Нашого краянина – відомого українського вченого, доктора геолого-мінералогічних наук, академіка Академії екологічних наук України, професора Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Олега АДАМЕНКА, як ми вже повідомляли, занесено до списку тисячі найвидатніших науковців світу. Про них ітиметься у тритомнику «Видатні люди XXI століття», який готують до виходу в світ в Американському біографічному інституті (АБІ). Водночас Кембріджська філія АБІ (Великобританія) визнала О. Адаменка «Людиною року в Україні-2010». Отже, про це та про нові персональні здобутки патріарха українських геології, екології й дотичних наук – у короткому ексклюзиві від самого Олега Адаменка.

- Думаю, тими визнаннями мене, сказати б, нагородили передусім за виданий протягом 2005–2007 рр. автобіографічний чотиритомник «Мій дім – Земля», «Мій дім – Україна», «Мій дім – університет», «Наш майбутній дім – ЕкоЄвропа», – припускає Олег АДАМЕНКО. – Адже то не лише мемуарна література. Книги висвітлюють і принципові питання появи всесвіту й народження Землі, історії земної біосфери, походження людини та її еволюції. Йдеться в них і про геологічні та екологічні дослідження, які ми виконали на території Сибіру та в Україні.

А ще, мабуть, спричинилися до того й монографія «Конструктивна геоекологія: наукові основи і практичне втілення», що побачила світ у Києві 2008-го. В цій книжці, яку ми написали разом з моїм учнем, унікальним ученим, тричі доктором наук (геолого-мінералогічних, географічних і технічних) Георгієм Рудьком, викладено основні засади екологічної оцінки території за різними компонентами – від геологічного середовища, геофізичних полів, атмосферного повітря, рослинного покриву до ррунтів та підземних вод. До речі, всього тих компонентів десять, і ми показали у книзі, як саме треба їх аналізувати, щоби робити це правильно. Взагалі, ми детально виклали методику таких екологічних досліджень.

- Олегу Максимовичу, наскільки актуальна ця справа – вивчення довкілля за всіма, так би мовити, параметрами?

– Проблема в тім, що нині таку роботу проводять і в Україні, й у світі, якось, так би мовити, невпорядковано. Вивчають чомусь лиш один-два, максимум три-чотири компоненти природного середовища. Або ж досліджують лиш якусь одну певну територію. І немає в тих вислідах комплексного інтегрованого аналізу природного середовища різних ієрархічних рівнів місцевості, яку вивчають. Тобто такі несистемні дослідження не дають об’єктивного уявлення про екоситуацію, а отже, здебільшого й унеможливлюють правильне прогнозування її розвитку.

Тим часом починати такі дослідження потрібно з підприємства, яке займає порівняно малу територію, відтак переходити до міста, району, області, держави й міждержавних територій, бо екологія кордонів не знає. і ми описали зокрема, як можна створити єдину комп’ютеризовану систему екобезпеки для конкретного підприємства чи міста, району, області, країни й нарешті центральної та східної Європи. Власне в монографії ми помістили екологічну карту, що охоплює 19 європейських країн – від Німеччини до західних територій Росії, Білорусі, України. А відтак довели, що якби користуватися такою методикою в межах держави, області, району, то можна б витрачати на екологічні дослідження, на запобігання ймовірним природним стихіям чи техногенним катастрофам, на подолання негараздів, викликаних тими чи іншими катаклізмами, значно менше коштів, ніж тратимо нині.

- А чи відіграла свою роль у тих закордонних визнаннях і ваша з Г. Рудьком найсвіжіша праця – книжка-енциклопедія «Землелогія. Еколого-ресурсна безпека Землі», яка побачила світ у Києві торік?

– Безперечно, її вже оцінили у світі. Ми отримали кількадесят позитивних відгуків на неї від знаних академіків та професорів.

- Розповідаючи про презентацію монографії в обласній науковій бібліотеці, «Галичина» вже розкрила своїм читачам значення цього наукового доробку. Але в чому найбільша цінність «Землелогії...»?
 

