Кулька котилася, «бабки» варилися...

Від високої і донедавна атлетичної фігури Богдана Н. все ще віяло силою. Тією особливою незбагненною внутрішньою силою, яка змушує більшість пересічних людей беззаперечно їм підкорятися і визнавати їх авторитет без будь-яких аргументів.

Він міг би, наприклад, стати досить успішним керуючим філією банку. Або ж державним службовцем районного чи навіть обласного рівня. Чи перспективним керівником провідного підрозділу великої приватної компанії.

Міг би... Та, як кажуть, карта лягла по-іншому. У свої 27 він повільно помирав, пройшовши через щось таке, чого б з надлишком вистачило і 60-річній людині. Тепер лише медики наполегливо боролися за те, щоб витягнути його з безодні... Але це було аж ніяк не легке завдання. Його майже двометрова фігура борця, здавалося, розвалювалася, сині очі туманилися, а треновані ноги тремтіли, підгиналися і не тримали тіло. Ще молодий організм враз здав.

Його з усіх сил підтримувала Оксана — ще геть юна і неймовірно вродлива дружина, вже очевидна вагітність якої робила її беззахисною, наче ніжна рожево-біла пелюстка яблуневого цвіту, сліпучі гірлянди якого зазирали у лікарняне вікно. Майже щодень вона моталася за кілька десятків кілометрів, щоб привезти йому кави, улюблених сигарет та ще чогось смачного... І, звичайно ж, — матір, яка, працюючи в Іспанії, останнім часом допомагала їм матеріально.

Як сталося так, що Богданове життя, ще, по суті, й не розпочавшись, майже завершувалося?

Тато покинув їх з мамою, коли Богданові виповнилося всього дев’ять місяців. З того часу він побував у них в гостях лише кілька разів. Мати, залишившись сама, з усіх сил старалася, щоб у сина все було, як і в інших дітей. А Богдан по-своєму, по-дитячому, як міг, підтримував її. Маючи чудову пам‘ять, він добре вчився, перемагав на предметних міських олімпіадах і брав участь в обласних. Грав у виставах, у шкільному драмгуртку для учнів і батьків. Займався боротьбою і їздив на різні спортивні змагання.

І все ж йому дуже не вистачало батьківської опіки, а головне — науки. і коли вступив до училища, перспективного, але  в іншому місті, його головним наставником стала вулиця — «університет» зі специфічним набором спеціальностей. Тіні цієї науки й досі живуть у затьмареній ліками голові. Було вони йшли стіна на стіну — учні училища на міських пацанів. Нині, згадуючи, як запекло і жорстоко вони билися, Богдан з гіркотою думає, що ділити їм, власне, було нічого. Вони не відстоювали прибуткових територій, як це робили злочинні угруповання. Хіба що намагалися привернути увагу дівчат — своїх чи міських.
З часом Богданові запити зростали. На сигарети, дискотеку, вечір з дівчиною у кафе чи навіть в гуртожитку потрібні були гроші. Він розумів — мати й так працює не покладаючи рук. Тож думав про те, що час самому заробляти на життя. Першу роботу йому дали старші друзі-борці. Вони відшукали неперевершеного майстра — невисокого, геть худого, схожого на хлопчину чоловіка з довгими і тонкими, майже дівочими, пальцями. Коли він брав металеву кульку і три наперстки й починав блискавично пересувати їх по гладенькій дошці, то ніхто, навіть вони самі, не міг встежити за тим, під яким із них ховав кульку. Але для роботи потрібна була «масовка» — декілька осіб, котрі б так само майстерно «підігрівали» перехожих. Робили ставки на заздалегідь визначені наперстки і начебто без жодних зусиль вгадували і легко вигравали немалі гроші. Словом, заводили людей. Він спробував, і в нього добре вийшло. Можливо, сприяло цьому і його щире обличчя, і досвід гри, здобутий у шкільному драмгуртку.

Навчання в училищі, яке, до речі, вже завершувалося, відійшло на другий план. Тепер він більше часу проводив переважно на велелюдних ринках. Кулька котилася, «бабки» варилися...


