Кожен місяць викликає свої асоціації. Вересень — розгублені дітки, які вперше переступили поріг школи, січень — це новорічні вогні та світло різдвяної зірки, а кінець травня — «останні дзвоники» та випускні у школах. Кожного року вони відбуваються за звичним, майже незмінним сценарієм: білі банти майже дорослих школярок, сльози щастя та розлуки на очах учителів, випускників, їхніх батьків і нова дорога до знань, яку називають студентською. Також вони є чорно-білими, адже не тільки веселі чи тільки сумні — змішані, бо символізують прощання і зустріч одночасно: 11 років школи вже майже позаду, а що чекає на них — красивих та юних — не знає ніхто.

Напередодні довгожданого чи не дуже шкільного випуску я зустрілася з учнями 11 класу обласної спеціалізованої школи-інтернату «Фізико-технічний ліцей при ІФНТУНГ». Розмовляла з ними про готовність до прощань зі школою, студентського життя, дорослішання та дізналася за чим, суто шкільним, найбільше сумуватимуть вони в своїх омріяних ВНЗ.

Там, де нема бордових піджаків

Першим зі своїми планами на майбутнє та побоюваннями поділився випускник Олексій Буник. Своє навчання планує продовжувати на фізичному факультеті у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка. «Останній дзвоник» — останнє шкільне свято — сумне свято. Адже не дуже весело прощатися з рідним ліцеєм — потужним навчальним закладом нашої області. Найбільше сумуватиму за однокласниками та шкільними буднями — моїм дитинством. Розумію, що доросле життя означає самостійно робити вибір, а в школі ще можна було побавитися і подурітиѕ Чи готовий до нього? Ніколи дорослим не був, отож не можу сказати — готовий чи ні, сподіваюся що так. Як готуюсь до випускного? Не дуже — купив костюм та й усе».

Для Андрія Возняка «останній дзвоник» та випускний — можливість в урочистій атмосфері зібратися з усіма своїми друзями, вчителями та перегорнути сторінку ліцейного життя — перейти на студентський рівень. «Насправді це дуже важливий момент і його нелегко пережити. Випускний недарма відзначають помпезно, адже це остання зустріч перед університетом, дуже символічна, бо наступного дня прокидаєшся уже абітурієнтом. Якщо в шкільному житті вчителі завжди допомагали, підштовхували до навчання, то в університеті треба самому себе контролювати, всі проблеми взяти на свої плечі, — як кажуть, від «А» до «Я».

Найбільше сумуватиму за вчителями, ліцеєм, довгим коридором на п’ятому поверсі та людьми, з якими бачився щодня», — розповів Андрій.
«Останній дзвоник» — свято закінчення навчального року для всіх школярів, а випускний — прощання лише найстарших учнів зі своїм навчальним закладом. Для мене він багато означає, адже, можливо, востаннє побачу багатьох однокласників. Цей останній місяць на уроках приглядаємося одне до одного, щоб запам’ятати назавжди. Ці свята викликають і сум, і радість водночас, бо не дуже хочу їхати з івано-Франківська. Чесно кажучи, боюся вступати, тому багато спілкуюся з людьми, які вже навчаються в київських ВНЗ, далеко від своїх родин, думаю, я теж впораюся», — переконаний Андрій Двояк.

Петро Кузів готується до випускного по-своєму — обмінюється з однокласниками номерами телефонів та емейлами. «Останній дзвоник» для нього суто формальність: означає кінець навчального року, а випускний — сумна, можливо, остання зустріч з рідною школою. «Сумно залишати ліцей, та все ж варто дивитися в майбутнє і йти вперед. Мені не вистачатиме бордових піджаків ліцейної форми, однокласників, перерв, на яких багато спілкувалися, і звичайно, вчителів. Чи готовий до дорослого життя, буде видно з 1 вересня, після вступу у КПі на факультет мікроелектроніки. Такі побоювання мені вже відомі, адже сам зі Станькови Калуського району, коли вступив до ліцею, переїхав до Івано-Франківська, жив у гуртожитку. Тепер майже така ж ситуація, котра вимагає бути відповідальним, вміти правильно чинити та вирішувати самому за себе».

Інші ролі вже зайняті

Наскільки цьогорічні випускники готові продовжувати свій шлях студентською дорогою покаже життя. А наразі варто зупинятися і запам’ятовувати миті, адже саме «останні дзвоники» та випускні — це ті миті, що збережуться в пам’яті і  дитячою безтурботністю. Це дні, коли ти дякуєш школі, а вона — тобі. Можливо, за кілька років, переглядаючи фотографії, дивуватимешся: «Невже це я?»

І можливо, знову, хоча б на день, захочеться повернутися до свого класу, парти та улюбленого довгого коридору. Проте це все буде потім. А наразі на часі — символічні прощання зі школою, зовнішнє незалежне оцінювання та вступна кампанія. А щоб вони їх успішно пройшли — наші найщиріші побажання.

«Як писав Олександр Олесь, «з журбою радість обнялась», адже і сумно прощатися з уже рідними учнями і радісно водночас, бо прийдуть нові школярі. А побажати хочу таке: реалізувати себе! Жити у вільній незалежній самостійній багатій Україні, не заробляти за кордоном, а «будувати Америку» у нас!», — каже директор ліцею Мирослав Янишівський.

Самі ж випускники, які уже ось-ось переступлять шкільний поріг, теж мають що сказати на прощання та удачу таким же як вони.

«Будьте собою, бо всі інші ролі вже зайняті», — щиро бажає Олексій Буник. Андрій Возняк зичить успішного вступу до університету та хорошої роботи, а Петро Кузів — щастя.

«Тепер треба якомога більше фотографувати, — переконаний Андрій Двояк, — та налагодити стосунки з усіма однокласниками, щоби не залишити поганих спогадів про себе, якомога більше приглядатися до всіх і запам’ятовувати».

А від себе бажаю вам, цьогорічні випускники, впродовж усього життя зберегти у серці іскорки дитинства і здатність до мрій!