– Мабуть, у тому, що в ній вдалося розглянути зусібіч природно-ресурсний потенціал Землі. Тобто ми з’ясували, скільки й чого з корисних копалин та інших цінностей ще маємо на планеті й наскільки того вистачить людству. На цій основі, до речі, мали б формувати свою екологічну політику уряди більшості країнѕ На сторінках книги читач ознайомиться зі світовим кадастром природних ресурсів: мінерально-сировинних, водних, територіальних, земельних, кліматичних, біологічних, енергетичних, рекреаційних. Подаємо й детальний аналіз такого потенціалу України.

Розглянули ми й глибинні процеси в надрах землі й обмізкували, як захиститися від їхніх небезпечних проявів – землетрусів, вулканів, цунамі, а то й повільних тектонічних рухів, які теж впливають на стан земної поверхні. Ми запропонували в книзі положення системи державного моніторингу і за так званими екзогенними геологічними процесами, в тому числі й такими, як зсуви, селі, карсти, підтоплення, осідання поверхні й т. д., що також становлять певну небезпеку для життя людей. Аналізуємо й імовірну загрозу для земної цивілізації від астероїдів та інших тіл, що кружляють у космічних просторах. Адже маємо знати про все, що потенційно чигає на наше здоров’я й життя, аби по можливості запобігти тим впливам.

Йде мова у книжці й про глобальне потепління та його наслідки для території України. Проте ми не просто знайомимо читачів з результатами наших досліджень на кшталт того, наскільки там підніметься поверхня океану, що затопить і  т. д. Ми і про це говоримо на основі аналізу тих тенденцій у різних країнах та подаємо технологічні системи, за допомогою яких можна запобігати тим чи іншим руйнівним природним процесам чи ефективно боротися з їхніми наслідками.

- Цікаво, до речі, що нині всі говорять про глобальне потепління, а маємо наразі в Європі суворі зими останніми роками. Як це розуміти?

– Здавалось би, це нонсенс. Але ми дослідили взаємозалежність локальних суворих зим і глобального потепління. Річ у тім, що Європу, як відомо ще зі школи, обігріває Гольфстрім – тепла підводна течія, що витікає з Мексиканської затоки і тече через Атлантичний океан. Якоюсь мірою вона, сказати б, стикається з островами ісландією та Гренландією. і тут мовби розділяється на два потоки – одна частина огинає ісландію й плине до Норвегії та Швеції, а друга повертає майже на 90 градусів і утворює так звану Гренландську холодну течію. Це мовби така собі двоповерхова-дворівнева дорожня розв’язка.

Через те, що льодовики Гренландії тануть, знижується солоність морської води, а Гольфстрім назагал теплішає, Гренландська течія піднімається чимраз ближче до поверхні океану, «дихаючи» на Європу своїм глибинним холодом. Якщо так триватиме й далі, то матимемо чимраз суворіші кліматичні умови саме на території Північної Європи. і це явище, як не парадоксально, справді викликало саме глобальне потепління світового масштабу. До речі, таку саму історію маємо з холодною течією Курасіву в Тихому океані, що огинає Камчатку, плине між японськими та курильськими островами. Вона так само  піднімається дедалі вище й перекриває теплі течії, які з Тихого океану йдуть у бік Японії. Отак ті чи інші місцеві кліматичні негаразди не зрозуміти, якщо не аналізувати глобальні процеси на Землі.

- Над чим нині працюєте?

– Якщо говорити про фундаментальні висліди, то незабаром видамо підручник для ВНЗ «Геологія з основами геоморфології», написаний у легкодоступній для студентства формі. А через рік чи, може, ще й до завершення 2010-го вийде друком двотомна монографія обсягом більше тисячі сторінок. Ми назвали її умовно «Екологія і здоров’я», але з таким самим успіхом її можна найменувати, скажімо, й медичною екологією чи ще якось інакше. Адже йдеться у праці про різні земні чинники, які мають певний вплив на самопочуття людей. Ми дослідили їх, систематизували і стверджуємо, що назагал наше здоров’я залежить від багатьох тих чи інших глибинних аномалій, які можуть гніздитися під домівками, офісами, кав’ярнями чи іншими місцями громадського призначення. І про це як вузьким фахівцям, так і широкому загалові теж варто знати.

