18 років тому Верховна рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановила проголосити 24 серпня 1991 року незалежною демократичною державою. 1 грудня під час всеукраїнського референдуму український народ підтвердив своє прагнення жити у незалежній державі.
Зафіксовані на відео плівку історичні кадри після того як народні обранці проголосували за Акт про незалежність України, рухівці на чолі з В’ячеславом Чорноволом сміливо занесли до зали український прапор. Чимало депутатів здивовано дивились на кілька метрове синьо-жовте полотно.
Подейкують, що стяг пошили на Прикарпатті за рік до проголошення незалежності та таємно переправили до Києва. Саме на західних землях України задовго до початку 90-х років у повітрі витав дух свободи та очікування змін у державі. Деякі районні ради Івано-Франківщини вже сміливо вивішували на адмінбудинках синьо-жовті прапори.
Прикарпатський письменник та народний депутат Верховної Ради першого демократичного скликання Степан Пушик пригадує, що саме прапор, який замайорів над Верховною Радою, був пошитий в обласному центрі Прикарпаття. Для цього діла Івано-Франківська обласна рада навіть виділила кошти. Пошити сотні українських прапорів і лишитись не поміченими, у той період було не можливо. Але то був час змін і час останнього подиху Радянського Союзу. Тканину для прапорів знайшли на Дарницькому шовковому комбінаті, що у Києві. А виготовленням стягів зайнялись працівники Івано-Франківської швейно-галантерейної фабрики. До столиці України доставили два українських прапори, їх таємно передали до столичної штаб-квартири «Руху».
До часу визнання та проголошення незалежності України, передували роки боротьби не одного покоління. Загинуло тисячі людей, аби ми сьогодні жили у вільній країні. Політв’язень Володимир Андрушко з Надвірної пригадує як таємно 1949 році повісив жовто-блакитний стяг над сільською радою Саджавки. Тоді 20-річний юнак зробив цей крок свідомо.
За кілька років Андрушко вдруге задумує вивісити український стяг. Цього разу у рідному навчальному закладі – Чернівецькому університеті. Туди поступив на філологічний факультет, аби відтермінувати призов до радянської армії. Новоспечений студент зважується на безпрецедентний крок: на день Героїв вивісив синьо-жовтий прапор на будівлі закладу (ще за життя Сталіна, ред.). Подія мала неабиякий резонанс. І хоча сміливця не зловили на гарячому, Володимира Андрушко все-таки запідозрили у скоєному і як неблагополучного студента вигнали з університету. За ним встановили постійне слідство, пізніше інкримінували статтю „антикомуністична пропаганда”. Йому довелось 11 років відбувати покарання у чотирьох таборах Радянського Союзу. Каже, що ні за що зроблене у житті не шкодує.
У тюрмах Мордові Володимир Андрушко познайомився з Степаном Хмарою, Натаном Щеранським, Анатолієм Коряґіним, Левком Лук’яненком. Пам’ятає, як у таборах варили юшку з кінських голів, чай та каву ув’язненим не дозволяли пити, забороняли писати додому, усі посилки ретельно перевіряли. «Кулик кулика бачить здалека, - розповідає сивий пенсіонер. – Лук’яненка посадили пізніше за мене, та якби він хоч фальшиво розкаявся звільнили б швидше. Ми розмовляли кілька разів. Як вийду, просив мене поїхати до батьків на Чернігівщину у село Хрипівка. Сьогодні ми листуємось».
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Останні новини з категорії Життя:
21 Січня 2018, 18:12
30 Грудня 2016, 17:20
30 Грудня 2016, 16:57
30 Грудня 2016, 16:31
30 Грудня 2016, 16:03
30 Грудня 2016, 15:42
30 Грудня 2016, 14:31
30 Грудня 2016, 14:05
30 Грудня 2016, 13:40
30 Грудня 2016, 11:48
30 Грудня 2016, 10:57
30 Грудня 2016, 10:33
29 Грудня 2016, 22:12
29 Грудня 2016, 21:21
29 Грудня 2016, 20:56
29 Грудня 2016, 20:34
29 Грудня 2016, 20:05
29 Грудня 2016, 19:45
29 Грудня 2016, 18:29
29 Грудня 2016, 17:42
29 Грудня 2016, 15:40
29 Грудня 2016, 14:55
29 Грудня 2016, 14:30
29 Грудня 2016, 13:13