Головний редактор телерадіокомпанії «Бриз» ВМС Збройних сил України (м. Севастополь) Мирослав Мамчак у новій книжці, восьмій числом, представив Україну як велику морську державу і зробив вагомий крок до того, щоб українській військово-морській історії повернути ім’я Тараса Шевченка.  Тим-то доробок «Шевченко і флот» уродженця Снятинщини капітана 1-го рангу Військово-Морських сил України Мирослава Мамчака, презентований у Снятинській центральній районній бібліотеці, є важливим у сенсі долучення до шевченкіани незвіданих сторінок.

І один у полі воїн

Непросто бути українцем у зросійщеному Севастополі, «городє русской слави». Це не раз відчував капітан Мирослав Мамчак, відколи 1991 року перейшов до новоствореного Українського флоту, коли стояв біля джерел Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а відтак ще й заснував україномовну телерадіокомпанію «Бриз». Мирослав Мамчак намагається повернути Севастополю втрачені сторінки історії. Адже ще перед 1905 роком у цьому морському порту було засновано товариство «Кобзар».

Чимало з того давнього нині намагаються замовчувати чи відверто перекручувати. Наприклад, що понад століття тому відоме військове повстання в Севастополі було спровоковане не знайденими в солдатських макаронах хробаками, а за національне приниження служивих українців. Чи про те, що Український військовий комітет передав флот УНР Анталії... З державних архівів Криму вилучають документи, які можуть формувати певну суспільну думку щодо української історії півострова загалом і морської зокрема. На жаль, державної волі, щоби щось змінити, не було. А сусідня Росія свою роботу робить справно.

— У цьому славному портовому місті все, що стосується українського духу, сприймається в штики. Тож можна уявити, як реагували на опубліковане в «Севастопольских известиях» грунтовне дослідження про морські сторінки життя Тараса Шевченка,— ділився пережитим голова «Української громади Севастополя» Мирослав Мамчак. — Дивом тоді не звільнили редактора газети, а мені заборонили друкуватися в популярному часописі, називаючи «западним рупором бандєровцев». Та це стало своєрідним поштовхом взятися ррунтовно за мариністику Кобзаря.

Людина і море. Шевченкова квінтесенція

А дізнався Мирослав Мамчак, автор на той час, серед інших шести книжок, вагомих досліджень «Флотоводці України» та «Україна: шлях до моря» (обидві видала видавнича фірма «Прут-Принт» у Снятині), чимало. Адже за дворічну службу в науковій експедиції Аральським морем митець написав сім поем та 80 великих віршів, створив ряд пейзажів аквареллю, двоколірних та одноколірних (стиль сепії, яку вперше почав використовувати художник), визнаних світового рівня мистецтвознавцями.

Наш краянин М. Мамчак ррунтовно дослідив щоденники капітана шхуни Бутакова, на якій служив Кобзар. Записи адмірала  свого часу високо оцінило Берлінське географічне товариство. Проте прізвище Тараса Шевченка зі зрозумілих причин там не фігурує, хоча він був автором перших карт Аральського моря, всіх гідрокарт, обрисів берегів, навчився читати зоряне небо. З-поміж усієї команди військового судна було всього п’ять матросів, решта — солдати. Перш ніж спустити на воду, шхуну верблюдами тягли через пустелю, а членів екіпажу належним чином готували до плавання. В тому числі — й Шевченка, який вивчав обов’язки стернового, вів кранцевий (вахтовий) журнал Бутакова. Після першої експедиції капітан шхуни змінив половину екіпажу, а здібного солдата залишив, заявивши і на третю наукову подорож, але поета арештували... Та все ж, мабуть, без морської епопеї, філософського осмислення побаченого та пережитого, не було би значної частини «Кобзаря». А Тарас Шевченко набув серед морських офіцерів чимало друзів.

«Це зброя! Відстрілюйтесь!»

Дослідження Мирослава Мамчака знайшли своє місце в книжці «Тарас Шевченко і флот». Вона дістала високу оцінку присутніх на презентації голів Снятинської районної держадміністрації — Романа Білика та районної ради — Івана Угрина, голови районної організації товариства «Просвіта» Мирослава Попадюка, косівчан Петра Лосюка та Аделі Григорук, директора Літературно-меморіального музею Марка Черемшини Руслани Кіреєвої, редактора районної газети «Голос Покуття» Надії Буряк. Про співпрацю з автором Мирославом Мамчаком говорив видавець Володимир Карий, лауреат премії ім. адмірала Ярослава Окуневського.