Недавно у Греноблі (Франція) на 81-му році померла визначний педагог, культурно-громадська діячка Галина Хоткевич — донька Гната Хоткевича. Життя цієї непересічної людини, яке перетиналося і з нашим краєм, варте того, щоб розповісти про неї широкому читацькому колу «Галичини».
Дитинство Галини Хоткевич було затьмарене арештом батька, якого за абсурдним звинуваченням у шпигунстві 8 жовтня 1938 року розстріляли в підвалах тюрми НКВД в Харкові. Відтоді для малої Галини, як і для її родини, почалися тяжкі випробування: тавро «ворогів народу», цькування, голод, побутова невлаштованість. Волею долі Галина опинилась у Франції, де їй довелося вживатись у місцевий побут і вивчати французьку мову. Але вона ніколи не забувала Україну, створювала українські осередки, підтримувала зв’язки з рідним краєм.
Після набуття Україною незалежності, в серпні 1993 року Галина Хоткевич була учасницею Першого світового конгресу гуцулів. Згодом вона ще декілька разів відвідувала Гуцульщину, гостювала в Арсеничів в Івано-Франківську та в Криворівні та Красноїллі, де жив і творив її славний батько. 1997 року виступала в Харкові, Києві, Львові, Рівному на урочистостях з нагоди 120-річчя від дня народження Г. Хоткевича.
Завдяки її ініціативі й наполегливості за підтримки харківської української громадськості в селищі Високому, де вона народилася 2 червня 1929 року, було відкрито кімнату-музей Г. Хоткевича (нині – філія Харківського літературного музею), проводиться Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах ім. Г. Хоткевича. Коштом доньки видано низку творів зі спадщини батька.
Під час зустрічі з Галиною Хоткевич в Івано-Франківську на її прохання автор цих рядків передав експонати про Гуцульський театр Г. Хоткевича для експонування в Харківському музеї. Згодом до мене потрапили листи Галини Хоткевич до її матері Платониди, що їх зберігав професор Володимир Полєк. Ці листи я з приємністю передав авторці, яка вважала, що вони після смерті матері десь загубилися.
При особистих зустрічах та в листах Галина Хоткевич розповідала мені, що вона вчила французьких вагітних жінок українських колискових, пропагувала українське мистецтво у Франції. Які старання вона робила, щоб гідно пошанувати творчу спадщину батька, як раділа, коли довідалася про те, що Красноїльський театр 1999 р. вдруге підтвердив звання народного та успішно виступив з виставою «Гуцульський рік Г. Хоткевича» в Києві
26 березня 2000 року на міжнародному театральному фестивалі «Мистецьке березілля».
Хай ця скромна розвідка про Галину Хоткевич, щиру українську патріотку, яка і поза межами України гідно намагалася утверджувати й примножувати національні святині своїх батьків та з щирістю душі прагнула робити Україну українською, буде замість нев’янучого вінка шани на її символічну могилу. Наслідуючи свого батька Гната Хоткевича, який зробив дуже багато у справі культурно-духовного єднання Галичини з Наддніпрянською Україною, вона заповіла розвіяти її прах у рідному Харкові, а другу половину — на могилі її матері в Івано-Франківську. Цим вчинком вона закликає до духовної єдності українців.
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Останні новини з категорії Життя:
21 Січня 2018, 18:12
30 Грудня 2016, 17:20
30 Грудня 2016, 16:57
30 Грудня 2016, 16:31
30 Грудня 2016, 16:03
30 Грудня 2016, 15:42
30 Грудня 2016, 14:31
30 Грудня 2016, 14:05
30 Грудня 2016, 13:40
30 Грудня 2016, 11:48
30 Грудня 2016, 10:57
30 Грудня 2016, 10:33
29 Грудня 2016, 22:12
29 Грудня 2016, 21:21
29 Грудня 2016, 20:56
29 Грудня 2016, 20:34
29 Грудня 2016, 20:05
29 Грудня 2016, 19:45
29 Грудня 2016, 18:29
29 Грудня 2016, 17:42
29 Грудня 2016, 15:40
29 Грудня 2016, 14:55
29 Грудня 2016, 14:30
29 Грудня 2016, 13:13