25 квітня в Івано-Франківському муздрамтеатрі відбувся концерт пам’яті нашої славетної землячки оперної співачки Іри Маланюк. Звучали фрагменти опер з її репертуару та українські народні пісні. В фойє театру було розгорнуто меморіальну виставку, присвячену оперній співачці, вступне слово виголосила головний хоронитель фондів музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Ірина Криворучка.

Повернення через 80 літ

Про Ірину Маланюк в її рідному місті, на жаль, нині нічого не нагадує, хоч і мало б нагадувати, як це є в інших містах, котрі аплодували, захоплювалися, кликали її до себе, але так і не стали їй рідними. Свій Станіславів вона ніколи не забувала. Він же демонструє цілковиту байдужість до її імені, і навіть той факт, що Іра Маланюк 25 лютого 2009 року відійшла у засвіти, не став для нас аргументом, бо сьогодні мало хто знає про легенду світової оперної сцени родом зі Станіславова, унікальну своєю творчою долею.

У 90-х роках Іра Маланюк кілька разів відвідувала рідне місто, очевидці цієї події пригадують, що її провезли містом на кареті, у філармонії відбувся концерт, під час останнього приїзду 2002-го — презентація автобіографії «Голос серця», котру з німецької було перекладено за сприяння товариства ім. Ріхарда Варнера, а імпрезу організовано за ініціативи голови Івано-Франківського товариства ім. Р. Варнера Тетяни Казарцевої. На тому, здається, все й закінчилося, точніше, стало справою небайдужих. Згодом інтелігенція міста ініціювала встановити на родинному будинку пам’ятну дошку, однак здійснити це не вдалося. Зі спогадів самої співачки відомо також, що вона навідалася до рідного будинку на вулиці Грушевського, 17, зведення котрого фундував її батько і мав там приватну медичну ординарію, а їй відчинив двері чоловік «у трусах і військовому кітелі» й російською прорік, «што он нічєво нє знаєт». «Гостя» лише встигла краєм ока схопити обриси бабусиної шафи, клаптик свого щасливого дитинства...


Ганна Карась, котра супроводжувала 83-річну пані Маланюк у її останній приїзд до Івано-Франківська, розповіла нам, що співачка привезла всі юридичні документи на власність кам’яниці на вулиці Грушевського, 17, бо вірила, що їй її повернуть, і мала намір оформити дарчу громаді міста лише з однією  вимогою — використовувати дім як культурний заклад. Але зреалізувати це бажання було практично неможливо. «Ми зверталися до міського голови З. Шкутяка з таким проханням, однак місто не мало змоги надати всім жителям того будинку комфортабельне житло, тому ідея залишилася ідеєю, — каже Г. Карась. — Тепер, гадаю, коли Іра Маланюк уже не з нами, а дітей вона не мала, уже нічого не зміниться».

— Знайомство із книжкою шанованого львівського мистецтвознавця, до речі, родом із Коломиї, Стефанії Павлишин «Історія однієї кар’єри» і те, що темою моєї докторської дисертації є музична культура діаспори, наштовхнули мене на думку започаткувати конкурс вокалістів імені Іри Маланюк. У 2007 році Всеукраїнський конкурс молодих вокалістів її імені вперше відбувся в Івано-Франківську, — продовжує Ганна Карась. — До нас прибули представники з 15 міст України, журі очолювала Марія Стеф’юк. Відбулося уже два конкурси, у 2011-му плануємо проводити третій. Найбільшу підтримку відчуваємо з боку ректора нашого університету професора Богдана Остафійчука. Якби не його матеріальна підтримка, то конкурс би просто не відбувся. Одного разу був такий зворушливий факт: китайський студент, котрому жереб випав співати останнім, вийшовши на сцену, поклонився портретові іри Маланюк, а потім — публіці. 

Пішки з Варшави до Станіславова

Ті, хто бачив Іру Маланюк хоча б раз, обов’язково розкажуть вам про її королівську поставу. У її генах дійсно є «голуба» кров, бо предком по маминій лінії був герцог Гіз, один із претендентів на французький трон. 1792 року, у час революції, йому довелось втікати до Австрії, а за порадою цісаря Франца і, приєднатися до угорського двору і прийняти прізвище фон Кіш. Його дочка Францізка Гіз вийшла заміж за німця Кайзера фон Кайзерсгаймба. Своєю чергою її дочка Амалія 1818 року народження стала дружиною Ріттера фон Ключаріча, і аж їхня донька Габріела познайомилася у Відні з українцем Олександром Жуковським, котрий тут студіював медицину. Молоді люди побралися і 1882 року поїхали в Галичину, спершу до Глушкова біля Городенки, малої батьківщини Олександра, а далі — до Станіславова, де Олександр Жуковський відкрив медичну практику і невдовзі став головним лікарем дирекції залізниці й отримав титул придворного радника. Донька доктора Жуковського Ольга — майбутня мати Іри Маланюк, — вийшла заміж за військового лікаря австрійської армії, полковника Української Галицької Армії доктора Осипа Маланюка, котрий був кузеном Соломії Крушельницької. Їхня донька Ірина з шести років почала вчитися гри на фортепіано, з 16-ти — професійного співу. А перший крок до оперної сцени маленька Іра зробила під керівництвом відомого українського композитора Ярослава Барнича, який силами станіславівських гімназистів поставив оперу Лисенка «Коза-Дереза».

