У травні цього року в с. Чорнолізцях неподалік Тисмениці церква Перенесення мощей св. Миколая зустріла свій 100-літній ювілей у помітних обновах. На подвір’ї споруджено каплицю, викопано криницю, оновлено огорожу, дзвіницю, вимощують бруківкою територію навколо церкви. При храмі організовано змішаний хор, у якому співають 30 осіб.

Пастирі і парафія

Чорнолізці мають давні традиції активного релігійного і національного життя. Про це свідчать розповіді старожилів, архівні документи, письмові матеріали. Збереглась церковна книга, перший запис у якій зроблено 1800 року — ним священик засвідчив про народження жителя села Йосифа Кондрасевича. Ця книга досить велика за обсягом. У ній містяться дані про кожного жителя села від народження до упокоєння або виїзду за межі населеного пункту. Для родин відводили цілі сторінки, вказували навіть вулицю і номер будинку. Кожен парох вів її досить ретельно, а останній запис було зроблено в 1944 році. Ця книга добре прислужилась для записів у трьох церквах, які будувало село одну другій на заміну. «Шематизм» за 1832 рік стверджує, що в Чорнолізцях є церква Святого Миколая, патрон — Станіслав Печенковський, парох — іоан Хомич, в матерній парохії — 1 200 парафіян. 1851 року в церковному саду було побудовано нову однобанну церкву із соснового дерева, криту ронтою, а недалеко від неї у 1862 році — великий парохіяльний дім, який добре зберігся донині. Тут у різні періоди радянської доби розміщувались дитячий садок, лікарня, аптека. Тепер його використовують за призначенням.

В ХIХ ст. парохами села були о. Антоній Гузар,
о. Фаустин Шепарович, о. Олексій Заклинський, о. Сабин Кисілевський. Їхнє душпастирство припало на «весну народів», коли на Західній Україні у 1848 році скасували панщину. Ці отці всю душпастирську й просвітницьку роботу спрямовували не лише на роз’яснення слова Божого, а й на згуртування селян, піднесення їхньої громадської активності, особливо в боротьбі з таким негативним явищем, як пияцтво. Помітно велику роль у цьому відіграв о. Олексій Заклинський (1819—1891 рр.). Він був вихідцем із відомої у Галичині родини Заклинських. Ще семінаристом став на шлях політичної боротьби. Був єдиним семінаристом із членів «Руської Ради» у Львові. У 1870 і 1873 роках Олексія Заклинського було обрано послом до сейму від Станіславівського виборчого округу. Своєю промовою 5 травня 1879 року в австрійському парламенті він порушив проблему і потребу встановлення українського єпископства в Станіславові. Тривалий час був парохом у Старих Богородчанах, там же і помер. За о. Заклинського в селі Чорнолізцях 1878 року заснували братство тверезості, завданням якого були антиалкогольна пропаганда та особистий приклад негативного ставлення до алкоголю. Всі, хто відрікався від нього, привселюдно присягали в церкві, а після цього їх імена вносили до списку членів братства. Таких з 19 травня по 29 грудня 1878 року було зареєстровано 214 осіб. Чоловіки, які зловживали алкоголем, мали загальний осуд від односельців.

Будівництво нової церкви

Жителі села, особливо молодь, об’єднувались навколо Церкви, своїх душпастирів. Оскільки громада збільшилась (згідно з «Шематизмом» усього кліру греко-католицької єпархії за 1912 рік у селі було
2 024 парафіян), то церква не завжди могла вмістити під час богослужінь всіх охочих, а особливо у великі свята. Тому перед жителями села постало питання будівництва нового великого храму. Ця місія випала на пароха о. Лева Каленського (народився  у 1843 р., рукоположений 1872 року). На час призначення у Чорнолізці він був уже досвідченим титулованим душпастирем. Про це засвідчують його звання: сеньйор-декан, ювілят, комісар у шкільних справах, радник єпископської консисторії, лицар ордену Франца-Йосифа.