До суто наукових доробок належить і те, що доклався до створення науково-технічного журналу «Екологічна безпека та збалансоване ресурсокористування». Це буде всеукраїнське періодичне видання – фаховий часопис Державної атестаційної комісії України. Нині триває процес його реєстрації в Мін’юсті. Він виходитиме в нашому університеті, і в ньому публікуватимемо статті науковців, докторантів, аспірантів, студентів. Але його тематика стосуватиметься не тільки екології нафтогазової галузі й не лише нашого регіону. В редколегії журналу – фахівці з усіх великих екологічних осередків України. Найкращі видатні екологи нашої держави творитимуть цей часопис. Тож намагатимемось, аби тут можна було найбільш об’єктивно викладати методичні і теоретичні фундаментальні й відповідно практичні засади природоохоронної діяльності. 

- Наскільки пригадую, після повені 2008-го ІФНТУНГ з власної ініціативи взявся було за напрацювання наукових основ запобігання таким стихіям. Чи ця робота триває й далі?

– Нас залучено до виконання державної цільової програми захисту басейнів рік Пруту, Дністра й Серету від катастрофічних повеней, яку Кабмін затвердив ще в грудні  2008-го. Програма розрахована до 2025 року, на її реалізацію передбачено 31 млрд. грн. Піввідсотка з цієї суми заплановано на здійснення наукових досліджень. Це нібито й небагато, але насправді того достатньо, щоби виконати великі обсяги робітѕ Однак наразі фінансування програми залишає бажати кращого. Приміром, у 2009-му надійшли кошти лише на спорудження чи ремонт кількох кілометрів дамб та берегозахисних укріплень і то лише в Івано-Франківську, на наукові ж дослідження не було виділено ні копійки. Цього року вже обіцяють профінансувати «теоретичні» статті витрат. Тим часом наш університет створює за рахунок власних коштів, спонсорських внесків та фінансів інших державних установ так званий Дністровський інженерно-екологічний протиповеневий полігон із центром у с. Маріямполі Галицького району. Нині там ремонтують приміщення, в якому розгорнемо польові лабораторії. На території цього полігону, десь на відтинку від Бурштина до названого села й нижче, відпрацьовуватимемо ті технологічні інженерно-екологічні заходи, які потрібно вжити, щоби знизити ступінь катастрофічності повеней на ріці.
інакше кажучи, ми, науковці, маємо з’ясувати, наприклад, де саме потрібно спорудити дамбу, щоби, скажімо, захистити від великої води Долину на Тлумаччині: якомога ближче до села чи трохи поодаль. Отже, мусимо насамперед здійснити абсолютно точні технічні розрахунки. Також відповідні наші накреслення враховуватимуть спеціалісти під час розчистки річкового дна, виправлення русла ріки чи зміни його профілю, що потрібно буде робити для того, аби водяний вал швидше збігав річищем і менше розливався берегами. За нами також визначення того, приміром, де саме потрібно будувати польдери – спеціальні великі водосховища по бокових притоках Дністра, щоби в них можна було затримувати частину великої води, а потім, коли пік повені спаде, поступово випускати її.

Втім, передусім завдання полягає в тому, щоби вивчити, чи доцільно взагалі споруджувати їх. Також потрібно прикинути на рівень наукової обррунтованості і пропозицію гідрологів, гідротехніків будувати у верхів’ях річок греблі, щоби спершу затримати стік, а потім, коли повінь спаде, поступово спустити воду. Дехто з раціоналізаторів пропонує навіть поставити там турбіни й виробляти гідроенергію. Але проблема в тім, що коли позводити такі перехоплювачі води, то під час навіть невеликих повеней затоплюватимуться певні масиви лісів. Крім того, сама така гребля мусить бути заввишки в кількадесят метрів. А це небезпечно з огляду на низьку якість сучасного будівництва.

Тобто є вдосталь питань, які потрібно вирішувати. Мушу відверто сказати: уникнути повеней неможливо. Якщо цього року не спіткає нас те лихо, то маємо бути готові до нього надалі. Тож поки не пізно, потрібно вжити максимум заходів, аби знизити рівень катастрофічності таких стихій. Щоб не відселяти потім людей, не відновлювати дороги, мости...