Гіркий плач і прокльони від безсилля людей, котрі купилися на створену ними ілюзію легко і швидко заробити великі гроші і в запалі програвали всі свої заощадження — хто на омріяну корову для сім’ї, хто на весільну сукню для дочки, а то ще й особисті речі на додачу: обручку, перстень або дорогий годинник, — тоді майже не зачіпали Богдана. Його на цій першій роботі не влаштовували лишень дві речі. По-перше, час від часу їх ганяла міліція. А по-друге, хоча тепер в його кишенях майже завжди водилися гроші і їх загалом вистачало і на дорогі сигарети, і на обіди в кафе, а зрідка — навіть і в ресторанах, і, звичайно ж, на дівчат, проте ці зарібки не були аж надто великими. З них, думав собі Богдан, не купиш машини і не складеш на власну квартиру. Гроші легко приходили, але й так само легко розходилися.
Тому, коли друзі запропонували йому нову роботу, він з охотою вхопився за неї, хоча була напруженішою і дещо небезпечною.

Спостерігаючи, як маса людей наполегливо шукає долари — хто, щоб придбати товар за кордоном, а хто, щоб убезпечити свої невеликі заощадження від нестабільних купоно-карбованців, вони вирішили «попастися» на цьому полі. Схема була простою. Один з групи працював міняйлом, демонструючи згорнуті в рулончик і вкладені у порожню пачку з-під сигарет 100-доларові купюри. Власне пачок міняйло мав дві: одну зі 100-доларовими купюрами, а другу — з дріб’язком: одно- і дводоларовими. І лише верхня, яку міг бачити «клієнт», була 100-доларовою.

Всі тонкощі полягали в тому, щоб вловити мить: коли справжню суму доларів було перелічено і знову вкладено в сигаретну пачку, а клієнт передавав для перерахунку купоно-карбованці, несподівано наче з-під землі налітали молоді, дужі хлопці і, вимахуючи «ксивами» з червоними палітурками, щосили вигукували: «Міліція! Стояти! Що тут відбувається?».

Начебто переляканий лжеміняйло миттю передавав клієнтові сигаретну пачку з доларами. Але вже іншу, де був дріб’язок, обгорнутий всього однією 100-доларовою банкнотою. і забирав, а то й вихапував з рук людини купоно-карбованці і щодуху втікав. Тікав і клієнт, бо ж купівля валюти з рук в тій державі каралася.

Звичайно, чимало людей, котрі діставшись до безпечного місця і заглянувши нарешті в пачку, бачили, що їх обдурили, поверталися на місце обміну й довго ходили кругами, шукаючи міняйла. Але марно. Вся група вже працювала в іншому місці, а то й просто десь відпочивала... До міліції жертви обману не зверталися. Бо ще з радянських часів у багатьох з нас жило загострене і водночас безпідставне почуття вини. Це лише західні європейці, а особливо американці, самі щось порушивши, тут же бігли до своїх правоохоронців, знаючи, що перш ніж їх звинувачувати, ті викладуться на всі сто, щоб допомогти...

Безумовно, що залишалася ще небезпека того, що котрийсь з принципових і амбітних офіцерів міліції, випадково побачивши їх спектакль із лжексивами, зацікавиться і у них можуть виникнути великі неприємності. Проте невдовзі Богдан переконався, що цей ризик не аж такий великий.

Неприємності для них прийшли із зовсім несподіваного боку. Молода банківська система України «підкачала м’язи» і дала можливість працювати численним обмінним пунктам за агентськими угодами, залишивши «кидал», по суті, без роботи. Спочатку вони все ще намагалися утримати свою нішу, пропонуючи обмін за вигіднішим, ніж в «обмінниках» та банках, курсом. Проте народ розумнішав і ставав дедалі обачнішим, усвідомлюючи, що безплатним є хіба що сир у мишоловці.

Важкі часи настали і для матері. Один 30-літній чолов’яга з Києва, котрий мав достатньо глузду, щоб з вигодою крутитися, не ризикуючи, за копійки поскуповував в українців їх компенсаційні сертифікати і одного дня став власником заводу, де всі роки після навчання працювала жінка. Але ставши майже повноправним власником унікального і відомого колись на весь Радянський Союз промислового підприємства, де, не дай Боже, у випадку війни можна було б виготовляти навіть боєздатні українські самохідні артилерійські установки, чоловік не мав ні плану, ні знань, ні досвіду щодо того, що робити з унікальним заводом. Він сидів у Києві і міняв одного менеджера за іншим, вимагаючи щоденних звітів. А головне — грошей.

