Усі ми ще з пелюшок неодмінно стаємо споживачами товарів та послуг, які виробляють і надають нам інші члени суспільства. Захист наших прав як споживачів регламентується відповідним законом і мав би гарантуватися державою, бо інакше навіщо ухвалювали той правовий документ. Але чи завжди перемагає його величність закон і разом з ним споживач, змушений часом і через суд відстоювати свої зневажені права, з якими не бажає рахуватися виробник або продавець товару з прихованими дефектами? Історія споживацьких страждань галицького пенсіонера Івана Литвинця, яку наводимо нижче, спонукає багато над чим задуматися. Власне, вона передусім вчить, що покупець, котрому попався товар неналежної якості, повинен мати, з одного боку, рішучість добиватися справедливості правовими засобами, а з другого — неабияке терпіння. Бо зазвичай споживачеві треба бути готовим до нелегкого і тривалого обстоювання своїх прав.

Не мав дід клопоту — купив кольоровий телевізор...

86-літньому Іванові Литвинцю, який «воює» за ці свої права вже майже півтора року, не бракує такого золотого терпіння, підкріпленого, зауважу, певним знанням законів, хоч сам він не юрист за фахом. «Слава Богу, ще маю сили і до вас у редакцію приїхати з Галича», — каже пенсіонер.
Ситуацію, в яку потрапив не зі своєї вини, ветеран праці детально, із самого початку, описав у двох листах до газети (за проміжок часу між ними у справі появилися нові обставини). Його проблема воднораз і особиста, і по-своєму типова в сенсі тих халеп, що можуть спіткати кожного з нас, споживачів.

Як то мовиться, на схилі віку забаглося Іванові Йосиповичу придбати новий телевізор, аби дивитися випуски новин про життя країни і світу в соковитих барвах. Зайшов до розташованого в центрі Галича магазину «Технолюкс». Там уподобав собі «Сатурн» моделі ST 2904 і придбав його, заплативши 1 450 грн. за апарат із серійним номером 061304349 (на цей номер Литвинець, як стане зрозуміло з подальшого розвитку подій, вказав у своєму листі зовсім не випадково).

Під час гарантійного терміну в телевізорі виявилася несправність. Отож покупець 29 грудня 2008 р. повернув апарат у магазин — для здійснення його гарантійного ремонту. Адже в  ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» говориться, що продавець або виробник зобов’язані прийняти у споживача товар неналежної якості, в якому протягом встановленого гарантійного терміну виявлено недоліки, і забезпечити безоплатне для споживача усунення цих недоліків протягом 14 днів, а довший термін допускається лише за згодою сторін. На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки. Для цього продавець чи виробник повинні створити обмінний фонд товарів. У разі ж виявлення протягом гарантійного терміну істотних недоліків товару, які виникли з вини його виробника або продавця, споживач має право за своїм вибором вимагати від першого або другого заміни товару на такий самий чи аналогічний з числа наявних у нього або ж повернення сплаченої за товар грошової суми.  

У «Технолюксі» від І. Литвинця, котрий виявився чоловіком не лише наполегливим, а й досить-таки юридично «підкованим», прийняли на гарантійний ремонт придбаний ним тут телевізор і водночас відмовились на час ремонту надати йому в користування інший апарат: мовляв, забагато хочеш, чоловіче. Телевізор з дефектами магазин передав в івано-франківський сервісний центр «Бріз ЛТД». У квитанції, копію якої пенсіонер додав до свого листа в редакцію, зафіксовано модель та згаданий серійний номер телевізора, відмічено 20% зносу апарата, визначено термін виконання його ремонту —  12 січня 2009 р. Себто протягом двох тижнів, як і передбачає згаданий закон.

Як уже, мабуть, здогадався читач, на цю дату у сервіс-центрі ще й близько не були готові повернути телевізор у справному вигляді власникові. У магазині І. Литвинцю запропонували самому телефонувати працівникам «Брізу». А ті відповідали іванові Йосиповичу: «Чекаємо на деталі, потрібні для ремонту вашого «Сатурна». На початку лютого пенсіонер довідався, що у сервіс-центрі телевізора вже немає — його відправили ремонтувати аж в Одесу.