Час від часу дідусь Ірини вирушав у мандри світом — відвідав Китай, Японію, Англію, Італію.

Якщо завдяки своєму дідові маленька Іра мала можливість побачити світ, гортаючи фотоальбом його мандрівок, то завдяки інтересові її батька до всіляких технічних новинок вона мала нагоду почути цей світ. Через багато років, стоячи на сцені міланської «Ла Скала», Іра Маланюк пригадувала, як вперше почула оперний спів саме з цієї великої сцени, сидячи біля батька в затишному помешканні у Станіславові.

Коли батьки усвідомили, що їхня донька має неабияке обдарування, то вирішили, що вчитися вона буде у знаменитого баса і педагога Адама Дідура. Спершу вона двічі на тиждень відвідувала його лекції у Львові, а згодом, коли маестро виділив її з-поміж інших учнів, батьки віддали дочку до Львова з умовою, що мешкати вона буде у бабці Павлини Крушельницької й навчатися в університеті. Цікаво, що Ірина обрала природничий факультет, однак весь вільний час проводила у класі Дідура. В травні 1939 року вона виступила на сцені Львівського оперного театру в ролі Амнеріс у спектаклі, якого домігся Дідур для чотирьох своїх найкращих учнів. «Колишня учениця Станіславівської консерваторії, — писала преса, — Ірина Маланюк була чарівною». Успіх був настільки великим, що їй запропонували  контракт у Варшавській опері.

Несподівана війна, що розпочалася 1 вересня, перекреслила всі плани і шокувала молоду виконавицю. Їй довелося пішки здолати шлях від Варшави до Станіславова, аби дістатися до рідного дому. Однак згодом все почало налагоджуватися, вона бере участь у станіславівських концертах, співає на радіо, 1940 р. її запрошено на посаду солістки Львівської опери, а 1941 року — до Києва на роль панночки у фільмі про Тараса Бульбу.

Прощання з Україною

Ситуація українців у Львові стає щораз важчою, тому молода виконавиця в лютому 1944-го вирішує поїхати на навчання до Відня. Тоді вона і не думала, що повернутися додому зможе через півстоліття, вже після закінчення своєї кар’єри.

У Відні, куди згодом перебирається і її родина, Ірина потрапляє на студії до знаменитого педагога, варнерівської співачки, професора Анни Бар-Мільденбург. Дівчина стає її улюбленою ученицею. Далі події розвиваються стрімко і щасливо. Спершу вона отримує меценатську допомогу від однієї зі знатних пань у Відні і має змогу поїхати зі своїм педагогом до Зальцбурга на Моцартівський фестиваль. Час підготовки до фестивалю, котрий зрештою не відбувся через указ Гітлера про заборону спектаклів, стає для Ірини справжньою школою високого мистецтва.
Знайти роботу у воєнний час, коли більшість театрів зачинено, а працює лише частково система ангажування солістів, зовсім непросто. Молодій співачці доводиться утримувати батьків. Другим щасливим випадком стало почесне запрошення до опери в Граці. Молоду співачку, котра жила у Відні в скромних умовах, запросив на посаду солістки сам мер міста. Виїзд з Відня був бажаним ще й тому, що вона переїжджала із зони радянської окупації до зони англійського впливу. Їй надають житло, і оперна співачка натхненно береться за роботу. Успіх та захоплення професійної критики приходять майже одразу. Стефанія Павлишин наводить цікавий факт про те, як співачці вдалося врятувати свою сестру. На спектаклі «Весілля Фіраро» був присутній головнокомандувач англійської армії, котрий передав до гримерної співачки письмове захоплення і квіти. Кілька місяців по тому іра звернулася до нього з проханням визволити з Праги свою сестру, і через кілька днів Ельзу привезли до Граца англійським військовим джипом.
Тут Іра Маланюк не лише працює над новими постановками, а й дає концерти по радіо, де виконує твори Лисенка, Січинського, Лопатинського та українські народні пісні.