Просторі заводські цехи спорожніли. Людей звільнили, обладнання продали. Тоді Богдан допоміг матері виробити закордонний паспорт і виїхати до іспанії шукати заробітків.

Дещо згодом, освоївшись і навіть ставши там на ноги, мати, яка щось знала про Богданові заробітки, а про щось здогадувалася, бо боліло материнське серце, покликала сина до себе. Вона доклала всіх зусиль, щоб йому там, в чужій країні не довелося проходити тих митарств, через які пройшла вона.

Але видно надто довго грав Богдан... Живучи окремо від матері з двома новими товаришами і ще маючи трохи «баксів», привезених з України, він почав навідуватися до розташованого неподалік нічного клубу. Відпочивав, придивлявся, зав’язував знайомства. Зрідка дозволяв собі незвичні «забави» — курив «план», маріхуану, гашиш. Проте це й справді були «забавки». Бо наркотиками Богдан ніколи не цікавився.

Якось там, у задній кімнаті нічного клубу, йому запропонували роботу. Вже сформована група викрадала у безпечних іспанців скутери і мопеди. Йому разом із ще трьома емігрантами пропонували розбирати їх у гаражі і періодично, за графіком, доставляти бусом вже, по суті, запчастини з Мадрида до розташованого на побережжі Середземного моря великого портового міста Малаги. Платили добрі гроші. Того ж вечора Богдан погодився.

...Він працював уже декілька місяців. Робота, яка тоді, в клубі, видалася йому простою, насправді такою не була. Вона мала свої піки, які виснажували. Як правило, найбільші навантаження припадали за три-чотири дні до обумовленої дати відправлення запчастин. Тоді вони з новими Богдановими колегами по 12-14 год. з невеликими перервами, щоб перекусити, відгвинчували деталь за деталлю, все ретельно очищали і сортували. Нарешті наставав фінальний етап операції — Богдан, який мав водійські права, сідав за кермо і мав у точно обумовлений термін доставити вантаж за сотні кілометрів.

Він виїжджав ввечері, коли транспортний потік на дорогах помітно мілів. Та й поліцейських патрулів ставало менше. А то й пізно вночі, якщо вони не встигали вчасно зібрати потрібну кількість запчастин. Тоді мусив у дорозі наганяти час. Сидів за кермом багато годин поспіль. Від мерехтіння неонових вивісок, блискання фар зустрічних машин різало в очах. Наче хто насипав піску під повіки. Добиравшись до Малаги, він відчиняв двері буса і буквально вивалювався на тротуар, неспроможний випрямити скоцюрблене за кермом тіло. А ще ж потрібно було допомогти швидко розвантажити запчастини і хутко повертатися.

Одного разу, приїхавши з Мадрида до Малаги геть виснаженим, Богдан піддався на пораду місцевих хлопців: «Вколи дозу — і втому як рукою зніме!». Вони мали на увазі героїн — синтетичний наркотик, який на відміну від наркотиків природного походження, якими досі зрідка «бавився» Богдан, справді давав відчутний ефект. Та після порівняно нетривалого вживання це породило в нього стійку залежність. Богдан «сів на голку». Коло замкнулося: тепер він працював, щоб заробити на дозу і забутися. А прокинувшись, починав усе з початку.
Відтоді грошей у нього хронічно не вистачало. Він почав додатково «підробляти» — озброївшись пістолетом, час від часу заїжджав пізно ввечері на невеликі, розташовані у відлюдних місцях бензоколонки, або ж заходив до крамниць і вимагав у касирів віддати виторг. Проте дуже швидко поліцейські його підстерегли і впіймали. А оскільки Богдан мав при собі травматичну зброю, то його тут же заарештували і кілька місяців протримали у місцевій в’язниці. Після того депортували в Україну...


Життя його змінилося, коли він зустрів Оксану. Це було кохання з першого погляду...


Богдан наче озирнувся назад і пригадав собі, як нелегко було йому, коли тільки починав займатися боротьбою і коли випадало змагатися з набагато досвідченішими бійцями. Він зібрав усю силу волі у свій дужий і великий кулак, якого так боялися колись супротивники по вуличних бійках і спортивних змаганнях. І переміг — без будь-чиєї допомоги і ліків подолав наркотичну залежність.

Здавалося, все налагодилося. Богдан уже кілька місяців не коловся і не вживав будь-яких наркотиків, коли  Оксана завагітніла. Йому хотілося жити, кохати, ростити доньку чи сина...


