Андрей ХАДАНОВІЧ: «Білоруська культура закінчується на рівні біатлону і хокею»

Зліва направо: представники сучасної опозиційної білоруської   літератури Андрей Хадановіч і Барис Пятровіч

Попри близькість кордону і безвізовий режим, українці небагато знають про сусідню Білорусь та її культуру. Гарною нагодою довідатися трохи більше є щорічний фестиваль нецензурованої сучасної білоруської літератури «Білоруська весна», в рамках якого до Івано-Франківська завітали письменники Андрей Хадановіч і Барис Пятровіч. Обидва пишуть білоруською мовою і належать до Незалежного (від держави - авт.) союзу письменників, через що змушені друкуватися виключно у недержавних видавництвах і розповсюджувати свої книги самотужки. Обоє занесені відділами ідеології до «чорного списку», що означає заборону виступати у школах, бібліотеках та університетах. Побувавши в Україні, Андрей і Барис зауважили, що у нас ще є час і можливість не допустити повернення схожого сценарію, але небезпечні паростки уже помітні.

Попри близькість кордону і безвізовий режим, українці небагато знають про сусідню Білорусь та її культуру. Гарною нагодою довідатися трохи більше є щорічний фестиваль нецензурованої сучасної білоруської літератури «Білоруська весна», в рамках якого до Івано-Франківська завітали письменники Андрей Хадановіч і Барис Пятровіч. Обидва пишуть білоруською мовою і належать до Незалежного (від держави - авт.) союзу письменників, через що змушені друкуватися виключно у недержавних видавництвах і розповсюджувати свої книги самотужки. Обоє занесені відділами ідеології до «чорного списку», що означає заборону виступати у школах, бібліотеках та університетах. Побувавши в Україні, Андрей і Барис зауважили, що у нас ще є час і можливість не допустити повернення схожого сценарію, але небезпечні паростки уже помітні.

- Що означає бути сучасним білоруським письменником чи поетом? Назва фестивалю вказує на існування певної боротьби, спротиву.

Андрей:

Холєра його знає, як правильно сказати, бо щодо всього склалися певні стереотипи. По-перше, ніхто письменників у Білорусі не розстрілює і не саджає у тюрми. Коли говорять, що саджають, то це неправда. З іншого боку, ми належимо до, можна сказати, нелегальної спілки письменників, яка певним чином змагається з режимом, чи то режим змагається з нею. Але сказати, що влада змагається з письменниками, - теж не цілком правда, вона просто не виконує тої ролі, яку могла би. Сьогоднішня білоруська влада байдужа до культури, вона любить спорт і пропагує його. Білоруська культура закінчується на рівні біатлону і хокею, часом бувають народні танці з хлібом-сіллю і вишиванками. У влади є апломб, що письменник - це баласт, дармоїд.

У нашого Президента є радгоспний пострадянський комплекс нижчості білоруської мови.

Його покоління їхало з хуторів та сіл у міста і робило кар'єру, відмовляючись від рідної мови і вивчаючи російську. Я думаю, що він, як і раніше, вважає російську мову престижнішою і більш статусною. З іншого боку, йому здається, що він розмовляє білоруською. Але він говорить трасянкою (суржик, суміш російської з білоруською - авт.). Коли в державі існують дві мови, одна з яких є сильнішою, а інша потребує підтримки, зрозуміло, що інша програє, коли зовсім нічого не робити. В Україні видавати книжку українською і російською - це дві різні фінансові історії, для одних податки вигідніші. В Білорусі такого взагалі немає. Якщо ти недержавний видавець, найбільша проблема - чи потраплять твої книжки у книгарню. Бо у нас діє контрактна система і телефонне право. В будь-який момент може подзвонити чиновник і сказати: «Цього письменника ми не рекомендуємо для продажу». І директор вибачається перед видавцем або не вибачається і просто викидає книжку з книгарні. У мене була така ситуація щодо однієї моєї книжки.

- Білоруська влада щось робить для підтримки білоруської мови?