У парохії був організований 1907 року комітет з будівництва церкви. Очолював його старший брат церковного чоловічого братства Кость Мельник. Члени комітету їздили по селах, оглядали церкви, обираючи відповідну архітектурну споруду під проект. Оскільки церкву вирішили зводити дерев’яну, то будівельників найняли з гір — гуцулів. Вони збудували собі колибу, в якій жили, а харчування їм готували жителі села по черзі. Нову церкву планували звести за 20—30 метрів від старої. Було нелегко. Але долучалися до спорудження церкви хто чим міг: грошима, роботою, гужовим транспортом, матеріалами. Під будівництво церкви заофірували свою землю Василь Назарук, Іван та Григорій Шевчуки. Відчутну допомогу надала, виділивши велику частину деревини з дуба на спорудження храму, княгиня Розалія Пузина-Рильська, яка, як вказано в «Шематизмі», була патроном церкви. Кожної неділі під час Богослужіння збирали пожертви на побудову церкви. На Різдво ходили колядувати молодші та старші братчики, сестриці, гурти дівчат, хлопців, вертепи. І так громада села спільними зусиллями за три роки звела  1910 року церкву.

Багато зусиль для її спорудження, оздоблення доклав о. Лев Каленський. Крім того, він піклувався активним громадським життям парохії. Під його керівництвом тривала активна діяльність братства тверезості, проводились фестини, організувалися гурток «Сільського господаря», товариство «Січ». Вся його праця дала добрі плоди для громади. Про це засвідчує хоча б такий приклад. Серед учасників грандіозного стрілецького здвигу влітку 1914 року у Львові крокували й озброєні українські січові стрільці із Чорнолізців: Павло Лаврук, Іван Юречко, Григорій Угринчук, Василь Данилюк. Саме з активною участю о. Каленського в селі було встановлено 1921 року хрест на пам’ять тверезості (зберігся до сьогодні) та ліквідації панщини, який офірував Гнат Атаманюк. Очолював о. Лев Каленський парохію в Чорнолізцях до 1922 р., потім його перевели до Білих Ослав, де він помер на 87-му році життя.

Священство Чорнолізької парафії

З кінця 20-х років позаминулого століття по 1935 рік у новому храмі служив о. Євген Петровський. При ньому школа в селі перейшла із чотирикласної у шестикласну. Він навчав у школі «Закон Божий». Парох значно пожвавив духовно-патріотичне життя села. Один з авторів публікації пам’ятає, як ті, кого навчав о. Петровський, проспівували, ставши дорослими: «Боже великий, єдиний, Нам Україну храни...»

1936 року парохію очолив о. Дмитро Валіхновський, якого через три роки перевели до с. Колодіївки (Тисменицький район), а села Чорнолізці і Хом’яківку обслуговував о. Євген Жеребецький. Наприкінці 40-х років парохом працював о. Євген Болехівський. Його 28 березня 1950 року було заарештовано, а 12 серпня того ж року військовим трибуналом засуджено на 25 літ позбавлення волі за антирадянську пропаганду. На той час в о. Болехівського було четверо дітей, найстаршому, Романові, — 10 років, наймолодшому, Миронові — 6. Дуже важко довелося його родині без засобів до існування, без житла. Це одна із сотень тисяч доль галицьких родин, що пережили велике горе від сталінського режиму. Після арешту о. Є. Болехівського парохом став о. Аполлінарій Дуткевич, син професора Бережанської гімназії. Його віруючі запам’ятали як доброго проповідника, оратора, високоосвічену й знаючу людину. Він передплачував велику кількість газет і журналів.

Свій слід у житті Чорнолізької парохії залишив і о. Григорій Юрах. Завдяки дарові спілкування з різними віковими групами, йому вдалося залучити до церкви молодь. Він заохочував юнаків до вступу в духовні семінарії і сприяв їм у цьому.

Нові часи

В останні десятиліття минулого століття і в часи незалежної України парохом села був о. Тадей Сурак — енергійний, активний священик з активною громадянською позицією, був депутатом обласної ради. Він зберігав у душі великий духовний скарб і до кінця своїх днів (упокоївся 2003 року) був прикладом служіння Господеві. У 2003 р. парохом став о. Сергій Пода. Саме він розпочав підготовку храму до ювілею, чітко накресливши, що необхідно зробити для цього в духовному, організаційному та господарському напрямах. Але наприкінці квітня цього року він відійшов у вічність на 46-му році життя, залишивши по собі добру пам’ять вдячних парафіян. У цей час парохом призначено о. Василя Качура.