Минулої неділі в Івано-Франківську перебував відомий український політик, лідер партії «За Україну!» В’ячеслав Кириленко, якого донедавна вважали за одного з найближчих соратників Віктора Ющенка. Перед установчою конференцією обласної організації партії В. Кириленко дав ексклюзивне інтерв’ю для газети «Галичина», в якому охарактеризував нинішню критичну ситуацію в таборі національно-демократичних сил. Перше запитання, звичайно, стосувалося причин самостійного політичного «плавання» Кириленка, який раніше був і правою і лівою рукою Ющенка в «Нашій Україні».

— Всі патріотичні сили нині перебувають у ненайкращому стані, — стверджує В’ячеслав Кириленко. — А це означає, що мусить бути пропозиція нової національної демократії. Ситуація така, що жодна з чинних патріотичних партій самотужки не може розв’язати тих проблем, які постали перед країною. Це по-перше. А по-друге, українська політика, яка взагалі позбавлена національно-демократичної складової, не може бути українською політикою на захист суверенітету й  територіяльної цілісности. Тому нині відбувається процес такого розмивання національної демократії, розпорошення. Одні пристають до одних, інші — до других. У цій ситуації можна сидіти склавши руки й чекати, що десь хтось реформується. А другий варіант — це самим діяти й пропонувати патріотичним людям нові форми участи в політичному процесі. Як людина активна я обрав другий варіант. На мою думку, платформа нової національної демократії — це партія «За Україну!». Ну а оцінку нашим зусиллям і правильності наших думок дадуть люди. Будемо активними — люди підтримають. Будемо такими, як усі, будемо хитатися з боку в бік, не будемо послідовними й принциповими, люди дадуть негативну оцінку.

— Партія «За Україну!» сповідує національно-демократичну ідеологію. А чи має вона якісь особливості, які б її чимось відрізняли від інших?

— Щодо нової програми, то це новаторський текст. Ми його ухвалимо на з’їзді, який відбудеться наприкінці вересня — на початку жовтня. Він відкритий до обговорення на нашому сайті. Там речі названі своїми іменами: мова йде про всі ключові рішення, які необхідно прийняти, щоб, з одного боку, зміцнити суверенітет, незалежність, а з другого — модернізувати країну. Тобто мова йде про соціально-економічні реформи також, а може, й у першу чергу.

З приводу відмінности в політичній практиці, то для патріотичних сил останнім часом основна проблема — брак єдности слів і дій, а також те, що під ширмою-вивіскою національної демократії сховалася чималенька кількість кон’юнктурників, тих, хто відразу після Помаранчевої революції вихолостив національно-демократичну сутність багатьох формально патріотичних партій. Нині, коли Янукович прийшов знову, все це видно як лавиноподібний процес. Люди пропадають, не беручи участи в сесіях місцевих рад, там, де розглядають принципові політичні питання, у засіданнях своїх партій. Пропадають, маю на увазі, політично. Бо обирають хоч маленьку, але посаду, а не відстоювання тих принципів, заради яких вони нібито вступили до цих партій. Оце загальна проблема всієї національної  демократії. Моє завдання — щоб таких речей за жодних обставин не відбувалося в новій партії «За Україну!».

— Ваша партія буде опозиційною до владного режиму Януковича. А от що саме не влаштовує вас у політиці нинішньої влади?

— А ми ж, до речі, відразу це сказали, як тільки Янукович переміг на виборах.  Група «За Україну!» в парламенті не хиталася, не вагалася, ми чітко сказали, що коаліції з Януковичем не буде, бо нас турбувало питання ревізії всієї гуманітарної політики, можливої передачі росіянам газотранспортної системи, вирішення питання про довічне базування Чорноморського флоту РФ в Україні та інші кроки, скеровані на згортання суверенітету. Я виступив з такою заявою наступного ж дня після обрання Януковича, ще до «харківського пакту», ще до призначення міністром освіти Табачника і до інших абсолютно непривабливих речей.

