В Польщі розгортається черговий наступ на історію українських національно-визвольних змагань та діяльність сучасних українських політичних організацій. Організаторами кампанії із заяложеними шовіністичними гаслами стали «кресові» організації і передусім — недавно створений «інститут кресів Речі Посполитої».

Для  польських екстремістів, особливо із середовища «кресов’яків», боротьба з українцями нині займає одне з чільних місць, залишивши позаду навіть злочини нацистів і комуністів проти Польщі і польського народу. Приміром, на недавній конференції  в Берліні, «кресов’яки»  добилися резолюції з осудом діяльності українських націоналістів. На краківській конференції, присвяченій діяльності митрополита Шептицького, група екзальтованих дідусів і бабусь спробували зірвати цей захід, мотивуючи свої дії тим, що  Шептицький підтримував ОУН і що нібито він причетний до четвертого поділу Польщі.

Нарешті й самі «кресов’яки» вирішили самостійно скликати конференцію під назвою «Польща—Україна», але без участі українців. На цю конференцію в Познані у березні цього року не було запрошено нікого з українського боку. Це була спроба знову привернути увагу до подій  40-років ХХ ст. на Волині та Галичині і засудити всі процеси розбудови суверенної України, звівши їх всіх доѕ «фашизації». Об’єктивністю тут і не пахло, кожний виступ супроводжувався атакою на ОУН, УПА і, звичайно, на Галичину.  Щоб зробити конференцію більш авторитетною в очах польського суспільства, на неї  запросили відомих заанражованих науковців — Люцину Кулінську з Кракова, Єву Сємашко з Варшави та відомого священика Тадеуша ісаковича-Залєського. Саме вони і постаралися перетворити конференцію в антиукраїнський шабаш. Дісталося від них і відомому українському історикові професорові Ярославові Грицаку навіть попри те, що він послідовно виступає за співпрацю між вченими обох країн і примирення між українцями й поляками.

Польська преса рішуче засудила цю конференцію. «ўазета Виборча» в Познаню зокрема писала, що було б добре, якби на конференцію були запрошені й українці, але це викликало особливе озлоблення о.ісаковича-Залєського: «Кого мали б запрошувати? Може, внука Бандери? Чи якогось там професора Грицака?».

Дивує одне. В якому католицькому навчальному закладі здобув освіту о. ісакович-Залєський? У всіх без винятку католицьких духовних установах  навчають послідовно виконувати Божі заповіді, єднати народи в дусі Христової любові. Але від писань і виступів цього ксьондза віє нестримним шовінізмом і людиноненависництвом. На такого слугу Божого мали б давно звернути увагу й дати його діям принципову оцінку як польська влада, так і клір Римо-Католицької Церкви у Польщі.

ле «кресовий» наступ на українство цим не обмежився. В квітні у Варшаві відбулися загальні збори членів товариства «інституту кресів...». На них «кресов’яки»  втішалися тим, що сьогодні у Польщі можна відкрито виступати і писати про «людобуйство поляків на Волині і кресах полудньово-всходніх». Як завжди, «людобуйство» з боку нацистів та більшовиків чомусь не дуже цікавить цих екстремістів. Особливо відзначився у своїх нападках на національно-визвольний рух галицьких українців професор Висоцький, який зачитав проект ухвали і лист до департаменту шкільних підручників з акцентом, що школярі мусять детально знати про вбивства поляків на Волині та  Галичині. Звичайно ж, про АК, Батальйони Хлопські, Армію Людову та інші польські збройні формації, які брали участь у вбивствах і депортаціях українців на українській етнічній землі, не йдеться. Польські вояки з АК чи 27-ї дивізії можуть бути лише героями, а вояки УПА — лише бандитами і рафінованими фашистами.

«Наукову сесію» під назвою «Правда історична. Приклад людобуйства на кресах полудньово-всходніх Польщі в 1939—1946» планували на третю декаду червня цього року у Вроцлаві, де традиційно організовуються різні антиукраїнські «конференції». Вже в назві можна зауважити політично-пропагандистське, а не наукове спрямування цього заходу, не кажучи вже про незрозумілі часові рамки.

Організований захід «кресов’яків», одначе, не заглушив тих проблем, що стоять перед ними. Польське суспільство загалом не спішить на заклики екстремістськи налаштованих прихильників конфронтації, які роками воюють проти об’єктивного дослідження важких питань спільної українсько-польської історії. Тому «кресов’яки» атакують і тих представників польської наукової та політичної думки, які схильні до порозуміння з українцями та до об’єктивного вивчення історії обох народів. Їх дратують навіть помірковані фрази в офіційній польській політиці та незаанражованих мас-медіа. Зокрема в цьому контексті професор Боруміл Гротт застосував термін «міхніковщина», пов’язаний із діяльністю широко знаного польського інтелектуала Адама Міхніка, який розуміє, що зближення поляків та українців є вигідним для обох народів.

Звичайно, говорячи про польських «кресовиків», не можна не згадати українських вигнанців з Польщі. Ніколи керівники українських товариств «Надсяння» чи «Холмщини» не виступають так войовничо й агресивно, як «кресов’яки», хоч вони, як і всі решту українців з Лемківщини, Холмщини, Надсяння чи Підляшшя, пережили дуже жорстоке ставлення до себе польської комуністичної влади й польських націоналістів у 40-х роках ХХ ст. і були виселені зі своєї етнічної території.

Дуже мало є й українських політиків і зовсім немає духовних осіб, які б відверто виражали ксенофобське мислення стосовно наших західних сусідів. Тішить те, що екстремістські рухи в Польщі з їх ностальгічно-імперіалістичними почуттями до України є на маргінесі польської політики, науки і суспільства загалом.