Андрей:

Білоруська мова за останні 15 років просто зникла з телевізора, радіо, а коли з'являється, то в якості такого маргінального, необов'язкового, як частушечка, додатку. Уявіть випуск білоруських новин - усе російською мовою. А потім прикольний чувак у народному костюмі і солом'яному капелюсі розповідає прогноз погоди білоруською. Нібито й звучить мова, але статусно кожен розуміє, що це така цяцька на додаток. А коли керівництво не говорить твоєю мовою, то звичайна людина думає, що це непрестижно і чому я маю тоді нею говорити, що це мені дасть? І не буде напружуватися. У нас дві державні мови, а коли можна вибирати, то зрозуміло, що лінива людина не буде напружуватися і вибере російську, а не білоруську.

- А чи є достатньо читачів, які хочуть читати білоруською?

Андрей:

З цієї ж причини, що існує негласна цензура і самоцензура, літератор, який пише білоруською, є трішки більше, ніж літератор. Його читачі шукають у його поезіях певні еквіваленти своєму поняттю свободи. Але донедавна пам'ятаються літературні вечори, які забороняються за тиждень до початку, а потім переносяться в інше місце, і лишається кілька днів, щоб повідомити людей. Починаєш дзвонити всім по мобільнику і думаєш, чи прийде хтось, чи не прийде. А приходить п'ятсот людей, і зала не може вмістити всіх охочих. Таке було два роки тому. Поезія стає для когось формою протесту, для інших - можливістю потусуватися, побачити своїх. Ще хтось думає, що вийти на мітинг небезпечно і неефективно, бо це нічим не закінчиться, а по задниці можуть надавати. А прийти на вечір поезії - тобі за це нічого не буде, але свою позицію ти проявиш.

З іншого боку, коли книжки немає у книгарні або вона лежить на найнижчій полиці у найбільш незручному місці, так що її не знайдеш, тоді більше людей ходить на живі презентації. Потім буде черга за книжками і автографом літератора. Але і на це є начальство, яке може не дозволяти такі зустрічі. Поки що все тримається. Письменнику просто доводиться бути не таким лінивим, їздити на такі зустрічі, менше сидіти за столом, а піарити свою літературу самому, бо інакше цього ніхто не зробить. У нас немає ні літературних агентів, ні культурних менеджерів чи організаторів літературних зустрічей. Письменники всім самі займаються.

- З чого, власне, почалося протистояння білоруських письменників і влади?

Барис:

Я не знаю, з чого почнеться протистояння письменників і влади в Україні, але я бачу, що воно неминуче почнеться. У нас все почалося з мови. Лукашенко в 1995 році урівняв у правах російську і білоруську мови. Письменники відразу були проти цього: вони розуміли, до чого це призведе. Це призвело до панування російської мови і до звуження сфери діяльності білоруської мови. Сьогодні у Мінську і в цілій країні майже немає білоруських шкіл, тільки по селах сховались. Немає жодного білоруськомовного ВНЗ, що робить непрестижною саму мову. Є факультети білоруської філології, але немає білоруськомовної математики, фізики, хімії. Та й навіть на білоруській філології на заняттях звучить білоруська мова, а вже на перервах студенти між собою спілкуються російською. Тим більше, російською вони спілкують на вулиці і вдома.

Андрей:

Мова стала політикою. Те, що ти розмовляєш білоруською, пишеш білоруською, одразу трактується як твоя опозиційність. Нетолерантність і неблагонадійність. Ти можеш писати про кохання, про щось ліричне, але все одно знайдуться люди, які з самого факту білоруськомовності написаного зроблять політичне висловлювання.

Барис:

Далі почався утиск Союзу письменників. Зараз у нас два Союзи - наш, незалежний, і провладний, пролукашенківський. Спочатку у нашого Союзу забрали будинок літератора, потім забрали видання. Держава приватизувала ці видання, призначила своїх редакторів і таким чином ввела цензуру. Такої цензури, яка була при СРСР, у нас немає, але є цензура після виходу часопису чи виходу книги. Але це може бути ще гірше, бо коли була цензура, то редактори чітко знали, що можна друкувати, а що ні. А тепер редактори постійно думають: «Чи не ризикую я своїм майбутнім, своєю кар'єрою, якщо надрукую це?» Письменник і редактори часом перестраховуються, і таким чином виникає самоцензура. Вона ще страшніша.