«Сатурн» перебував на гарантійному ремонті вже близько півтора місяця, тож І. Литвинець 9 лютого минулого року особисто вручив підприємцеві і. Камінському, якого вважав власником магазину «Технолюкс» (бо саме цей чоловік оформляв йому покупку «Сатурна», а потім приймав апарат назад для гарантійного ремонту) листа з вимогою замінити йому телевізор і виплатити неустойку. Не сам це придумав — так написано в законі. Але ігор Лазарович просто відмахнувся від «набридливого» покупця: мовляв, не має часу читати того листа.

Нарешті 16 лютого 2009 р. І. Литвинцеві привезли додому телевізор з гарантійного ремонту. «Сатурн» попрацював дев’ять днів і... екран погас. Як з подивом з’ясував для себе прискіпливий пенсіонер, це був уже не той апарат, що він придбав у «Технолюксі»: телевізор моделі ST 2904 мав зовсім інший серійний номер — 0613-043149. Виходить, і з другим «Сатурном» Іванові Йосиповичу не пощастило. 26 лютого він доставив цей апарат у магазин: «Або повертайте мені гроші, або ж дайте взамін інший телевізор, я готовий навіть доплатити». і цю свою вимогу, аби надати їй юридичної сили, Литвинець завбачливо оформив у вигляді листа, який вручив Камінському. Одначе той знову ж таки посміявся над пенсіонером: «Відповідати на ваші листи і повертати гроші не буду. Можете звертатися до суду, але й там нічого не доб’єтеся». Так, ніби Іван Йосипович сам же й винен у своїх митарствах зі злощасним «Сатурном», від яких заробив головний біль замість того, щоби втішатися з перегляду телепередач у веселкових барвах.

А для брата телевізор за... три гривні

Справді, нічого більше не залишалось громадянинові І. Литвинцю, як позиватися через суд із власником «Технолюкса». Номінальним власником магазину дещо несподівано для Івана Йосиповича виявилася С. Камінська — сестра і. Камінського, хоча торгував він тут сам. І почалася для пенсіонера ціла судова епопея. Розгляд справи гальмувався через неявки на судові засідання відповідача. Аж дев’ять їх знадобилося, щоб районний суд 9 червня 2009 р. виніс свій вердикт: стягнути з С. Камінської на користь І. Литвинця  1 450 грн. — вартість проданого товару неналежної якості, 507 грн. — неустойки за затримку вимоги про надання споживачеві товару аналогічної марки та 400 грн. — моральної шкоди.

Не погоджуючись із цим рішенням, Світлана Лазарівна подала апеляційну скаргу до вищої судової інстанції. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду області, розглянувши справу 29 вересня минулого року, рішення Галицького районного суду залишила без змін, за винятком відшкодування моральних збитків, у якому і. Литвинцю відмовила.

Та не поспішаймо порадіти, що нарешті перемогла справедливість щодо пенсіонера, котрий зазнав матеріальних і моральних збитків через продаж йому товару неналежної якості — кольорового телевізора, що мав би стати однією з маленьких радостей життя для людини на схилі віку. Задля цієї дорогої покупки старий чоловік довго економив на своїй пенсії, але й досі не повернули його кровних грошей за товар з «істотними недоліками», за термінологією закону. Бо хоч І. Литвинець подав у відділ державної виконавчої служби Галицького районного управління юстиції виконавчий лист районного суду про стягнення з приватного підприємця С. Камінської присудженої йому суми та свою заяву про примусове виконання судового рішення, виконати його знову ж таки виявилося складною проблемою. Іван Йосипович звертається усно й письмово у згаданий відділ і чує, що боржник відмовляється добровільно погасити борг за виконавчим листом. Отож державний виконавець Ростислав Гордійчук зрештою вдався до примусового варіанту — 27 січня ц. р. навідався з двома своїми колегами до магазину «Технолюкс» й описав телевізор «Томсон» сірого кольору для подальшої реалізації його виконавчою службою із вказаною метою. Зрозуміло, склали акт опису та арешту цього майна.