 Швейцарія або... Сибір

Отримавши запрошення із Цюріха 1947 року, пройшовши прослуховування — від Моцарта до Верді, — 28-річна співачка вирушає до Швейцарії (на щастя, їй запропонували вдесятеро вищу платню, тож вона зможе перевезти з Австрії батьків). Дорога пролягає через радянську окупаційну зону. Іру Маланюк знімають з поїзда лише тому, що в її документах стоїть місце народження — Станіславів, а, як відомо, колишніх жителів західноукраїнських земель арештовували і відправляли до Сибіру. Вона просто вирвалася з рук червоноармійців, втекла, але надалі і близько не погоджувалася виступати у тій зоні, відмовляючись від найвигідніших пропозицій, і повернулася до виступів у Відні аж 1956 року, після виходу радянських військ.

Тут вона стає оперною зіркою, улюбленицею преси і слухачів, котрі пишуть їй листи і не минають жодної опери, в яких вона виконує головні ролі. Репертуар Іри Маланюк збагачується чи не щомісяця.

Дивовижне обдарування поєднувалося в Іри Маланюк з амбітністю, прагненням здобувати нові цілі, вражаючою працездатністю. І взагалі, ті, хто знав її зблизька, кажуть, що вона була перфекціоністкою. Календар заповнений до краю, її запрошують на приватні інтерв’ю провідні журнали Європи.

Наприклад, як солістка Цюріхської опери вона виходила на сцену понад 100 разів на рік. Завдяки диригентові
Г. Караяну співачка отримує запрошення виступати у міланській «Ла Скала», а згодом перед нею відчиняються двері театру в Байроті. Дві найпрестижніші сцени Європи чекають зіркову виконавицю. Італійська манера співу, так зване бельканто (в перекладі — «красивий спів») і варнерівська стилістика (характерна силою голосу й витривалістю, якою володіли одиниці), є протилежними за вимогами, і тому рідко яким виконавцям вдається володіти двома, але Іра Маланюк на це здатна.
Справжній злет у кар’єрі І. Маланюк стався під час Варнерівських фестивалів у Байроті 1951 року. Під час постановки тетралогії «Перстень Нібелунрів» славетним диригентом Гербертом фон Караяном несподівано з’ясувалося, що в театрі немає виконавиці для доволі складної мецо-сопранової партії Фріки. Постановка опинилася під загрозою зриву. Іру Маланюк терміново викликали з квартири до театру, за дві години у гримерній вона, водночас припасовуючи до себе сценічний костюм, розучила нову для себе партію і, зрештою, виступила з великим тріумфом. В історії оперного мистецтва це небувалий випадок.

Окрім гастролей вона постійно бере участь у Шевченківських вечорах, що їх влаштовує українська діаспора, і популяризує українських авторів, заборонених у СРСР.

Завершення кар’єри

П’ятдесятирічна оперна дама продовжує контракт із Віденською оперою, а згодом вирішує завершити кар’єру. 1972 року вона виступила у Детройті й Торонто для українців. Сам Улас Самчук вітав її  натхненною промовою. Цей концерт вважають останнім прилюдним виступом української оперної співачки світового масштабу. У жовтні 1973 року австрійський уряд надав Ірі Маланюк титул «Каммерзінрерін», який 16 літ тому вона отримала від німецького уряду. Це найвища відзнака оперних співаків у німецькомовних країнах. Після завершення кар’єри Іра Маланюк перейшла на викладацьку діяльність. В архіві співачки є книга формату нотного альбому з написом «Професор вищої школи Каммерзінгерін Іра Маланюк, клас інтерпретації пісень у вищій школі музики і сценічного мистецтва в Граці 1970—1989». Там наведено програми всіх концертів, основи педагогіки та список її учнів, з якими вона працювала, навчаючи їх не оперного, а камерного співу, котрий є найскладнішим. 1990 року Іра Маланюк створила стипендіальний фонд для найкращих випускників Вищої школи музики і сценічного мистецтва у Граці. Підтриманий незнайомою меценаткою, як і на початку її кар’єри, фонд становив 200 000 шилінгів. Наразі невідомо, чи є серед стипендіатів фонду її імені українці.

1991 року Іра Маланюк здійснює свою давню мрію — навчати співу українців на своїй батьківщині, тому вирушає до Львова... Вона казатиме студентам консерваторії про те, «що життя часто є гірке і важке, але життя варте всього пережитого». Вона підтримуватиме і хвалитиме найталановитіших, бо переконана, що обдарування треба підтримувати, а віра у власні сили сприяє успіхові.
 

25 лютого минулого року 90-річна Іра Маланюк померла у своєму будинку у швейцарському місті Цірлі. На пошанування видатної співачки у річницю її смерті в українському посольстві у Франції відбувся вечір пам’яті іри Маланюк.

29 Квітня 2010, 15:52
Теги:

Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...


Коментарі:

Автор: , 29 Квітня 2010, 17:20
Відповісти

Автор: , 30 Квітня 2010, 11:09
Відповісти

Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47