Усі члени нашого Союзу у «чорному списку». Це означає, що є проблема з організацією літературних зустрічей. З Міністерства культури, Міністерства інформації і Міністерства освіти в усі школи і бібліотеки прийшов лист, яким забороняється організація зустрічей з членами нашого Союзу. Зі шкільної програми у 2007 році виключили твори письменників-членів нашого Союзу. Боюся, щоб у вас не повторилося те саме, що у нас. Бо у 2007 році виключили з програми, фактично, найкращих білоруських авторів, які писали білоруською. Натомість включили новий розділ «Російськомовна література Білорусі», куди увійшли твори маловідомих російськомовних письменників, лояльних до влади. Підручники переписали. Там були і мої твори, і багатьох моїх колег.

- А як співіснують два Союзи письменників?

Влада у 2006 році створила паралельний Союз письменників, і зараз усі фінансові потоки скеровані лише на нього. Книжки членів цього Союзу вільно видаються, зустрічі проходять. Протистояння нашого Союзу з цим провладним останнім часом ще більше загострилося, бо керівник того Союзу весь час розсилає листи у райвиконкоми, при яких діють відділи ідеології, як колись при СРСР, які відслідковують ідеологічну ситуацію. Ці відділи стежать, щоб письменники з «чорного списку» не приїжджали в райони, не виступали у школах, їх книжки не видавалися. Директор школи, директор бібліотеки чи декан факультету повинні питатись таких ідеологів, кого запрошувати на зустрічі, а кого ні.

В лютому цього року з адміністрації Президента був розісланий лист в усі ідеологічні відділи країни з таким змістом, що членам нашого Союзу, які працюють в державних установах, рекомендовано або написати заяву про вихід з Союзу, або звільнити посаду. Це незаконно і неконституційно, але це є. Це було зроблено тому, що у нашому Союзі 500 членів, а у провладному ледве назбирали 400. На перший установчий з'їзд провладного Союзу запросили всіх міністрів, всіх редакторів районних та інших газет, і всіх тих, хто був присутній на з'їзді, навіть тих, хто не написав жодного рядка за ціле життя, гуртом записали у члени Союзу письменників. Але це страшна річ, бо таким чином нівелюється звання письменника.

- Як ви друкуєте свої книги? Є якісь секрети обходження «чорних списків»?

Мої книги не виходять у державних видавництвах з 94-го року. Ми навчилися виживати самостійно. Друкуємося у недержавних видавництвах, але малими тиражами і за власний кошт. Крім того, можна видавати книгу у Санкт-Петербурзі, Смоленську, у Вільні. Тобто видаємо насправді у Мінську, але на книзі позначено, що вона видана у Петербурзі, Смоленську... Але такі книги, звісно, не приймають у магазин. Можуть брати хіба у «Букініст». Що ми і робимо - здаємо свої книги у «Букініст». Книги можна продавати на презентаціях. Тому письменники, як ми жартуємо, перетворилися на книгоносів. Сідаємо на потяг, веземо з собою книги, і на зустрічах відбувається безпосередній контакт з читачами. Це дуже важливі зустрічі, особливо для людей у районах, яким важливо бачити, що вони не самі, що є інші люди, яким не байдужі білоруська мова і культура.

Довідка ГК

Барис Пятровіч - прозаїк-модерніст, головний редактор незалежного часопису «Дієслов», один з керівників Незалежного союзу білоруських письменників. Автор книг прози "Лови" (1992), "Сон між почвар", "Щастю бути", "Життя не страшне: фрески" (2008).

Андрей Хадановіч - поет, перекладач з французької, української і польської мов, керівник білоруського Пен-клубу. Автор книг віршів «Листи з-під ковдри» (2002), «From Belarus with Love» (2005), «Старі вірші» (2003), «Земляки, або Білоруські лімерики» (2005).

Твори цих та інших білоруських письменників в оригіналі шукайте у книгарні «Є» на «Білоруській поличці».

Галицький кореспондент

28 Травня 2010, 15:16

Галицький кореспондент
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47