Та самотужки подолавши наркотичну залежність, Богдан не спромігся впоратися з іншою бідою. Сам він називає це «кулею в голові»: достатньо йому випити, як він тут же заводиться. Десь в середині народжується спочатку образа чи не на весь світ, а далі — лють і шаленство. Тоді він носиться, наче тайфун, руйнуючи усе довкола. Та насамперед дістається тим, хто поруч і кого найдужче любить — дружині, матері... Не раз Богдан намагався самотужки впоратися з тією «кулею». Але щоразу химерні і жахливі тіні минулого знову наче дотягувалися до нього кістлявими руками, не відпускаючи зі своїх чіпких обіймів. Вони оживають в його уяві, і тоді Богдан перетворюється наче на ходячу бомбу. Слово..,  дотик... — і «детонатор» тут же спрацьовує. Власне, він сам шукає приводу вибухнути.

Після одного з таких зривів він викликав таксі і помчав в обласну лікарню. Професіоналізм лікарів, а ще неабиякі терпіння і людяність медсестер, санітарів допомогли Богданові вийти з критичного стану. Хоча його стан все ще залишається нестабільним і час від часу йому гіршає, наче дев’ятий вал на нього накочується і збиває з ніг депресія. Але відійшовши, він знову намагається зібратися з силами. І шукає помочі не лише в ліках, силі волі, а й у молитві. І стоячи на колінах перед образом Матері Божої посеред лікарняної палати просить не лише здоров’я для себе і рідних, а й прощення за те, з чим він сам упоратися і простити собі не може...

15 Липня 2010, 13:23

Галичина
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Хроніка:
На Прикарпатті прокуратура викрила на хабарі у 2 тисячі доларів США посадовців контролюючих органів
30 Грудня 2016, 17:43
Рятувальники надавали допомогу туристам в горах
30 Грудня 2016, 15:20
За минулу добу на Івано-Франківщині зареєстровано 6 пожеж
30 Грудня 2016, 14:50
У Івано-Франківську роботодавець підозрює працівницю у шахрайстві
30 Грудня 2016, 13:16
Прикарпатська поліція розшукує 42-річного підозрюваного у скоєнні злочинів
30 Грудня 2016, 8:30
На Коломийщині сталась ДТП за участі спостерігача ОБСЄ
29 Грудня 2016, 19:20
В Івано-Франківську чоловіка покусала скажена кішка
29 Грудня 2016, 18:58
У Франківську «дев’ятка» збила двох пенсіонерів на пішохідному переході
29 Грудня 2016, 18:04
За минулу добу в області виникли 6 пожеж
29 Грудня 2016, 15:18
У Тисменицькому районі викрито злодія, підозрюваного у двох крадіжках
29 Грудня 2016, 10:30
Увага! Розшукується житель Коломийщини зниклий безвісти у зоні АТО!
29 Грудня 2016, 10:06
В Івано-Франківську нетверезий водій спричинив ДТП на перехресті
28 Грудня 2016, 22:08
На Прикарпатті телефонні шахраї продовжують виманювати гроші
28 Грудня 2016, 20:56
В Івано-Франківську в ДТП зіткнулись три автомобіля
28 Грудня 2016, 20:24
За минулу добу на Прикарпатті зареєстровано 6 пожеж
28 Грудня 2016, 14:33
Небайдужі громадяни та правоохоронці викрили кишенькову злодійку
28 Грудня 2016, 9:21
ЗСУ: «На Донбасі за рік загинули 211 українських військових»
27 Грудня 2016, 20:53
Франківські патрульні наздоганяли п’яного водія, який віз чотирьох дівчат
27 Грудня 2016, 20:08
У Калуші гість після чаркування викрав телевізор господаря
27 Грудня 2016, 17:47
За минулу добу в області зареєстровано 8 пожеж
27 Грудня 2016, 15:44
На Прикарпатті знешкоджено 29 застарілих боєприпасів
27 Грудня 2016, 15:20
Івано-Франківська область: в горах знайшли заблукалого туриста
27 Грудня 2016, 14:58
У Івано-Франківську жінка намагалася обміняти долари з ознаками підробки
27 Грудня 2016, 9:42
В горах тривають пошуки заблукалого туриста
26 Грудня 2016, 15:42
За минулу добу на території Прикарпаття виникли 11 пожеж
26 Грудня 2016, 15:17