Поки галичани мирно порпаються на своїх городах, підгортаючи барабольку, певна категорія «любителів України» поза їхніми городами не перестає перейматися долею Галичини та держави. На жаль, українські ЗМІ старанно фільтрують інформацію про це, намагаючись, видно,  оберегти українців від політичних стресів. Тим часом на тлі повної «регіоналізації» влади в Україні аж до районного рівня «любителі» домагаються від Президента Януковича дальшої реалізації російських планів поділу України під гаслом федералізації.

А тому чергові вибрики міністра освіти Табачника, який днями на сайті Партії регіонів «розродився» кульгавими на логіку міркуваннями під назвою «Какім должєн бить учєбнік історії» і звично для себе не обминув нагоди видушити з себе чергову порцію жовчі на «немитих» галичан (як виглядає, це саме їх стосується його свіжий «перл»: «малєнького, но гордого, затєрянного в горах плємєні», яким він протиставляє «пазіцию цивілізованнова європєйца» (!), як і примітивне звинувачення Бандери і Шухевича в колаборації, що вже стало стандартним для цього зацикленого апологета совдепії), виглядають дешевим піжонством порівняно із позавчорашніми завуальованими закликами давнього україноненависника, народного депутата від Партії регіонів Ю. Болдирєва відгородитися від Західної України. Не то відколовши її, не то передавши до складу Польщі. А це тому, за словами Болдирєва, сказаними на шовіністичному збіговиську в кримській Лівадії — фестивалі «Вєлікоє русскоє слово», що на відміну від Росії, яка з від’єднанням Прибалтики начебто подолала наслідки пакту Молотова — Ріббентропа, Україна до цього часу «не може вирватися з його пут»: «Від’єднавши Ліфляндію, Росія змогла знайти стабільність, подолати наслідки пакту Молотова — Ріббентропа. До того часу, поки ті території, які були захоплені кривавим диктатором Сталіним у європейців, залишатимуться у складі нашої країни, я думаю, ця бовтанка буде продовжуватися. Тому є різні можливості для стабілізації ситуації в нашій країні». Причиною такого стану Болдирєв називає входження в 1939 році до складу України Галичини, яка до того належала Польщі. «Маючи у своєму складі цей регіон, Україна буде перебувати в перманентній політичній кризі і ніколи не стане повноцінною державою», — з російською прямотою заявив Болдирєв, звичайно, вважаючи  повноцінною саме зросійщену Україну, чому принципово протистоять західні українці.

Не випадково заява Болдирєва викликала критичну реакцію навіть в іншого, трохи обережнішого «українолюба» — головного редактора газети «2000»
С. Кичігіна, який почав спам’ятовувати донецького галичаноненависника, що нікому, в т. ч. і Болдирєву, «не треба ділити Україну», і навіть назвав галичан «висококультурними» людьми (честь же яка для нас!).

Але коли такі «круглі столи» веде такий відомий глашатай імперської Росії, як політолог С. Марков із Москви, то іншого сподіватися годі. Тому «Вєлікоє русскоє слово» стало політичною трибуною для розмислів над творенням російського майбутнього України, а сказане в Лівадії дає можливість глибше зрозуміти нинішні політичні процеси в Україні.

Намагаючись закріпити регіональний статус російської мови, це, за словами першого віце-спікера Верховної ради Криму, чільника шовіністичного руху «Русскоє єдінство» С. Цекова, вважають «лише одним з етапів на шляху до закріплення за російською мовою офіційного статусу». Причому, за словами депутата ўосдуми Росії К. Затуліна, якщо не зроблять цей крок сьогодні, то вже завтра може бути запізно.

Захопившись мовною темою, кримські стратеги і не помітили, як опустилися до рівня анекдотів. Затулін, без участи якого рідко коли обходяться шовіністичні збіговиська в Україні, так розщедрився, що пообіцяв від себе запровадження в Росії як державної... української мови. Але вчасно спохопився, напевне, згадав, що досі кілька мільйонів українців у Росії не мають жодної української школи, і щиро підсумував: «Но помєчтать-то можно — хотя би на канфєрєнциі «Вєлікава русскава слова». «Дешевку» від Затуліна про українську мову в Росії швидко розтиражували українські агенції, не вказуючи на провокаційне тло, на якому ці слова прозвучали.
Надумана проблема російської мови в Україні є лише одним із тактичних моментів у великій політичній грі. «П’ятій колоні» цього вже замало, вона прагне нинішню ситуацію зацементувати надовго, а тому бере вищу планку. Нею є федералізація України.

Цеков назвав помилковою тезу Президента В. Януковича про відмову від ідеї федералізації України, яку той висловив недавно в газеті «2000», й навіть попередив гаранта: «Федералізація неминуча для України як для держави. І поки цього не буде зроблено, доти Україна перебуватиме у перманентному стані конфліктуѕ Навіть якщо ситуація буде стабілізована на п’ять-десять років, а це реально за Президента Януковича, однаково неминуче постане питання федералізації України, і краще це зробити раніше», — пророкує Цеков.

Що ж стоїть за відмовою Януковича від ідеї федералізації України, стосовно чого Затулін побоюється, що новий Президент України повторить еволюцію Л. Кучми та закінчить новою помаранчевою революцією? Український політолог В. Карасьов, який чомусь вважає, що й Західна Україна нині починає говорити про федералізацію, теж переконаний, що після перемоги на виборах для Партії регіонів вигідніший унітарний устрій держави. «А тому ПР і Янукович «з’їжджають» з теми федералізації, розуміючи: ідея федералізації стосовно України — це шлях до розпаду України, — резюмує Карасьов. — Адже частина населення України тяжіє до Румунії, Угорщини, Польщі, ЄС загалом, євроатлантичного простору ментально і політично, а друга частина, навпаки, і ментально, і лінгвістично, і політично тяжіє до Росії. Тому ідея федералізації лише узаконить розрив України між зовнішніми центрами економічної й політичної сфер. Центральна влада в цьому разі, Президент Янукович нікому не будуть потрібні».

На практиці ж Янукович своїм наступом на українство фактично підпилює гіллю, на якій нині сам сидить. Одним із головних підсумків перших ста днів його президентства став крах однієї з головних засад стабільного існування новітньої Української держави. Адже протягом майже 19 років у ній діяв своєрідний мовний компроміс. Нині ж розв’язується справжня мовна війна, в якій Західна Україна стоятиме до кінця.