бібліотек (LEAP)». Комп’ютеризували бібліотеку за фінансової підтримки Посольства США в Україні; завдяки йому відкрили також ресурсно-інформаційний центр «Вікно в Америку». За кошти міжнародного фонду «Відродження» створили центр європейської інформації про ЄС.

— Тобто, зайшовши до бібліотеки, можна отримати не лише інформацію з її фонду, а й будь-яку потрібну — з інтернету? Отже, хто з яким би запитанням не звернувся до бібліотеки, дістане вичерпну відповідь?

— Однозначно. І не тільки. Ви можете отримати інформацію з наших фондів та про нашу бібліотеку, не тільки завітавши до неї, а й через інтернет. За адресою www.lib.if.ua можна дізнатися про бібліотечні події, нові надходження, репертуар бібліотечних послуг. Ведеться електронний каталог — 12 тисяч записів, електронна картотека статей з періодичних видань — 145 тис. записів, сім власних баз даних. Про бібліотеку можна дізнатися з репортажів та передач, що тричі на тиждень упродовж шести років звучать на обласному радіо в рубриці  «Скарбниця», із сайту газети «Освітянське слово». Започатковано рубрику «Галицький книжник» у газеті «Галичина», що відчутно впливає на запити цих рекомендованих книг.

— Чи нема побоювань, що при всезагальній комп’ютеризації  бібліотеки стануть непотрібними чи старомодними?

— Абсолютно ні! Навпаки. Комп’ютеризацію ми використали на нашу користь: нас відвідує більше молоді, нас стали більше знати і більше потребувати. інтернетівський запит сприймаємо як старт роботи з відвідувачем — намагаємося перетворити його із споживача інформації на читача бібліотеки. Адже одна річ — інформація на дисплеї, інша — книга на цю тему.

— Бібліотека — це й конкретні працівники, люди, віддані книзі, бібліотеці, читачам.

— Безумовно, її авторитет упродовж 70 років передусім створювали керівники: В. Пашницький, І. Хорунжий, Г. Діюк,
М. Сулима, Н. Чорноног, Г. Марченко, М. Альба, ветерани бібліотечної справи: Ю. Давидова, Н. Сисоєва, К. Келлер, Ю. Яблоновський, Г. Любовна,
Н. Сергієнко, А. Бараннік,  М. Волкова, Н. Борисова, В. Ляпіна, М. Резнікова, Л. Атрошенко, В. Котова, Г. Княгницька,  О. Віннікова, С. Бабич, Г. Лобісевич, Л. Платонова, І. Чоловська, В. Захарченко, Г. Остапович, Л. Іванюк, В. Мельник та багато інших. Чимало працівників горді, що працювали з діловою, вимогливою Марією Альбою, заслуженим працівником культури, котра очолювала бібліотеку 35 років, із ветеранами бібліотечної справи.

— І насамкінець: які бажання загадує бібліотека у свій день народження?