ТзОВ «Місто-НВ» починалося з невеличкого колективу — семи працівників, на озброєнні яких були ксерокс, різограф та єдиний комп’ютер. А народили ідею друкарської справи Роман Онуфріїв і Петро Гавриш, які й нині є співвласниками товариства, котре налічує понад 50 фахівців і активно модернізується. Таким чином з «нічних волоцюг» (так називався пластовий гурток, скорочено — НВ) підприємство стало найпотужнішою друкарнею в області.

Про друкарський світ «Міста-НВ» ділиться відвертими враженнями заступник директора і керівник газетного виробництва Роман Ткачук.—

— Романе, а з чого ви починали?

— То був час, коли державні підприємства банкрутували і закривалися. Тож виникла ідея купити друкарську машину. Коштів не було — взяли кредит і придбали ротаційне обладнання, на якому можна було видрукувати восьмисторінкову газету. А у повному кольорі — тільки першу і останню сторінки. Але час невтримний — газети почали виходити на 16 сторінках чи на 20, більшість ставали повноколірними. Зокрема і «Галичина». Тож ринок спонукав придбати новішу і сучаснішу машину, на якій можна було друкувати одночасно 24 сторінки, фальцювати і складати. Бо і пошта не хотіла приймати газети, які були не складені. Придбали також і нову фотовивідну машину, тож не маємо жодних проблем з кольороподілом. Є і ниткозшивальне обладнання для виготовлення книжок і т. д.

— Чи легко бути лідером друкарства? Зокрема у сучасних ринкових умовах?

— Маємо багато замовників. Як правило, коштів не вистачає і їм, і нам. Тож інколи замовники можуть розраховуватися і після реалізації своєї продукції. Хоча через кризу підприємство за поліграфічні матеріали змушене платити тільки попередньо. Отож і нам нелегко. Особливо з друком газет. Адже з 1 червня ми друкуватимемо вже всі районки. А загалом близько 30 часописів випускає у світ «Місто-НВ». І не всі мають можливість попередньо проплачувати за наші послуги. Особливо приватні. Друкуємо на папері польського виробництва — він оптимальний і за якістю, і за ціною. Звичайно, є й російський. Але газетам нині він не по кишені. Наш, жидачівський, папір — відверто неякісний. Хоч дорожчий ніж польський.

— А як у новітніх умовах власне народжується друковане слово?

— Весь технологічний процес його підготовки й друку можна виконувати і безпосередньо у нас. А ті газети, що мають редакції, передають нам уже підготовлені і зверстані номери на електронних носіях. Перевіряємо всі плівки — кожну сторінку. А далі — монтаж, найвідповідальніший етап процесу. Виготовлення пластин, їх проявка, налагоджувальні роботи і власне друк газети. Деякі професії, які були у роки так званого високого друку, вже стали неактуальними. Вже нема, наприклад, лінотипістів, гравірувальників, фотоцинкографів, стереотипниківѕЇх нині заміняє комп’ютер. Залишилися монтажисти, друкарі, приймальники та ін. Офсетний цех очолює Орест Гавриш, а Михайло Рипан — начальник газетного. Це керівники двох основних виробничих структур на підприємстві. Всі операції дуже відповідальні, але серцем процесу я б назвав роботу монтажиста, а відтак — друкаря. Колектив наш професійний. Є молодь, а є чимало працівників з колишньої обласної друкарні — на палітурній дільниці та офсетному друку. Тож недарма «Місто-НВ» друкує все, що друкується на папері, — від візитівок до книжок. Головне — все на своєму обладнанні, кожен крок виготовлення тієї чи іншої друкованої продукції. Наприклад, офсетний цех має чотири машини, серед яких найсучасніша — німецький п’ятиколірний «Roland-300». Є три  машини і в ротаційному, чи газетному, цеху. Виробничі площі «Міста-НВ» займають понад півтори тисячі квадратних метрів. Маємо і  нові приміщення друкарні. Обсяги виробництва такі, що використовуємо по 50—60 тонн паперу щомісяця. І творимо світ друкованого слова. Чи, як ви жартуєте, — територію «Міста-НВ»...