Але ви помиляєтесь, думаючи, що після того для пенсіонера засвітило світло в кінці тунелю у вигляді нового телевізора, який він зміг би придбати за відсуджені у продавця недоброякісного апарата гроші (ясна річ, вибирав би його вже в іншому магазині). Бо у нас приватні підприємці теж не ликом шиті. Щоб уникнути або принаймні максимально затягнути виконання судового рішення, Камінські придумали такий хитромудрий з погляду вітчизняної юриспруденції хід, що вам і не снилося.

Чи ж міг навіть уявити І. Литвинець, що вже його самого, споживача, приватний підприємець зробить відповідачем по справі? Через чотири місяці після рішення апеляційного суду,  5 лютого ц. р., І. Камінський подає до районного суду позов одночасно на відділ виконавчої служби районного управління юстиції, державного виконавця цієї служби, І. Литвинця і... на свою сестру С. Камінську. Просить суд визнати за ним право на телевізор «Томсон», вказаний в акті опису й арешту майна від 27 січня 2010 р., а отже, виключити апарат з опису та зняти з нього арешт. Мотивуючи свій позов, ігор Лазарович надає суду документи, які мали б засвідчити, що 14 жовтня 2009 р. С. Камінська розірвала з ним договір про оренду приміщення магазину (хоч орендна плата і була символічною — 1 грн. за місяць), а залишки товарів реалізувала йому. Якщо вірити доданим до позовної заяви в суд накладним № 25 і № 26, то Ігор Лазарович придбав у своєї сестри, уклавши з нею наступного дня відповідний договір, на суму 3 863 грн. 25 коп. не мало не багато — 374 одиниці товарів. Досить глянути на їх ціни у накладних — і мимоволі зринає асоціація про комунізм, яким дурили людям голови за хрущовських часів у колишньому СРСР: газова плита «ГЕФЕСТ» 1 200-С — 2 грн. 90 коп., конвектор «УЖГОРОД-20» — 1,30, котел Івано-Франківський КСГВ-7 — 1,60, холодильник «НОРД 244-010» — 2,50, мікрохвильова піч «LG MB-4027 C» — 1,10, музичний центр «PHILIPS MC-130» — 1,00, пральна машинка «АУРіКА» — 1,45, телевізор «САТУРН 54 2122» — 14,30, телевізор «THOMSON-28 DF 170G» (той самий, що його описав і арештував державний виконавець для погашення боргу підприємця перед покупцем, залишивши апарат на тимчасове зберігання в магазині) — 3 грн. і т. д. Стає зрозумілим, що побутову й електротехніку за такими сміховинними цінами сестра «продала» братові, аби заплатити якомога меншу суму податку з доходів фізичних осіб.

Навіть далеким від комерції людям одразу впадає в око фіктивність цієї оборудки з розірванням договору про оренду приміщення магазину та зміною власника товарів. Невже Камінські затіяли її лише задля того, щоб не повернути пенсіонерові гроші за той злощасний «Сатурн»?

«Розглядайте справу вже без мене...»

Днями районний суд відмовив І. Камінському у задоволенні його позову, але той має право ще подавати апеляції на це судове рішення. І. Литвинець, звичайно ж (і не без підстав), сподівається, що воно не буде переглянуте. Але й тоді доведеться зачекати на відшкодування збитків за проданий йому товар неналежної якості, поки виконавча служба не реалізує телевізор «Томсон» для виконання рішення суду.

Словом, для Івана Йосиповича одіссея із «Сатурном» усе ще триває. Проте він за вдачею оптиміст і не втрачає надії на результативне для нього завершення історії з дефектним телевізором. Хоча після участі у 12 (!) засіданнях районного та апеляційного судів за двома справами, що стосуються підприємців Камінських, і написав судові заяву, щоб надалі справу розглядали без його присутності. Бо від тієї майже півторарічної тяганини з обстоюванням своїх прав споживача ветеран праці уже відчув закономірну для нього, 86-літнього, фізичну втому. Але не моральну. Якби ми всі у захисті цих своїх прав були такими ж наполегливими, як Іван Йосипович, добивалися неухильного дотримання продавцями й виробниками вимог закону, то напевне ж наші, споживачів, відносини з ними будувалися б на дійсно партнерській, паритетній, правовій основі і набагато поменшало б подібних до описаного прецедентів неповаги до покупця.