На жаль, я не помилився в оцінці намірів Партії регіонів. Помилялися мої колеги, які вели переговори про створення з ними широкої коаліції й трохи не перетворилися на матеріал для політичного угноєння, для реалізації Партією регіонів своїх поглядів.

Тому ось цей курс влади, який є, по суті, реваншистським, антиукраїнським, нас не влаштовує. Питання полягає в системному опонуванні цьому курсу. І поки влада взагалі не чує опозицію, ми стоїмо перед необхідністю активізації позапарламентських зусиль. Бо в демократичній країні працює зв’язка влада-опозиція. Якщо країна демократична, опозицію в парламенті чують і враховують її аргументи при прийнятті рішень. В українському парламенті цього тепер немає взагалі. Значить, треба, щоб говорило громадянське суспільство, громадські, студентські організації, профспілки, просто активні люди, які можуть демонструвати свою незгоду з діями влади. Звичайно, в конституційний спосіб.

— Опозицій в Україні багато. Чи можуть вони, розрізнені, протистояти тому «бульдозеру», яким нині Партія регіонів згортає все українське? Здається, вас недавно бачили на спільному мітингу разом з Ю. Тимошенко. А наскільки можлива опозиція без участі БЮТ?

— Опозиція повинна координувати свої зусилля. Я не бачу ніяких перешкод у тому, щоби всі опозиційні середовища працювали разом. І в мене немає упередження щодо будь-якої фігури. Якщо ставити собі за мету згадувати лише минулі помилки, то тоді опозиція буде з’ясовувати між собою стосунки на радість Партії регіонів. Якщо від цього абстрагуватися й спільно діяти, тоді наша сила буде встократ більшою. Я стою саме на такій позиції. Проведено три опозиційні мітинги в Києві, в усіх трьох брала активну участь партія «За Україну!». Ми й надалі будемо об’єднувати зусилля з усіма опозиційними силами, і в т. ч. із БЮТом, і в т. ч. зі «Свободою», і з іншими, якщо вони хотітимуть спільно працювати. і для мене в діяльності опозиції головним є словосполучення «спільні дії» з  акцентом на слові «дії». Тому мене менше цікавлять спільні засідання в спільних президіях, а більше цікавить спільна діяльність. У принципі таку мою позицію сприймають всі.

— Українці завжди мудрі пізнім розумом. Якщо виходити з нинішньої ситуації, коли вже зрозуміло, що роблять переможці виборів і далі робитимуть, чи голосування проти всіх було правильною тактикою під час виборів? і взагалі чи мудро було через несприйняття вождями одне одного піддавати загрозі національні завоювання за 20 років?

— Невдача демократичних сил на останніх президентських виборах — це спільна провина всіх вождів. І перших вождів Помаранчевої революції — Ющенка і Тимошенко, і тих менших вождів, які всі побігли на президентські вибори, заважали один одному, вносили сум’яття у без того нестрункі лави демократичних сил і, по суті, забезпечили перемогу В. Януковича.

Одноосібної провини нема, це спільна провина всіх причетних до влади за останні п’ять років. Просто одні мають силу це визнати, а інші — ні. Поки хтось із демократичних політиків вважатиме себе безгрішним, доти оці суперечки не вщухатимуть. А той, хто наполягатиме на аналізі минулих помилок колишніх опонентів, той просто сам себе виведе за дужки політичного процесу.

Нині треба шукати те, що нас об’єднує, щоб протистояти Януковичу, а не згадувати те, що нас роз’єднує, навіть попри наявність відмінностей серед опозиційних сил. Вони є не так у програмах, як у практиці. Але я переконаний, якщо об’єднання опозиції буде не на вождистській платформі, а на ідеї, то воно буде довгостроковим і дасть результат.

— Ви почали запроваджувати нову політичну моду на символіку...

— Нині багато хто не готовий до гострих радикальних дій, і це використовує ПР й закручує гайки все більше. Але й багато хто готовий до демонстрації своєї незгоди з курсом Януковича. Тому я закликаю всіх українців одягнути щось синьо-жовте на одяг. Прошу, щоб ви написали про це в своїй газеті.

— Обов’язково!