В ідеологічній системі будь-якої держави преса відіграє одну з ключових ролей. «Галичина» в цьому — не виняток. Сьогодні ми запросили на розмову людину, яка стояла біля її початків. Це Дмитро Захарук, голова облвиконкому Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання і народний депутат України першого демократичного скликання. Він і розповість нашим читачам про вихід першої демократичної газети державного рівня в Україні.

— Перш ніж повести розмову про створення «Галичини», розкажіть, пане Дмитре, що вас кинуло в журналістику?— Необхідність втручання в суспільні процеси. І я на той час мав уже певний досвід, адже був відповідальним секретарем обласної журналістської організації. В часи перебудови ми започатковували нові демократичні методи роботи. На звітно-виборному обласному зібранні журналістів так мене побив другий секретар Компартії Новицький саме за те, що ми вільно поводилися: не підготували списку президії, не проводили наперед заготовлені виступи і резолюції, а все відбулося в демократичному річищі. І я тоді вперше в житті злякався, бо завжди мав якийсь запасний варіант, а тут я тільки став секретарем і мені довелося шукати нове місце роботи. Тому я перейшов в агрофірму «Прут» на доволі цікаву посаду економіста-соціолога, яку сам придумав.— Хто підтримав ваш перехід і що було далі?

— Ткачук Василь Михайлович. Він — прогресивний чоловік був і ним досі залишається в тому плані. І знаєте, в агрофірмі так добре склалися умови при реформуванні сільського господарства, що я створив там центр аналізу і прогнозування розвитку. Ми тоді стали перед проблемою реклами. На той час взагалі не було реклами як такої. Я відчув, що потрібно було створити газету. Створення проекту газети «Агро» стало спільним проектом провідних журналістів області. Рішення приймав я, але враховувались усі пропозиції і побажання інших. Дуже довго шукав редактора, тому я взяв і очолив газету сам, бо не бачив іншого виходу. Газета вийшла. До неї потягнулися люди зі Львова, з Києва. Фактично тоді ми зробили першу в Союзі легальну демократичну газету з правом передплати по Україні, хоч виходили в селі.

— Створення газети «Галичина» випало  на той час, коли ви стали головою
облвиконкому.

— Так, це ще був Радянський Союз, доводилося вирішувати багато гострих питань. А оскільки голова був у подвійному підпорядкуванні: вертикальному — ти залежний від Ради міністрів, і в горизонтальному — від обласної ради, тому завжди було дуже складно. Як, не порушуючи закон, робити ті демократичні перетворення, задля яких ми й прийшли до влади. На той час «Прикарпатська правда» була спільною газетою обласної ради й облвиконкому, окрім того, давала колосальні прибутки. Через прокуратуру, через суди я почав домагатися, щоб вони віддали ті гроші, які належаться облвиконкому. І тоді було вирішено поділити «Прикарпатську правду». Річ була далеко не проста, як може видатися на перший погляд. За стіною — обком партії, «керівної і спрямовуючої сили суспільства». Начальника обласної міліції я ніяк не міг примусити, щоб він працював з нами — довів його до того, що він утік в іншу область. З обкомом розмови у нас були дуже цікаві. В одну п’ятницю мене призначили головою облвиконкому, а на другу — призначено пленум партії, адже комуністи ще при владі і ще не зрозумілиѕ і я сам даю особисте розпорядження про заборону проведення будь-яких зібрань у робочий час — вони скасовують пленум. Це, так би мовити, тло і преамбула до виходу нової газети. Але основними причинами були як діаметрально протилежні ідеологічні розходження з обкомом партії, так і стратегічні бачення майбутнього розвитку і України, і нашої області.

— Ідея створення газети появилася, очевидно, в контексті тодішньої політики обласної ради...

— Нам це полегшили інші справи, які обкому партії бачилися важливішими. Наприклад, ми встановили українським січовим стрільцям персональні пенсії місцевого значення. Зауважте, це відбулося в радянський час, і радянські пенсії! Тоді було таких «VIP-пенсій» три види: місцевого, республіканського, всесоюзного. Часом місцеві були вищі, ніж республіканські. Річ у тому, що січові стрільці, які пройшли концтабори і сибіри, взагалі не мали нічого, старенькі люди були абсолютно беззахисні. Цікаво, що тоді генеральний прокурор України Потебенько постійно тримав в Івано-Франківську одного зі своїх заступників, який весь час диктував прокуророві Андріуці протести на наші рішення. І з цієї ситуації вийшло таке ж саме. Приходить: «Ви порушилиѕ» Відповідаю: «Що порушили? Погляньмо на положення. В ньому сказано: «За особливі заслуги перед Батьківщиною. Наша Батьківщина — Україна. А твоя яка?».